Дорогі Браття і Сестри!
Євангелист Матей в перших розділах своєї євангелії докладно розповідає про зміст Христової проповіді, Його чуда і діяльність, які зібрали біля Христа велике множество людей, що йшли за Ним, або хотіли на довше затримати Його в своїм місті чи селі. На вигляд такої спраги до Божого слова і любови до Бога серед мас народу Ісус завважує, що Його нарід, а з ним пізніше цілий світ є «стомлений і прибитий» і виглядає «немов вівці без пастиря» (Мат. 9,36-37). Тоді наш Спаситель сказав знаменні слова: «Жнива великі та робітників мало, просіть, отже, господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мат. 9,38).
Тими словами висловив Ісус свою велику журбу про те, хто понесе спрагненому правди людству Його божественне слово істини, хто поведе людей дійсною дорогою до Отця, хто подаватиме правдиве надприродне життя, яким має жити спасенне і відкуплене Ним людство як Божа Родина. Ісус покликав до тієї великої спасенної своєї праці апостолів. Потім він кликав постійно працівників для своєї Церкви — вибрав Матея-апостола, покликав Павла, і це сталось по Його вознесенні. І потім Він кличе до тієї євангельської праці тих, що готові віддати Йому своє серце, свій час, здібності і навіть життя.
Коли число членів християнської громади в Єрусалимі збільшилося, душпастирська праця так помножилася, що апостоли рішили вибрати поміж членами церкви «сімох мужів доброї слави, повних духа та мудрости» (Діян. 6,3). Так постало в Церкві нове служіння, яке назвали дияконатом.
За останніх кілька століть в Католицькій Церкві призабувся цей чин служіння, аж великий брак священиків в наших часах пригадав нам про це. На священика останніми віками було звалено обов’язки і працю, яка в перших віках, ще апостольських, була розділена між священиками і дияконами. До цього старовинного, мудрого порядку треба нам повернутися сьогодні. Так не тільки збережемо апостольську традицію, але також відтяжимо священиків, які інколи мусять в одну неділю служити кілька св. Літургій, причащати багато вірних, проповідувати, а крім того відвідувати хворих, старших, самітніх, зайнятися братствами, молоддю, провадити адміністрацію в кількох осередках. При доцільнім і традиційнім розподілі душпастирських завдань не одна наша громада віджила б духовно.
II Вселенський Ватиканський Собор закликав єпископів і цілу Церкву, щоб вони знову впровадили чин дияконів, зокрема таких, які у часі, вільному від щоденної праці, що нею вони здобувають хліб насущний для себе і своїх родин, могли б допомагати священикам.[1] Дияконську службу може прийняти чоловік одружений і батько родини при своїм щоденнім ремеслі чи професії.
Щоб мужчину поставити в чин диякона, потрібна йому належна підготовка. Тому із цим посланням відкриваю богословський курс для Постійного Дияконату при Українськім Католицькім Університеті ім. св. Климента в Римі. З уваги на те, що кандидати до постійного дияконату нашої Церкви (тобто диякони, які на ціле життя з правила залишаються в цьому чині), розкинені по всіх поселеннях цілого світу, підготовчі курси слід концентрувати і обмежувати в часі, й те, що звичайно розкладається тижневим навчанням на рік або й два, нам треба зробити в коротшому часі пильних щоденних викладів і практики в семінарійному гуртожитку.
Курс матиме три семестри, кожний триватиме один місяць. Навчання і виклади відбуватимуться у монастирі «Студіон» біля Риму. Перший такий одномісячний семестр розпічнеться 1 липня і триватиме до 31 липня 1981 р. Ректорат УКУ подасть відповідні інформації про вимоги для впису на курси.
Рукоположення на диякона відбудеться єпархіяльним єпископом або в порозумінні з ним. Висвячені диякони матимуть обов’язок брати участь у дальших професійних курсах і семінарах, щоб удосконалювати свою духовну формацію.
Погляньмо як на себе, так і особливо на майбутність України. Як мало ми маємо священиків, а які великі потреби в них розсипаних по цілому світі наших громад. Вже є українські громади, що не мають священика.
Подумаймо в молитві над отим усім. Маймо перед собою зажурене обличчя нашого Спасителя, що хоче нам післати робітників на наше жниво. Бо Він сам «настановив одних апостолами, інших — пророками, ще інших євангелистами і пастирями, і вчителями для вдосконалення святих на діло служби» (Єф.4, 11-12) і чекає на відповідь від нас: «Іду, Господи».
Благословення Господнє на Вас!
Йосиф, Патріярх і Кардинал
Дано в Римі при соборі Св. Софії
в Празник Христового Різдва, 7 січня 1981 Р.Б.
[1] Соборовий Декрет про Східні Католицькі Церкви каже: «Щоб старовинний правопорядок щодо св. Тайни священства знову набрав сили в Східніх Церквах, бажає цей святий Собор, щоб установа постійного дияконату, де вона вийшла з ужитку, знову була відновлена» (ч. 17).
