Чим більше пишете й говорите тим більше даєте свідчення про те, що у Вашому житті стався припадок, що Ви стали душпастирем, бо на жаль Ваша чинність протилежна вченню Христа, яке було основане на любові. Ваші наявні потягнення на терені Великої Брітанії, Ваш останній лист — «Обіжник», ч. 1/80 до Всечесніших і Преподобних Отців і Ваші найновіші «Церковні Вісті», за квітень 1980 р. показують, як далеко Ви стоїте від справжнього робітника у Божому Винограднику. З цих наявних Ваших документів та Ваших потягнень випливає, що Ваше особисте «я» передує перед усім іншим. Ваша жажда володіти, наказувати є понад всякі сподівання. Це ще і ще раз нас переконує, що у Вас немає ні крихітки ось цієї Божої любови, Божого всепрощення. І тут хіба приходиться сказати слова св. Августина, як можеш любити мене, коли нехтуєш Божою заповіддю — любови ближнього.
У своїх зверненнях, і Церковних Вістях Владика Горняк старається з білого зробити чорне. Владика Горняк, щойно після п’яти років дійшов до цього щоби звернутися в «Обіжнику» до Отців: «Треба конечно забезпечити наших дітей і нашу молодь в навчанні релігії»… Хто навчав цю молодь релігії через п’ять років, починаючи з 1975 p., коли Владика Горняк заборонив священикам поминати Патріярха Йосифа під час Літургій, а вірним співати «Молитву за Патріярха»? Кому це шкодило? Кого це заперечувало? Але наслідки цієї «непомильної» заборони були болючі. Викидання вірних з церкви, наставлення в церкві, як їх миряни в Англії називають так звані «опричники», а там слідував жалюгідний Ґлостер, а згодом Лестер, а всі оклевечування в англомовній пресі нашої Церкви і його Голови Патріярха Йосифа і це по сьогодні продовжується.
Здається, що за цих п’ять років «війни» Владика Горняк з мирянами нічого не навчився. Про це нас переконує вже згадуваний «Обіжник», а зокрема «Церковні Вісті», які видано у великому поспіху, щоби донести до відома, що наша «правда» горою! Але чи справді так? Владиці Горнякові в першу чергу йшлось не так про те, щоби повідомити про відбутий Надзвичайний Синод, як про лист Папи Івана Павла II до Патріярха Йосифа з 5 лютого 1980 р. Владика Горняк подає в українському перекладі, ці місця, які найбільше йому підходили. До речі цей сам лист був надрукований в травневому числі журнала в англійській мові. Редакція одержала цього листа в останній хвилині, перед замкненням числа і не мала можливості його зкоментувати.
Отже, Владика Горняк реферуючи Надзвичайний Синод подав скільки було присутніх владик і що на коадьютора обрано митрополита Мирослава Любачівського, який одержав, як підкреслюється більшість голосів. Цікаво, що підкреслюється цю більшість голосів, але ніде не говориться скільки? Ця більшість мала назву «шість голосів». В цій інформації більше нічого не пишеться про Синод, а все ж таки на ньому вирішено деякі вагомі питання. Не згадується, що Папа Іван Павло II виголосив дві головні промови і коротке заключне слово в українській мові. Мабуть це непідходило до контексту, що хотів запрезентувати Владика Горняк. Як можна було говорити про промову папи, про єдність нашої ієрархії. Ця промова була надрукована у травневому числі нашого журнала. Ця єдність не пасувала Владиці Горнякові, бо він був один з тих що ламав і дальше ламає єдність нашої Церкви. Також не міг цитувати і наводити промови папи з 24 березня 1980 р. бо вона є дальше йдуча за лист з 5 лютого і в деяких аспектах його перекреслює. Звичайно краще оперувати півправдами, й уводити читача в блуд.
Ми не стараємось перед нашими читачами закривати правди і пишемо так як воно є, а не так, якби нам це бажалось. Тому ми повністю друкуємо всі промови папи і його листа з 5 лютого ц. р. до Патріярха Йосифа.
Що ж хотілось Владиці Горнякові продати своїм читачам. Цитую за Церковними Вістями з квітня 1980 р. Папський лист (мається на увазі лист з 5 лютого 1980 р. М. Г.) нормалізує і поновно закріпляє такі церковно-адміністративні справи:
а. Власть Верховного Архиєпископа є дальше обмежена до його митрополичої території в Рідному Краю;
б. Українська Католицька Церква в діяспорі та її Ієрархи юрисдикційно підлягають Апостольському Престолові;
в. Верховний Архиєпископ, який не має юрисдикції поза батьківщиною отримав виїмковий дозвіл скликувати Надзвичайні Синоди, але за попередньою згодою Апостольського Престолу;
г. Надзвичайний Синод нашої Церкви на чужині буде діяти в колеґіяльний спосіб, але його аґенда і рішення мусять бути пред’явлені для апробати Апостольському Престолі;
д. Справу створення Патріярхату для нашої Церкви і визнання патріяршого титулу відхиляється, як неактуальну, бо ж вона вже була в минулому окремо трактована.
Це було найбільш суттєве для Владики Горняка, щоби подати своїм читачам до відома. Треба сказати, що це не є точний переклад, а свобідне переповідання частини листа про юрисдикцію Блаженнішого Йосифа. Зрештою це нічого нового ми це давно чули і єп. Горняк вже неодноразово підкреслював.
Дозволю собі зацитувати одне місце з промови Папи Івана Павла ІІ виголошеної 24 березня ц. р. де він говорить:
«Я того свідомий, що дію як смиренний наступник Блаженного Апостола Петра, згідно з божественним наказом «скріпляй братів твоїх» (Лк. 22,32), радий отак спомагати Вас у ваших турботах, охороняти Вас від стільки труднощів, так зовнішних, як і внутршіних, та дати Вам свідоцтво особистої любови. А втім, після цього Надзвичайного Синоду, зможуть наступити й інші, як це мав я вже змогу з’ясувати Верховному Архиєпископові: ідеться про Синоди, що їх він зможе скликати, коли зайде потреба і одержавши згоду Вселенського Архиєрея». (За Оссерваторе Романо, промова папи повністю надрукована на іншому місці в цьому числі).
Чомусь про таке з’ясування цих питань, які говорив Папа Іван Павло на Синоді безпосередньо і яка є дальше ідучою за лист «непомильний» єп. Горняк не згадує. В промові папа підкреслює, що ці питання Блаженнішому Йосифові з’ясував перед тим. Що це означає? Відомо, що Блаженніший Патріярх Йосиф мав 7 лютого авдієнцію у Папи Івана Павла II. Дозволю собі повторити за Блаженнішим Патріярхом Йосифом незаперечну істину — «брехня має короткі ноги».
В цих же самих «Церковних Вістях» є коментар який спертий на тому ж самому листі з 5 лютого. Це ж очевидне й зрозуміле, треба показати і доказати читачам, бачте, як воно є. Тут мелеться млин навколо юрисдикції. Тут вже сам «непомильний» єп. Горняк розгубився і не знає де вже говориться правду, а де…
В «Церковних Вістях» є стаття під заголовком: «Чи вірні можуть вибрати собі пастиря?» Заголовок говорить багато. Тут ідеться про те, що мирянство категорично вимагає, щоби забрали з Англії єп. Августина Горняка. Він стільки наніс шкоди для нашої Церкви в Англії, що трудно собі уявити, щоби така людина могла бути церковним ієрархом. Не виглядає, що Владика Горняк в тому напрямі змінився. Отже для цього висунено всю канонаду, що вірні не можуть собі вибирати пастиря.
Владика Горняк вривається у відкриті двері, бо миряни в Англії ніколи не ставили такого питання, що вони собі виберуть пастиря. їм пастирів посилав законний Глава нашої Церкви Блаженніший Патріярх Йосиф. Слід мати на увазі, що влада Верховного Архиєпископа, а такий титул, офіційно визнається за Блаженнішим Йосифом Апостольською Столицею, спирається не на принципі географічно-територіяльному, а на принципі національно-обрядовому. На цій основі спирався у своїй праці Слуга Божий Андрей. Радимо заглянути троха в історичні документи. Отже миряни в Англії не вибирають собі пастирів, але видається мені, що вони мають людське право відмовитися від пастиря і ієрарха, коли він наніс для них згіршення і шкоди.
Ця стаття закінчується такими ствердженням:
«Криза в УКЦеркві у Великій Британії, можна з певністю твердити буде тривати доти, поки не привернеться в цілості єрархічний порядок з-перед 1975 p., поки нелегальні священики-розкольники (о. Музичка, о. Матичак, о. Стецюк і о. Гарабач) не залишать нашу країну, і поки збунтовані «духовні овечки» не приймуть тих пастирів, що їм посилає Церква, посилає сам Христос, а не партійні боси чи голови комітетів. Тоді щойно почнеться нормалізація нашого релігійно-церковного життя, ми відчуємо серед нас Божого духа, будемо в церквах благословити Господа і на чистих престолах, а не на протестансько-сектанських місцях, приносити Богові жертви.»
Ось такою любов’ю з «покликання» монах, дише єп. Августин Горняк. Він посланий Богом, а інші, хіба «дияволом». Де ж це щоденне «Отче наш»? Не хочеться вірити, що таке писанячко виходить з під єпископської мітри. Дивно, що Владика Горняк в таких обставинах хоче бути ієрархом для вірних в Англії. Гадаю, що це можна б було осягнути покорою, добротою. Якщоб Владика Горняк показав, що йому справді залежить на спасенні душ, а не на безоглядній обороні букви закону то напевно мирянство давно було б з ним.
Стаття «Чи могли владики відкликати свої підписи в справі патріярхату?» перемелює все ще те саме. Тому, що у свій час була поширена вістка, що до цих владик, які відтягнули свої підписи з під петиції за Патріярхат також належав єп. А. Горняк. В статті є опрокинення цього закону і взагалі подано, що такого не було. До цього не займаю становища. Шкода, що так пізно про це пишеться бо про це була мова дуже давно. В тій же статті також є намагання доказати те, чи пропозицію Патрярха Йосифа, яку він був висунув на Вселенському Соборі Ватиканському II оплескували, чи ні? Тут пишеться, що ця вигадка належить о. д-рові Іванові Гриньохові. Треба підкреслити, що тут з вигадками зовсім не так. Богу дякувати, що автори єп. Горняка, чи може і сам єпископ не заперечив факту, що таки в справі патріярхату Собор Ватиканський II виніс був постанову, яка є занотована в 11 точці Декрету про Східні Церкви. Там написано: «Тому ж що патріярхальна інституція в Східніх Церквах є традиційною формою правління, Святий і Вселенський Собор бажає, щоб де цього зайде потреба були встановлені нові Патріярхати, а встановлення їх прислуговує Вселенському Соборові або Римському Архієреєві». Добре, що цей декрет зацитували автори «Церковних Вістей», але було б також не зашкодило зацитувати і десяту точку, яка звучить: «Те, що сказано про патріярхів є в силі, згідно з канонічним правом, і щодо верховних архиєпископів всієї помісної Церкви або обряду». Отже запитаймо про що іде бій, хто встановляє юрисдикцію папа чи Вселенські Собори? Попробуйте поставити самі собі питання і дати на них відповіді. В одинадцятій точці Декрету говориться щоби встановити форму правління патріярхату там де зайде потреба. В декреті немає ні слова написано хто і коли має вказати, що така потреба зайшла. Опоненти українського патріярхату також цього не вказують, не дають в цьому відношенні жадної розв’язки і навіть самі для себе не ставлять цього питання. По їхньому, виглядає, що це має спасти з неба, це нам сама дасть Апостольська Столиця. Можна з певністю сказати, що це ніколи само від себе не станеться, якщо не буде в цій справі належного стукання. Якщо б наш Блаженніший Йосиф був не спитав, чи нашій Києво-галицький Митрополії не належала назва верховного архиєпископства і на основі цього запитання стверджено у документах, що так було і на підставі цього було привернено верховне архиєпископство для нашої Києво-галицької митрополії. Так само треба діяти діяти в справі українського патріярхату. Тим хто мав би сказати, що така потреба для нашої Церкви прийшла, повинні бути наші єпископи. Що в цій справі до сьогодні зробив єп. Горняк і деякі наші єпископи?
М. Г.
