Олесь Бердник — Утопіст чи харизматик на обрії тисячоліття християнства в Україні.
о. д-р Іван Гриньох
Вище названий есей появився кілька місяців тому випуском «Богословії», під ч. 54.
Як нам відомо з преси, що з початком 1979 р. від «Ради Української Духовної Республіки» наспіла на руки їх Блаженства, Патріярха Йосифа, копія «Відкритого Дружнього Послання до папи Івана-Павла II», з підписом: Олесь Бердник, член ініціативної Ради Альтернативної Еволюції. Супровідний лист до копії підписаний також О. Б., з просьбою піддержати їхню ініціятиву й допомогти оприлюднити це послання серед Українців та інших народів.
Саме це «Відкрите Дружнє Послання» є темою есею. На зміст його складаються вісім розділів, деякі з підрозділами.
Автор о. д-р Іван Гриньох, визначний богослов, людина широкого знання і ерудиції, аналізуючи це «Дружнє Послання» і відкликаючись до інших писань і творів О. Б., відтворив нам дуже чітко образ релігійного ВІРУЮ О. Б. Підхід автора до наміченої теми є, як звичайно у нього, дуже глибокий, основний і широкий. Есей, хоч відносно короткий, 46 стор., але змістом дуже багатий. Композиція есею незвичайно прецизна, там нема нічого забагато ні замало. Коли приходиться диференціювати погляди Бердника з різними філософічними течіями сходу і заходу, автор робить це так помірковано, що не тратиться тяглости головної думки, ні прозорости, а рівночасно більше спеціялізований, згл. зацікавлений у філософії читач, дістає певну ідею, щоб поширити собі ці роздумування. Через те есей, хоч не написаний легко, всеж таки є доступний для ширшого круга інтелігентного читача.
За власними словами О. Бердника: «письменник, фантаст, мрійник, футуролог, автор кілька десятків творів про майбутнє, про «Новий Світ Любови і Єдности». Він «народжений і вихований в країні, де атеїзм є офіційною доктриною», каже: «Я ПРИЙШОВ ДО ХРИСТА СЕРЕД БОРІНЬ І СТРАЖДАНЬ!»
Життя Олеся (йому тепер 53-тий рік) припадає на час нечуваного сталінського терору, штучного голоду в Україні, страхіть війни. Молодою, 26-річною людиною, попадає в тюрму, а опісля на заслання, де перебув 6 літ. Реагуючи на всі ці страхіття, душа Бердника звертається у світ фантазій, мрій, поза час і простір. Шукаючи за альтернативами до існуючого світу ненависти, себепожирання, темряви, він доходить до філософічного роздумування про Всесвіт, потойбічне життя і знаходить як «ЄДИНУ АЛЬТЕРНАТИВУ: ХРИСТА», який стає для нього «НАЙРЕАЛЬНІШОЮ ДІЙСНІСТЮ», «ПОЛУМ’ЯНИМ ВОДІЄМ ДУХА», «СТРІЛОЮ ДУХА», «АРХІТЕКТОРОМ БОЖОГО СВІТУ РАДОСТИ І ЛЮБОВИ». Він зве себе «простим послідовником Учителя», одним із синів Христа й почуває себе «Сином Єдиної Христової Церкви», «духовним ентузіястом».
Олесь Бердник пише образами-символами, які автор дуже уміло розгадує. Він дуже гарно з’ясовує, що на «Всесвіті Олеся Бердника вирізьблена печать Христа, що преображує і Духа Святого, що все виповняє, одухотворює й оновляє». Відновлення всесвіту у процесі еволюції можливе тільки тоді, коли на земній планеті привернеться «Примат Духа» й признається його «водійство» в світі. Це буде час радости і свободи, як заперечення «імперативу закону примусу», який себе дискредитував (у тоталітарних державах), бо зробив людину «рабом космічного диктатора» і вбив її духовне «Я».
Земна ситуація є катастрофічна, наша плянета стоїть над прірвою загибелі. Збожеволілі лідери громадять в арсеналах руйнівну потугу, а «нікчемні ідеологічні амбіції ставлять вище, ніж долю Сфери Життя». Бо не тільки психосфера людини є зранена, але й все біологічне життя на нашій планеті є позбавлене Богом дарованого йому «диханія жизні». Це все може привести до всебічної апокаліптичної катастрофи.
Шукаючи за альтернативами для рятунку всесвіту він відкидає «порочний і злочинний» соціялізм, в якого умовах сам зростав, як рівнож і бездушний капіталістичний світ. Оба вони нездібні до відродження, до переображення. Щоб рятувати нашу планету перед катастрофою потрібне є цілковите перетворення, а це можливе тільки на базі християнського розуміння: хто таке людина і яке її призначення. Христос прийшовши на цю землю, на це земне інферно», дав нам ясні «ЗНАКИ» своєї появи. Ці євангельські знаки, які мають позначувати також і наше післанництво, це: ПРЕОБРАЖЕННЯ і ВОСКРЕСЕННЯ. Преображення треба розуміти не як одноразовий феномен, але в сенсі заклику Христа до учнів (і їхніх послідовників): «Встаньте і не бійтеся!» Олесь Бердник це дуже образово каже: «Преображення стукає в серця людей, щоб вони встали і не боялися, щоб рушили до рятівної дії».
На думку Олеся Б., до цієї рятівної дії, до якої завзиває нас Преображення, в першій мірі покликана Церква. Вона, як установа Нового Заповіту, якій повірено цей скарб зберігати, повинна стати світлом для світу, подібною до Христа на горі Тавор, — вона повинна стати неначе тим «ЧУДОПОДІБНИМ СМОЛОСКИПОМ ПРЕОБРАЖЕННЯ».
О. Бердник знає всі її довговічні недомагання і хиби, він бачить як керівники Церкви засвоїли собі прагматичний спосіб думання і діяння, як придавлено в ній харизму. Щоб Церква могла сповнити своє післанництво, вона мусить наперід обновитися, мусить повернути «до Первосуті Нового Заповіту», якою є не тільки голосити слова Євангелії, але здійснювати «вирішальний перехід на новий рівень свідомости Буття». Тільки тоді вона стане харизматичною ЦЕРКВОЮ ПРЕОБРАЖЕННЯ. Коли ж одначе, вона не усвідомить собі цього, вона відійде вповні від Нового Заповіту і стане служити Володареві Мороку, (підкр. моє С. Б.)
Але Церква це також ми, всі віруючі християни, які мусять, як «Діти Батька і Творця Сущого», як «спадкоємці Божі», взяти на себе місію Преображення Світу і Побудови Нового Космосу.
Олесь Бердник звертає своє Послання до нововибраного папи, Івана-Павла II, бо відчуває в ньому людину харизматичну, Богом вибрану і спроможну здійснити цей вирішальний поворот. Чи його надії реальні? Побачимо.
Перестудіювавши і проаналізувавши релігійне ВІРУЮ Олеся Бердника; його образ всесвіту, землі, людини, автор есею прийшов до заключення, що джерелом його філософсько-релігійного мислення є Святе Письмо обох Заповітів, як також бачить у нього велику схожість, майже тотожність з релігійним мисленням св. ап. Павла. Оба вони мають сильне відчуття своєї нової екзистенції в Христі і часто підкреслюють, як також віру в конечність Преображення, яке єдине тільки спроможне створити Новий Світ Краси, Радости, Любови і Правди. Це Преображення охоплювало б все Боже творіння, не тільки людину. І ота власне «всеохопність Преображення цілої природи, цілого космосу належить до складових елементів східно-християнської, а в тім і української духовости. Олесь Б., як дитина української землі і українського народу, так багатого своєю рідною християнською духовістю, мусів черпати із неї, бо його релігійне мислення це «цінний овоч цієї духовости». У цьому світогляді: філософія, об’явлення і містика творять одну цілість. Його мислення сильно ХРИСТОЦЕНТРИЧНЕ і водночас Харизматичне». (о. І. Г.).
Цей короткий огляд це тільки жмут думок вибраних з есею, які далеко не вичерпують його змісту. Книжечку варто набути і прочитати з увагою, бо вона дуже, а дуже на часі. Розвій подій та ситуація на рідних землях, а й тут, на поселеннях, непокоїть, хвилює, а часто навіть наповняє нашу душу зневірою і безнадією. Можливо, що автор своїм есеєм хотів нам сказати те, що сказав виразніше на іншому місці (привіт-слово на Ювілею Богословської Академії): «ХАЙ НЕ ТРИВОЖИТЬСЯ СЕРЦЕ ВАШЕ!» (Йо 14,1) бо:… «С НАМИ БОГ, РАЗУМІЙТЕ, ЯЗИЦИ, І ПОКОРЯЙТЕСЯ, ЯКО С НАМИ БОГ!» (Іс. 8, 9-10) І дальше каже о. І. Г.: «У своєму незбагненному Промислі дав нам Господь Бог наш ПИСАННЯ і ЗНАКИ-ЗНАМЕНА, — досліджуймо їх, розгадуймо їх!» Може таким «ЗНАКОМ», який має піддержати нас на дусі, заохотити до видержливости і до дії, та вказати, що Господь не опустив нас, а «ЄСТЬ С НАМИ», є саме поява Олеся Бердника, цеї незвичайної постаті, цього харизматика і «юродивого Христа ради», який за видимою Божою Ласкою встав наче Фенікс з пожару і попелу нищеної нашої духовости, саме на порозі тисячоліття християнства в Україні, щоб засвідчити невмирущість Христової Благовісті там.
Невже ж ще на наших очах здійсниться передбачення, що відродження християнства прийде зі Сходу?
