Лист екз. А. Горняна, що був оскарженням Патріярха Йосифа, викликав серед українського мирянства у діяспорі велике огірчення. До того часу дехто не хотів вірити в те, що писалось неодноразово в нашому журналі, мовляв, це перебільшення, а в гіршому випадку вигадки. Тепер своїм власним листом єп. А. Горняк потвердив нами давно сказане, а для декого сказав навіть більше, як ми підкреслювали. Якщо б ми були так написали, то нам були б не повірили, а тепер написано чорне по білому таки єп. А. Горняком.
Хоч в загальному наші священики голосно не висловлювали свого становища і не говорили своїх думок до подій у нашій Церкві, але, як виявляється, то лист єп. А. Горняка їх зрушив. Нижче друкуємо відгук одного священика на листа єп. А. Горняка. Правда, автор не підписався своїм ім’ям і прізвищем, але автор редакції відомий. Подані мотиви, чому автор не бажає в цій хвилині підписувати повним прізвищем, є переконливі для редакції і тому рішила в такій формі його надрукувати. Як зайде для цього потреба, то автор буде мати відвагу виступити публічно.
В даному випадку важливим є висловлені думки і сам факт — реакція на зухвальство екз. Горняка. Це повинна взяти до уваги також Апостольська Столиця. Сталось велике згіршення через єп. А. Горняка і чомусь дехто його уперто піддержує… З одної сторони ідеться про амбіції одного екз. Горняка, а з другої про спасення тисячі вірних. До тепер було так, що ці, які були відповідальні за спасення душ, піддержували амбіцію одного, а нехтували спасення душ тисяч. Хочеться вірити, що в кінці правда переможе і благальні голоси тисяч вірних у Англії будуть вислухані…
Редакція
Преосвященний Владико!
Думаю, що не погніваєтеся на мене за цього прилюдного листа. Хоч Ви мене особисто не знаєте, зате я Вас знаю із преси і з Ваших вчинків. Ваше поступування, а особливо Ваше звернення до українських католицьких владик, спонукало мене написати цього листа. Ви хочете виступити з оскарженням нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого. Хоч Ви його не визнаєте як патріярха, але для нас усіх Він ним є. Як не визнаєте його патріярхом, то мусите визнати його верховним архиєпископом і кардиналом. Першу гідність привернено нашій Церкві, а другу надала йому Апостольська Столиця, а в той же час Ви так дуже голосно підкреслюєте свій послух Апостольській Столиці. Отже, чи Ви його визнаєте патріярхом, чи ні, це не має значення. Блаженніший Патріярх Йосиф є не тільки старший віком, але становищем — гідністю. А Ви, як нижчий становищем маєте відвагу і сміливість виступити проти особи вищої становищем і гідністю! В історії Церкви — це прямо нечувана річ — «без прецеденсу» — Ваші слова. Цим даєте нам усім тільки згіршення. Як Ви можете вимагати послуху і пошани від своїх вірних, коли Ви самі не шануєте батька і голови нашої Помісної Церкви. І з чим ви хочете виступити, що Блаженніший не заховує правопорядку? А Ви дуже заховуєте його? Гляньте на себе, як Ви заховуєте порядок? А хто перший підписав письмо в часі Другого Ватиканського Собору, щоби вицофати з нарад справу Патріярхату? Понад дві тисячі Соборових Отців прийняли цю справу з оплесками, а знайшлося трьох наших українських «мудрих» владик, що підписали письмо, що б цю справу вицофати. Хто підписав? Та ж Ви хіба найліпше самі знаєте!
Коли вмирав бл. п. Митрополит Сенишин, то дуже плакав і то гіркими сльозами. Казав: «Ой що я наробив? Я запропастив нашу Церкву, наш Патріярхат». Так говорили наочні свідки. Бл. п. А. Сенишин жалував, але то було вже запізно. Той жаль вже ані йому, ані нашій Церкві не поміг. Юда також жалував, що продав Ісуса Христа. Закінчив дуже сумно і траґічно. В здоровій голові не може поміститися, щоби свої владики не хотіли свого патріярха! Кожний нарід має голову своєї Церкви, свого примаса, а Східні Церкви свойого патріярха. Тільки наші, малограмотні і малосвідомі не бажають свого голови! За свої вчинки будуть відповідати не тільки перед Богом, але також перед історією нашої Церкви і українського народу. Цікавий я знати, хто Вас зробив суддією над нашим Патріярхом (справа «без прецеденсу»). «Не суди, не будеш суджений»!
Ви певно цікавий, хто я такий, що до Вас так одверто пише. Отже до Вас пише такий самий священик як і Ви, якому минуло 70 літ, який бачив у свойому житті вже неодного єпископа, не тільки своїх але і чужих, але такого як Ви, ще не бачив! Що Ви носите на голові мітру, а я ні — це не має значення. Мітра — це тільки символ і то тільки для паради, для людського ока. Мітра не додає ані святості, ані мудрості, ані навіть душпастирської второпності. А мені здається, що цієї останньої Вам найбільше бракує. Мітра може теж спричинити гордість, а цеї гордості Вам теж не бракує. «Ось то я єпископ, а Ви всі сміття і мене маєте тільки слухати, бо я маю владу»! Ісус Христос мав ще більшу владу на небі і на землі, але ніколи не вивисшався, був покірним у найвищому степені, своїм апостолам умивав ноги, а у Вас гордість і то у найвищому степені. Гордість — це сатанічний гріх. Через гордість деякі ангели стали дияволами. Та сама гордість може зробити з деякими людьми, чи навіть підлесників єпископами. Мітра накладає обов’язок і то важчу відповідальність перед Богом, обов’язок пасти свої овечки. А як Ви пасете їх? При помочі поліції?!! При помочі поліції не здобудете людських сердець. При помочі поліції доллєте найвище оливи до вогню. При помочі поліції Ви розігнали не своє, але Христове стадо, Христові овечки. Ісус, як добрий пастир, шукав навіть одної загубленої овечки, бо за кожну овечку (душу) Він пролляв свою пресвяту кров на хресті. Свої овечки треба любити щирим серцем, пригорнути до себе. А як Ви любите свої овечки, так овечки люблять Вас! Як Ісуса арештували, то Петро хотів Ісуса боронити. Добув меч і відтяв ухо слузі. А Ісус сказав до Петра: «Сховай меч. Чи ти не знаєш, що я можу упросити Небесного Отця більше як 12 лєґіонів (до оборони)» а Ісус однак ангелів на рятунок не кликав. Зрештою міг сам власною божественною силою унешкідливити своїх ворогів, але Ісус і того не зробив. Бо Ісус прийшов не погубити, а спасти людей. А Ви, у свойому диявольському завзятті спалили б своїх вірних на костирі. Та дякувати Богові, часи інквізиції вже проминули. Ми жиємо в демократичних часах, але Ви цього не розумієте, чи не хочете розуміти. Чи Ви здаєте собі справу із того, що крім підлабузників Ви стратили авторитет-пошану у своїх вірних. Коли духовна особа стратить пошану у своїх парафіян, то для неї вже немає що там дальше між ними робити. Найкраще, це розійтися із вірними. Іншої ради немає! Один священик в часі катехизації запитав хлопця: «Чи ти любиш Бога?» О так, люблю дуже — звучала відповідь. «Але чи ти молишся»? Ні — відповів хлопець, бо його ніхто не навчив.
І я запитаю Вас владико: «Чи Ви любите Вага?» Напевно скажете, що так. А свого ближнього любите? А свого Блаженнішого Патріярха любите? Св. Іван каже: «Якщо хтось каже, що любить Бога а свого брата ненавидить, то як може любити Бога котрого не видить, коли ненавидить брата, котрого видить. То є лож-неправда». Тою неправдою Ви часто послуговуєтеся, особливо, як даєте інформації чужинцям або чужинецькій пресі. А вони не зовсім орієнтуються у наших церковних справах, але Вам довіряють. Бо як єпископові не вірити? Але нажаль є сьогодні єпископи, яким не можна вірити.
Одна місцевість не прийняла Ісуса, а апостоли кажуть: «Учителю, скажи нехай з неба спаде огонь на неї і нехай покарає тих негостинних людей. Ісус відповів: «Не знаєте якого Ви духа», Ісус пішов далі, але мешканців не карав огнем. Ісус казав любити навіть ворогів, добро чинив тим, що своїх ближніх ненавиділи. Прочитайте собі св. Євангеліє призначене на 19 неділю по Зелених Святах. Дуже добра тема для Вас на роздуми. Думаю, що Ви робите розважання, але робіть так, щоб з цього була якась користь і для Вас самих і для Ваших вірних, Ісус молився навіть за своїх катів. «Отче — прости їм». На св. Стефана сипався град каміння, а св. Стефан молився: «Господи, не постав їм цего за гріх». На Вас не упав ані один камінь, а Ви наробили крику на Цілий світ, що Вас зневажили, але в який спосіб, то люди по сьогодні не знають. А коли б навіть зневажили, так як Ви твердите (чи Ваші підлесники), то де є прощення? Ісус прощав навіть найбільшим грішникам.
Я не бажаю нікого судити: ані Вас, ані Ваших вірних, бо суд не належить до мене, а до Ісуса. Він є наш найвищий Суддя, але є питання: хто більше завинив: вірні, чи Ви Владико? Ви хочете, щоб вірні упали перед Вами на коліна і просили прощення, а може то повинно бути інакше? Може Ви повинні впасти на коліна, найперше перед Богом, а опісля перед своїми вірними і просити прощення своїх провин і грубих нетактів? Ви напевно сподіваєтеся і жалуєте за свої гріхи і робите сильну постанову поправи, але тої поправи зовсім невидно. Видно чимраз більше поліцію. Як Адам в раю згрішив, то вину зложив на Еву, Ева на диявола, але до вини не призналися. Деяким людям є дуже важко признатися до вини. Важко сказати: «меа кульпа, меа максіма кульпа». То тільки блудний син мав відвагу сказати: «Отче, я согрішив перед Тобою» і доступив прощення. Подібно митар. Владико, над цим Вам треба призадуматися. Деякі лицеміри бачать скалку в оці ближнього а не видять поліна у власному оці. Нехай найперше виймуть поліно із власного ока, тоді мають право говорити про скалку у свого ближнього. Нехай заглянуть у свою власну совість.
Ваш сповідник напевно дає Вам розгрішення, бо як може бути, щоб сповідник не дав розгрішення свому єпископові. А що буде, як Ісус не дасть розгрішення Вам і скаже: Августине, Ти налоговий непоправний грішник і для Тебе вже немає розгрішення. Ти розігнав моє стадо. Ти позамикав церкви перед моїми вірними, багатьом Ти заборонив входити до церкви на Богослуження. А чейже ті вірні власними руками і грішми збудували ці храми молитви. На якій підставі, яким правом це Ти зробив? Люди не мають змоги вислухати Служби Божої, приступити до Святих Тайн. Не можуть вінчатися ані хрестити своїх дітей! Коли атеїсти-комуністи замикають церкви — то я їм не дивуюся, але коли це робить католицький єпископ, то це безприкладне згіршення для всього людського роду, це моральний упадок людини, що повинна провадити людей до Ісуса. І ще одне мені важко зрозуміти. Чому Ви заходите до церкви бічними (чи задніми) дверима? Єпископ звичайно входить головними дверима, де його вітають хлібом, сіллю і добрим словом. А для Вас головні двері до церкви замкнені на колодку і ще до того стоїть там сторожа. Чому Ви пхаєтеся туди, де Вас вірні не бажають? Де мене не люблять, там я не іду!
На вступі я згадав, що Ви хочете виступити на найближчому синоді з оскарженням проти нашого Блаженнішого Патріярха, що ломить порядок. Почисліть: скільки Ви наломалися того правопорядку. Та свого не бачите? Чуже бачите під лісом, а свого не бачите під своїм власним носом. Своїм негідним поступуванням Ви зовсім себе здекваліфікували зі свого владичого становища. І то перед усім християнським світом! Скажу Вам отверто: Ви навіть не надаєтеся на пароха. Вам тільки замкнутися у манастирських мурах і покутувати за свої важкі провини супроти Бога і людей. Наймудріше, що Ви могли б зробити, то зрезиґнувати зі свого владичества раз на завжди. Це бувби ще найкращий спосіб для Вас вийти із тої важкої ситуації принайменше з деякою дозою збереження власної гідності. Це раджу Вам із глибини мого серця. Інакше Вас український нарід прокляне і то не тільки в Анґлії, але в цілій діяспорі, навіть на наших рідних землях, де нажаль Ваше ім’я починає чимраз більше «славитися». Тоді вже не поможе Вам ані англійська поліція, ані Східня Коґреґація, ані навіть ціла Римська Курія.
Я вірю в Божу справедливість, як і також довіряю Апостольській Столиці, якій за вірність Блаженніший Патріярх Йосиф страждав повних 18 літ. Ви тепер претендуєте на героя, коли англійська поліція при Вашому боці, Вам до помочі. Я є дуже цікавий, який з Вас герой був би, якщо б Ви знайшлися в руках радянського КҐБ, в радянській тюрмі, на Сибірі, як наш Блаженніший Патріярх? В історії нашої Української Католицької Церкви будете записані найчорнішими рядками, а за свої вчинки будете відповідати перед найвищим Суддею.
Цим я закінчую мого одвертого листа до Вас, Владико Августине. На разі не подаю мойого власного імені, бо Ви мстивий деспот. Але якщо прийде відповідний час і потреба, я прилюдно виявлю моє ім’я. Я напишу листа до Святішого Отця Івана Павла II і вишлю копію мойого листа. Я вірю, що Святіший Отець не дозволить Вам так безкарно кривдити нашого Великого Ісповідника віри і великого сина Помісної Української Католицької Церкви і геройського сина українського народу. Прийміть Владико мої зауваження без гніву і бажання пімсти. Мене болить серце, коли бачу Вас, що так безпощадно руйнуєте єдність нашої Церкви і наносите тільки згіршення серед наших вірних. В міжчасі — нехай Всевишній має Вас у своїй опіці і дарить Вас ласкою скоро повернутися на правильний і християнський шлях служіння своїй рідній Помісній Українській Церкві, шлях поступування гідного українського католицького єпископа.
Листопад 1980 р.
Український католицький священик
