16 травня 1980 р. в Едмонтоні — Канада, перервалась нитка багатотрудивого життя, відданого душпастиря, невтомного громадського і національного діяча на рідних землях, а опісля на дорогах скитальщини і останньо в Канаді, о. мітрата Юрія Ковальського. Непересічний вклад праці покійного о. Ю. Ковальського українська громада в загальному, а його вірні, яких він був душпастирем, зокрема високо цінила. Українська громада з глибоким смутком приняла цю болючу і сумну вістку про безповоротній відхід у Божу вічність о. Юрія Ковальського. З великим болем широка українська громада Едмонтону провожала в останню дорогу свого улюбленого душпастиря, видатного громадського й національного діяча о. Юрія. На жаль, треба підкреслити, що такого типу священиків у нас не багато.
Цінним у покійного було те, що він був видним серед своїх вірних не тільки в свята й неділі, але також серед буднів. Буднів все більше, як свят. Будні все тяжчі й трудніші, як неділі і свята. Власне ось це перебування, що означало брати участь у безпосередній громадсько-національній праці давало можливість краще розуміти проблеми громади. В такій безпосередній зустрічі витворювалась зіграна гармонійність о. Юрія з своїми вірними.
Свою священичу карієру о. Юрій Ковальський починав на рідних землях. Першою його посадою, як сотрудника була в Добромилі біля Перемишля. Туди його призначив сл. пам’яті Владика Йосифат Коциловський. Душпастирська праця о. Юрія Ковальського в Добромилі дуже пожвавила українське життя, бо, як вже підкреслено вгорі, що о. Юрій був з своїми вірними — громадою не тільки в неділі і свята, але й в будень. Він займається оснуванням Читальні Просвіти не тільки в самому Добромилі, але у всіх дооколичних селах. Це оживило нашу громаду. Поволі відкривались очі багатьох наших людей. Вони пізнавали своє «я», що було в той час дуже важливо, о. Юрій на цьому не зупиняється. Він бачив, як наш народ стояв дуже вбого економічно. Щоби цей стан хоч троха покращати, о. Юрій закладає «Сільський Господар». Як відомо, «Сільський Господар» у розвитку нашого економічного життя відограв вагому ролю. Після цього слідувало дальше оснування кооперації. І так звено потягало за собою друге звено і в той спосіб творилась своя власна українська економічна мережа. А все це роблено з метою, щоби піднести життєвий стан нашого селянина і розвинути в нього національну свідомість, о. Юрій у своїй надзвичайно цінній праці звернув увагу на шкільництво, і в тому напрямі закладав де тільки для цього існували найменші можливості, гуртки «Рідної Школи», які мали давати нашій дітворі не тільки загальне, але дуже важливо, національне знання, щоби наші діти знали хто вони. Ні більше, ні менше о. Юрій здійснював клич Митрополита Слуги Божого Андрея — пізнай себе…
Як відомо тодішний польський уряд не міг був бути задоволений з такої праці о. Ковальського. Польська влада ступала на кожному кроці на пальці українцям. Очевидно це не оминуло й о. Юрія, на якого робили різні доноси до польського староства в Перемишлі. На домагання старости о. Юрія було перенесено на іншу парафію, до села Сулимова біля Львова. І тут о. Юрій не перестав провадити своєї праці. Вірні його полюбили. Тут його застала німецько-польська війна і тут він залишився працювати, як душпастир після приходу більшовиків. Як відомо, це не був легкий час. Людина не була певна себе ні одної години, а тим більше священик. Священиків було обтяжено великими податками, але о. Юрій в цьому не заламався. В тих же самих Сулимах залишився о. Юрій і після приходу нового окупанта — німців.
За німецької окупації о. Юрієві не приходилось легко, але він ні на хвилину не переставав працювати з своїми вірними. В 1943 році ґестапо арештує українських селян закладників і о. Юрія Ковальського, і перевозить їх до Освєнціма, а згодом до Дахав. Не приходиться тут писати, що приходилось пережити в концентраційних гітлерівських таборах о. Юрієві. Чудом йому вдалось вижити. Знесилений і виснажений фізично, о. Юрій опиняється в таборі на Карсфельді, а згодом у Міттенвальді. Тут він дальше береться до педагогічної праці і стає заступником директора «Рідної Школи», організує хор «Боян», з яким улаштовував концерти релігійної пісні. З часом о. Юрій разом з своїми земляками переїжджає до Канади, де дальше продовжує свою віддану душпастирську працю в Едмонтоні. Тут також організує українське релігійне, громадське й українське культурне життя.
Лагідна і все усміхнена вдача о. мітрата Юрія Ковальського все йому приєднувала багато приятелів і прихильників, які його любили, шанували і респектували. Його віддана праця була прикладом для інших. Здається, що о. Юрій не мав ворогів. Треба також підкреслити, що о. Юрій не був байдужий до змагань нашої Церкви, що їх гідно розпочав і по сьогодні їх продовжає наш Патріярх Йосиф. Тому справді з такою людиною є тяжко прощатись. По її відході на серці залишається біль окутаний смутком. Але відхід людини у Божу вічність є невідкличний, це одна з незаперечних Божих правд. Хоч о. Юрій Ковальський відійшов від нас фізично, але він залишився у наших серцях. Хай добра пам’ять про нього залишиться між нами довго і йде з роду в рід.
