Відомо, що журнал «3а Патріярхат» а тепер «Патріярхат» започатковано з наміром поширення ідеї патріярхату в нашій Українській Католицькій Церкві, яку видвигнув на Соборі Ватиканськім II наш Блаженніший Йосиф після повороту з більшовицької неволі. І зразу появилися різні статті наших мислителів, обговорюючи і коментуючи різні справи.
На правильну мою думку усі статті навіть на найбільше контроверсійні справи — події повинні б були появлятися в дуже позитивній дипломатичній формі, в чистім християнськім дусі любови Бога і ближнього, щоби викликати і утвердити в людських серцях бажання і заохоту працювати над скріпленням єдности, як на вершинах так і в низах для Помісности нашої Української Католицької Церкви завершеної патріярхатом. Не маю наміру наводити тут різні історичні факти, що виникли у зв’язку з тою справою, бо це усім відоме. Ідеться тільки про підхід до тих справ. Як сказано вище, він (підхід) не мав позитивного характеру. Навпаки, змагання за Патріярхат почалися у деяких людей (а може і в більшості) великим незрозумінням самої великої справи. І самозрозуміло треба було дати можливість кожному інакодумаючому виявитися. І то власне повинно було бути в журналі «За Патріярхат».
І це було би не тільки цікаво, але й корисно і благородно. І місто поважного діялогу заговорили пристрасті і некомпетентні люди не тільки поза кулісами, але явно в наших, а навіть і чужих часописах чи журналах.
Прикро про це згадувати. Але факт незаперечний, що статті в «Патріярхаті» були за гострі, критика злослива, недипломатична, що й викликало в суспільстві хаотичні думки і самозрозуміло прийшла боротьба за і проти. Ті, що їх посуджувано проти ідеї патріярхату, в дійсності ними не були, а тільки їхній підхід до справи і інтерпретація була відмінна і шкідлива. І коли б зразу почався був поважний діялог між одними і другими, можна б було заощадити багато нервів і помилок і замість сварки якби частіше збиратися на спільну молитву — напевно Боже благословення було б з нами. Ми чейже добре знаємо, що «без Бога, ані до порога». І якщо б ми більше примінювали в своїм житті Христову заповідь: «Просіть і дасться вам», «стукайте і отвориться вам», ціла наша велика Справа як і все інше взяло би інший, правильний оборот. Вправді багато одиниць усердно молиться в тій цілі, але як сказано в св. Письмі видно «що зле і замало молимося, коли не одержуємо того, про що просимо». А надобавок знаємо, що злий дух втискається всюди і своєю хитрістю перевертає людські уми. А його (злого духа) не позбудемося ніяким розумованнями, а тільки і виключно «молитвою і постом», як сказав Христос до своїх учнів, коли вони не могли вигнати злого духа з навіженого.
Ще дуже напрошується мені думка заторкнути справу священичих покликань (над чим ми бідькаємося) і святкування тисячліття хрещення Руси-України. В людській психіці є кермуватися у всьому більше своїм власним розумом занехуючи при тім молитву. І тому слушно Митрополит Любачівський мусів видати окреме послання у формі маленької листівки закликаючи людей до спільної молитви в церкві в наміренні покликань нав’язуючи до слів Христа: «Просіть Господа жнив, бо жниво велике, а женців мало», чим стверджує, що всякі старання без молитви нічого не діють.
Із того логічно виходить теж, що без спонтанної молитви не дійдемо до «єдиномислія» в справі завершення патріярхату як і святкування тисячоліття ювілею спільно з нашими християнами різних напрямків. Ми мусимо докорінно змінити своє духове наставлення, а саме: змагатися більше зі своїми власними пристрастями, залишити всяку нетерпимість і гнів супроти других, натомість покірно, молитвою здаватися на Всемогуче Боже Провидіння. Дописуймо статті в позитивнім, підбадьорюючім дусі, не занехуючи при тім дійсної правди у кожночасних життєвих проблемах, але без лукавства, не забуваючи, що люди є людьми і часто не знають, що творять, як це виразно зазначив Христос умираючи на хресті неіморвірними до того часу словами: «Отче, прости їм, бо не знають, що творять».
Читаючи різні послання нашого слуги Божого великого Митрополита Андрея Шептицького, зауважуємо всюди заклик до єдности за словами Христа «щоб усі були одно». І в тому змислі Слуга Божий Андрей завважує відносно наших нез’єдинених братів православних, щоби дійти до спільної мови з ними, треба багато молитися, щоби вони самі внутрі своїх сердець забажали тої єдности в світлі Христового навчання, бо всякі інші, навіть найбільш дипломатичні заходи в тому ділі досі не увінчалися успіхом.
Наш Блаженніший Архиєрей, Глава Української Католицької Церкви Отець Йосиф іде дослівно слідами свого попередника Слуги Божого Андрея і кожночасно закликає наш народ до єдности і важко терпить через її брак, але видно в тому Божа воля, бо щоби здобути «добро», треба нести свій хрест враз з нашим Спасителем, працюючи прямо без віддиху в мирі і любові з вірою і надією, що Божі слова «щоб усі були одно» мусять здійснитися.
І це може здійснитися скорше як ми собі тут уявляємо, завдяки нашим страдальникам на Україні, а зокрема в тій частині, яка залишилася вірною Апостольській Столиці, що враз із підпільними священиками молиться і терпить за своїх ворогів, що переслідують нас, ідучи за словами Христа: «Любіть ворогів ваших і чиніть добро тим, що ненавидять вас». А як ми тут дуже скривили цю правду! А все таки кожний може її осягнути, але тільки при помочі молитви і покути.
Моя стаття не є проповіддю священика в церкві (як дехто може завважити), а тільки роздумуванням над нашими недоліками, що супротивляться Христовому навчанні, яку прошу шановних Читачів так прийняти.
Евгенія Шарко
Відповідаємо Євгенії Шарко
Трудно дати відповідь на закиди Євгенії Шарко, бо вона не називає поодиноких фактів, а оперує загальниками. Ось такий закид «Навпаки змагання за Патріярхат почалися у деяких людей (а може в більшості) великим незрозумінням самої великої справи». Властиво невідомо хто є ці «деякі», а то і «більшість», що взялись за велике діло з незрозумінням? Можна так само цей закид заперечити, як він був зроблений, але це не є відповідь. Також говориться, що треба було дати виявитись інакше думаючим. Не сказано хто цей інакше думаючий був, що хотів висловитись і хто йому не дав цього зробити? В зроблених закидах бракує властивої точности.
Так само трудно зрозуміти, коли пишете, що статті в «Патріярхаті» «були загострі, критика злослива, недипломатична, що й викликало в суспільстві хаотичні думки…» Знову пані Євгенія Шарко б’є в порожнечу, не називаючи окремих випадків по імені. Цікаво, як можуть гострі статті вносити хаос серед суспільства? Не сказано, що статті туманні. Критичні статті можуть подобатись або неподобатись. Пані Шарко не сказала, що ці статті викликали в неї хаос, але в суспільстві. Цікаво на основі якого опиту, чи яких спостережень Пані Шарко розписалась за суспільство?
В дальшому слідують поучення з відкликанням до Євангелії. Ні більше, ні менше Пані Шарко поручає нам тільки молитись і молитись. Це гарні поради і ми їх ніколи не відкидали й не нехтували. До цього хочемо додати ще маленьку істину і підкреслити для Пані Шарко, що молитва без діл є мертвою! Це незаперечна істина, якої Пані Шарко не взяла до уваги.
Ми довгі, довгі роки молились і тільки молились, а нам уневажнювали Берестейську Унію, поволі, але постепенно і безперервно латинізували нашу Церкву, заводили і завели целібат в нашій Церкві, наші молитви підкріплювали латинськими, бо мовляв немає певности і довір’я, чи наші молитви належно прославляють Бога, нам міняли календар, а тепер уводять в нашу св. Літургію англійську мову і т. д. Це тільки названо загальні питання і проблеми, а їх є значно більше і вони є не менше серйозні. Який був вислід у відношенні до цього наших молитов? Гадаю, що для цього ми не потребуємо подавати нашої відповіді, бо вона всім відома, хіба може невідома для Пані Шарко? Шановна Пані пропонує також шлях стукання… Ми це робимо, але двері не відчиняються. Нажаль, ми переконались, що Божі двері скоріше відчиняться, як тих, що ніби заступають Христа.
Легко давати поради, але було б добре перед тим їх випробувати самим. Як бачите Пані Шарко висунені питання і закиди так просто не представляються, як може на перший погляд видаватись. Дякуємо за критику, і поради і рівночасно запрошуємо Вас стати в ряди патріярхальних активістів та своїм добрим, «без лукавства» прикладом показати, як робити краще і з більшим успіхом.
Редакція
