«Всі й поодинокі католики…
нехай по всьому світі держаться свого обряду,
його плекають та по силах його дотримуються».
(Ватик. Собор II)
Читаємо в історії старинної Греції, що ще сотні-сотні літ перед Христом, коли група греків покидала свій рідний край, щоб закладати свої колонії на побережжях Малої Азії, Африки та південної Італії, то вони зі святині в Атенах брали зі собою святий вічний вогонь. Цей вічний вогонь мав на чужій землі їм стало пригадувати на їхній рідний край, рідний нарід, свою віру й культуру.
Подібно й наші діди й батьки покидаючи свій рідний край і виїжджаючи до Канади, Америки чи інших країв також узяли зі собою святий вічний вогонь — вогонь любови своєї віри, своєї Церкви, свого обряду, своїх церковних і народніх традицій та любов свого народу.
Ми практикуємо нашу святу віру у східньо-візантійському обряді, бо в тому обряді ми приняли її з Візантії. Наш східній обряд — це прецінна спадщина християнського Сходу. Наш обряд — це дорогоцінний скарб, що його передали нам наші предки. Він один з найцікавіших і найкраще відповідає психіці нашого народу. Він наша святиня релігійна й національна. Його красу й велич найкраще пізнати по його світлих прикметах: Він прадавній, старовинний; Він глибокий змістом; Він прегарний і величний.
НАШ ОБРЯД — ПРАДАВНІЙ, СТАРОВИННИЙ
Схід — це колиска християнської віри і християнських обрядів. На Сході народився Ісус Христос, Спаситель світу. На Сході зродилася Христова Церква. В Антіохії перші визнавці Христа дістали назву християн. На Сході розвинулися святі Літургії, а з ними літургійні обряди. На Сході були опреділені основні догми християнської віри про Пресвяту Трійцю, про Христове Божество і Пресвяту Богородицю. Християнський Схід дав нам чернецтво і християнську містику. Зі Сходу християнство прийшло на Захід і принесло туди головні Богородичні празники та культ святих ікон. На Заході три перші сторіччя свята Літургія правилася у грецькій мові. На Сході відбулися превеликої ваги сім перших Вселенських Соборів.
І цю пребагату церковну традицію і обряд Візантії прийняла наша Русь-Україна. Ця старовинна християнська традиція Сходу стала нашою традицією і нашим релігійним скарбом.
Другий Ватиканський Собор одноголосно, з великим респектом і пієтизмом у своїх декретах наголошує цю старовинну, пребагату і цінну християнську спадщину Сходу. «Історія, передання та численні установи — каже Собор у декреті про Східні Католицькі Церкви — дають прегарне свідчення, як дуже Східні Церкви заслужилися для вселенської Церкви. Тому Священний Собор не тільки належно оцінює та справедливо похваляє цю церковну й духовну спадщину, але також твердо вважає її за спадщину цілої Христової Церкви» (§5).
Так, отже, з нашої святок Літургії, з наших Богослужень і нашого обряду говорить до нас дух апостольських традицій, дух християнської старовини, дух наших великих святих Отців Сходу, дух християнської містики й символіки.
Наша знана поетеса Уляна Кравченко про значення нашого обряду для нас так каже: «Завдяки обрядові зберігається національна свідомість. У дитячі роки, у хвилини молитовної екстази появлялася свідомість, що тут молиться моя мати і бабуня; що давніше молилися тут так само їхні батьки, а перед сотнями літ молилися тут мої предки. Так будуть молитися й наші нащадки. І відчувається вічність своєї віри, і відчувається невмирущість нашого народу… У рідній вимові богослужбового слова відчуваю його таємний смисл. У чужій мові не можу його відчути. У своїй суворо-поважній красі наш обряд найвеличавіший серед інших християнських обрядів. Щоб бути латинником чи протестантом, треба ним бути від віків. Глибини душі не можна змінити. Змінити обряд, замінити його іншим не можна» (Хризантеми).
НАШ ОБРЯД — ГЛИБОКИЙ ЗМІСТОМ
Це друга знаменна і визначна риса нашого східнього обряду. Обряд Східніх Церков творився на науці святого Письма, науці-святих Апостолів, науці святих Отців, на традиції перших віків, на молитвах, жертвах і покутах пустельників та великих і святих мужів. Наш Східній обряд відзначається великим почитанням Святої Трійці. Багато-багато разів ми її величаємо у наших Богослужбах. Згадкою про Св. Трійцю звичайно починаємо й кінчимо майже всі наші Богослуження. На Сході превеликий культ нашого Спасителя, Ісуса Христа, як Богочоловіка і Чоловіколюбця. На Сході улюблений культ Пречистої Діви Марії як Богородиці, Заступниці перед Богом і Покровительки. Наші Східні Літургії — глибоко догматичні. Великий знавець східніх обрядів священик Максиміліян, саксонський князь, про це так говорить: «Догматичний характер це особливіша й дуже чітка черта Східніх Літургій. Всі ці Літургії становлять наче теологію в поезії. А навпаки, наша римська Літургія, принаймні оскільки це відноситься до давніших часів, є мало догматична чи теологічна. Тут рідко знаходяться ясно висказані догмати. Зате на Сході майже всі Богослужби є догматичні» (Виклади про Східні Літургії).
Цю особливішу рису обряду Східніх Церков підкреслює також Другий Ватиканський Собор у своєму декреті про Екуменізм, де сказано: «Не треба й забувати також, що Східні Церкви вже з самого початку мають багатство, з якого багато зачерпнула Церква Заходу в справах літургійних, в духовному переданні та в правному порядку. Та й того не можна недоцінювати, що основні догмати християнської віри про Св. Трійцю та про Слово Боже, воплочене з Діви Марії, були визначені на Вселенських Соборах, що відбувалися на Сході. Для збереження цієї віри ці Церкви багато витерпіли й ще тепер страждають» (§14).
НАШ ОБРЯД — ВЕЛИЧНИЙ І ПРЕГАРНИЙ
Про велич і красу нашого обряду свідчать похвали різних римських Папів, свідчать заяви Другого Ватиканського Собору, свідчать оцінки і признання знавців обрядів. Дійсно, яка велич і краса наших обрядових церемоній, символіка чинностей наших святих Літургій, нашого церковного співу, церковних риз, уладження святилища та будова нашого іконостасу! Папа Іван XXIII за свого життя був папським нунцієм у Болгарії, Туреччині і Греції. Він так полюбив візантійський обряд, що деколи сам правив візантійську Літургію у грецькій мові.
А вищезгаданий князь і священик Максиміліян заявляє: «Ніщо не є більше католицьке і пракатолицьке як Східні Літургії, які виросли прямо зі серця Церкви. Церква втратила б дуже багато, якщо б ці пречудні Літургії перестали існувати» (там же).
В декреті про Екуменізм читаємо: «Всім також відоме, якою любов’ю східні християни празнують літургійні священодійства, а передусім євхаристійні, як джерело життя Церкви та завдаток будучої прослави… В цьому літургійному почитанні Східні величавими піснями прославляють Марію Вседіву, що Її Вселенський Єфезький Собор проголосив торжественно Пресвятою Богородицею.. На Сході також знаходяться багатства тих традицій духовних, що виявилися передусім у чернецтві. Там бо від славних часів Святих Отців процвітала ота монаша духовість, що згодом перейшла й на Захід… Тому пильно допоручається, щоб католики частіше прикладалися до тих духовних скарбів східніх Отців, що підносять цілу людину до розважання речей Божих» (§15).
Хто з римо-католиків ближче пізнає нашу св. Літургію і наш обряд, той відразу ними захоплюється. Ось приклад:
Одна римо-католицька дівчина в Чікаґо, що стало буває на нашій св. Літургії і приймає Св. Причастя до автора цих рядків, як пароха церкви, написала листа такого змісту: «Я, хоч римо-католичка вже через три роки буваю у неділі, а деколи і в будний день на Службі Божій у вашій прегарній церкві. Я дуже люблю вашу церкву і справді чую присутність Бога у вашій церкві. Дуже я вдячна Богові за рясні ласки, що їх одержала у вашій церкві».
Наш українсько-візантійський обряд для нас і тим цінний, що він своїми церемоніями, змістом Богослужень, своєю глибиною символіки і містики найкраще відповідає психіці й ментальности нашого українського народу.
Справді, наша свята віра і наш українсько-візантійський обряд це прецінний скарб Богом нам даний.
І як довго в наших серцях і серцях дітей наших горітиме цей святий вогонь любови своєї Церкви, свого обряду, наших величних і прегарних богослужень, рідної мови й народу, так довго ми в розсіянні сущі зможемо сміло глядіти в наше майбутнє, бо наша Церква й наш обряд будуть для нас нашою незабутньою твердинею. Тож нашим великим і святим обов’язком є свій обряд пізнавати, його цінити, ним дорожити, його любити, в ньому виховувати своїх дітей та в ньому завжди Господа Бога славити й величати.
