З ініціятиви о. крилош. Зиновія Нарожняка, душпастиря північної Франції,
18 січня 1981 р. була відправлена в Ліль, у Навечер’я Богоявлення
українська Божественна Літургія з нагоди тижня християнської єдности.
Проповідь виголосив французький священик, парох катедри.
Нижче друкуємо цю проповідь, бо це справді цінна ода християнській Україні.
Редакція
Дорогі Брати і Сестри, вірні катедральної спільноти Нотр-Дам де-ля-Трей, дорогі Брати і Сестри, прихожі Гості, котрі прибули сюди, щоб вашою присутністю, а ще більше вашими серцями оточити українську спільноту! Як мені любо пригадати ті бажання, котрі я висловив нашій громаді з нагоди святкувань Богоявлення за нашим календарем. Моє перше бажання було, щоб ми були щасливі нашою Церквою, щоб очі наші промінювали, глядячи на неї. Це бажання здійснюється нині дослівно. Бо нині ми не тільки дещо здивовані й зачудовані, немовби ми зайшли у недалеку Фляндрію і почули там читання й євхаристійну молитву на флямандській мові. Нині ми не лише очаровані, неначебто розгорнувши місійний журнал, ми перенеслись уявою десь до якоїсь маленької християнської спільноти в Африці або в Латинській Америці. О, ні!
О, ні! Нині ми тут перенеслись в інший світ, і очі наші променіють, бо разом ми увійшли у духовний світ, до якого ми незвичні. Хай же очі наші очаровані блищать, хай вуха наші наповнюються цими надзвичайними містеріями, хай життя наше сколихнеться. Яка радість цього недільного ранку!
Яка радість в тій крипті, що в ній нині ми стали точним відповідником до слів Святішого Отця, Папи Івана Павла II, котрий під час свого недавнього паломництва на Схід казав: «Божий Люд — Церква тільки тоді живе повним життям, коли віддихає обома легенями: західньою і східньою». Західня легеня — це наше. А східня легеня — це Ви, Отче Зиновію, і Ваша українська спільнота.
Отже, я хочу коротко, але від щирого серця звеличати й прославити Україну, український нарід і Церкву України.
Найперше скажу вам, що український нарід — це зворушливий приклад надії. Перед хвилиною я був зворушений, чуючи як те слово вібрувало в глибокому голосі Отця Нарожняка. А воно ще більш голосисто дзвенить в серці цілого українського народу, і то впродовж віків.
Ми не належимо до тої наївної купки людей, котрі думають, що Україна — це провінція, частка безмірної імперії. О, ні! Україна вже з давніх давен,— бо вже більше, як тисячу років,— це справжня нація, велика культура, чудова мова, земля, Небо, край. Правда, серед численних вихорів історії, у безнастанних релігійних переслідуваннях український нарід втратив самостійність. Одні з його дітей живуть під своїм небом, інші — розсіялись по світі, і вони тепер є ось тут між нами як свідки.
Всякими способами ворог намагався позбавити той нарід рідної мови, видерти з нього душу. Але не спромігся ані знищити мову, ані вирвати душу. І нехай ніхто з-поміж нас, французів, не вийде з цієї церкви немов пригноблений тою, незрозумілою нам мовою. Вона достойна найглибшої пошани, бо український нарід її боронив, її врятував, її впродовж віків зберіг, за неї склав неспівмірні жертви, і за це, ви мене зрозумійте, доземний йому від нас поклін, бо, мабуть, до такої оборони ми не були б здатні.
Цей український нарід, розчавлений, розсіяний, уявіть собі, в таких умовах плекає надію. Разом з народом кардинал Йосиф Сліпий, про котрого я ще говоритиму нині, плекає надію, приготовляє сумління, приготовляє охрещених, приготовляє священиків, щоб віднайти себе взаємно з усім народом в Україні, на своїй землі, під своїм небом, у своїх церквах. Яка величність! Яка слава! Тут також ми віднаходимо одне з наших бажань першої неділі Адвенту. Його передає нам нині Діва Марія через український нарід, котрий непохитно вірить, що для Бога немає нічого неможливого. Спасибі Вам, українці, за те, що Ви нам це пригадуєте.
Ще скажу вам, що нарід України у християнстві — могутній нарід. Він приготовляє саме 1000-ліття свого входу у християнство. І не думайте, що перші українці були охрещені за якимсь малим церемоніялом, в якійсь там церкві. Ні! Сотками і тисячами вони разом із своїм князем увійшли у ріку і там, у водах Дніпра, прийняли хрещення у правдивій вірі в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. І той нарід, так охрещений, ніколи не зрадив віри. Впродовж тисячі років він докладав зусилля, щоб вести життя згідно Євангелії, бути справжніми, не поверховими християнами. Він респектував інші віроісповідання, давав можливість вислову кожному з них, але мав про себе глибоке переконання, що його віри, його душі ніхто ніколи не зможе вирвати. Яке свідчення! Дяка від нас цьому християнському народові за те, що він нам, західнім християнам, це пригадує.
Я скажу вам те, що Церква України — це Церква, одержима єдністю.
Коли, повернувшись додому, ви поглянете на мапу, то побачите Україну — націю горду, нарід самобутній, наче місце сполуки, наче вузол між Сходом і Заходом. Кормлена писаннями Святого Василія, Святого Івана Золотоустого, скупана в містичних водах Сходу, Церква того народу могла пристати всеціло й виключно до широкого світу православ’я, від нас відділеного і з яким ми ще не з’єднані, і не спрямовувати ані очей, ані серця, ані віри в сторону Римського Єпископа. В ході сторіч, відвертаючи приваби й витримуючи переслідування, вона, в основі східня, але по братньому також західня, зберегла зразкову вірність Вселенському Архиєреєві.
Україна — це щось багато краще, ніж тільки місце зустрічі, більше, ніж вузол — це серце, що зрошує своєю кров’ю християнський Схід і Захід, бо, одержима єдністю, вона прийняла за неї мучеництво. Згадати б тільки кров Святого Йосафата або Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого, що був депортований в Сибір від 1945 до 1963 року. Хай же це серце оживить і наші серця, щоб вони живіше бились для справи Єдности в цьому тижні молитви.
Брати й Сестри, возлюблені мої! Після цієї Божественної Літургії чи ж ми не вернемось до наших домів глибоко зворушені і щасливіші нашою Церквою?
Християни Заходу, католики Франції! Не забудьмо ніколи того, що ми завдячуємо мученикам світу, а перш за все нашим братам — мученикам в Україні. Якщо ми ще сильні вірою і приготовляємо нові весни для Церкви це завдячуємо ми їм.
Хай же все тут нині буде благодаренням!
