Коли осінньою порою природа приготовляється до зимового відпочинку, коли дерева скидають з себе пожовкле листя у сутінках наших сердець стає якось інакше і думкою сягаємо в минуле літ, радіємо новими плодами, що приносить осінь і думка немов зупиняється над листопадом. Чомусь цей падолист для нас є інший, як в других народів. Цей падолист глибоко врізавсь в нашу душу, наше серце, нашу думку. Власне, цей, все незабутній, все задушевних мрій, і смуток — початок вічного і безконечного життя. В цей перший день падолиста падали перші краплі крови за народження нового, тоді воскресав наш город Львів. В цей же день Першого Падолиста, смутивсь чорною стрічкою наш город Львів, коли на святоюрській горі згасав — пішов у безповоротню Божу вічність світоч нашого народу і Церкви Митрополит Слуга Божий Андрей.
Тоді смутивсь народ на безпроглядних шляхах і в скорботі та в горю він прощав незрівняного велетня нашої Церкви й народу Слугу Божого Андрея, який до нас і ще з висот кричав — пізнай своє минуле, пізнай свій народ, пізнай свою Церкву непоборну, тоді пізнаєш сам себе і будеш знати на все твоє життя ким ти є. В наших серцях все цього Першого падолиста відгомоном відзиваються, ці вічні, все живі і незаперечні правди, що їх нам залишив Великий Митрополит Слуга Божий Андрей. Чим дальше ми віддаляємось від дня смерти його світлої пам’яті Митрополита Андрея, тим більше він стає нам ближчий, тим більше ми розуміємо його віщі слова правди. Ось його цілющі слова немов повисли в небесних просторах і сьогодні вони невпинно ширять по всіх просторах Радянського Союзу і цілої української діяспори і немов будять нас з сну до творчо-діючого релігійно-церковного і національного життя. Слова Великого Митрополита Слуги Божого Андрея підніс, як живі самоцвіти його незрівняний наслідник, світоч сучасного християнства наш Патріярх Києво-Галицький і всієї Руси-України Блаженніший Йосиф. В цьому виявилась повторювана неповторність, це поєднання минулого з сучасним і точною проекцією на майбутнє. В тому гармонійному зіставленні видимий прояв Божого Провидіння, власне це проведіння будить нас і ставить перед нашими очима Слугу Божого Андрея, який жив і трудився для свого улюбленого народу та Церкви.
Поруч ми повинні також згадати нашого Владику Теодора Ромжу на Карпатській Україні, який був замордований 1 листопада 1947 p., в Ужгороді. 26 жовтня 1947 р. преосв. Владика Теодор Ромжа повертав з села Лавки, де посвятив церковцю до своєї резиденції в Ужгорді. Вже тоді був великий тиск на Владику Ромжу, щоби він переходив на православ’я, але Владика сильної волі відмовився.
Коли повертав до Ужгороду наїхало на нього повною парою вантажне більшовицьке авто і покалічило владику. Добрі люди його взяли до шпиталю. Владика поволі почав приходити до сил, коли лікар НКВДист дав йому застрик після якого владика в конвульсіях помер. Згадаймо в наших молитвах в ці листопадові дні Владику Ромжу.
Тому ми в ці листопадові дні присвятім наші щирі й безмежні молитви за нашого Слугу Божого Андрея, за його прославу, за те, щоби розпочатий беатифікаційний процес закінчився успішно. Він для нас так близький так дорогий, що немає слів, якими можна було віддати ці тонкощі чуттів. В наших вухах все звенять його слова — «Я завжди намагавсь робити те, що корисне для мого стада». Це не були порожні без змісту слова за ними все слідували діла. Стараймось і ми піти слідами нашого Великого Митрополита Слуги Божого Андрея і принести для нашої Церкви хоч якусь малу данину для своєї Церкви — Страдниці, а цим ми тільки підкреслимо все живучого перед нами Слугу Божого Андрея. Цим ми збережемо світлу пам’ять Слуги Божого, а заразом допоможемо здійсненню великих ідей його наслідника Патріярха Йосифа. З духом Слуги Божого Андрея і неперевершеними ідеями нашого Патріярха Йосифа піде наша Церква й український нарід у мандрівку століть. Хай цей Перший падолист буде нам пригадкою цих великих Божих діл. Хай він буде пригадкою для нас народженням народжень у релігійно-християнському і національному житті.
