Нижче містимо з незначними скороченнями виголошену промову,
17 лютого 1980 p., в Римі під час відзначення уродин Патріярха Йосифа
Відзначаючи цьогорічні Ваші уродини — ми є ще під впливом світлих святкувань 40-ліття Вашої архиєрейської хіротонії та з нею зв’язаних свят в місяці вересні 1979 р. Ці святкування були величаві і незабутні, хоч були старання їх блеск, їх вартість обнизити. Маю тут на думці поступовання Східньої Конгрегації, яка в найбільш невідповідний час проголосила кандидата на митрополичий престіл у Філядельфії або, нині всім відомі, перепетії з листом-запрошенням, висланим до Його Святости Папи Івана Павла II., в котрім Ви, Блаженніший Патріярше, разом з нашим Єпископатом запрошували Святішого Отця взяти особисту участь в цих святкуваннях. Ці неповажні поступовання зайвий раз стверджують ХТО і З ЯКИХ причин є головним противником Патріярхального устрою нашої Української Католицької Церкви. Дай Боже, щоб ці факти та їх аналіза стали зворотним пунктом в техніці думання тих усіх, що ще нині є противниками Патріярхального устрою нашої Церкви та допоможе їм зревідувати своє поступування відносно своїх співвизнавців і вони перестануть послуговуватись чужими аргументами, мовляв «це схизматики, це вороги столиці св. Петра» або в найкращому випадку вважати всіх патріярхальників «ненормальними людьми».
Та мимо всіх цих перешкод ми не перестаємо бути вдячними Божому Провидінню, який дає нам можливість бачити такий плідний і успішний Ваш життєвий шлях. Бо це, що творить Господь на наших очах у Вашій особі — це непроминаюча дата в житті нашої та цілої Христової Церкви.
Вже сама ідея Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви відкрила нові горизонти в обох цих площинах. Ми були б без Вашого почину не видвигнули цю спасенну ідею, а Вселенська Церква на Вселенському Соборі Ватиканському II. була б не помітила джерельно відновлюючого впливу цеї первісної інституції християнства.
Сорокліття Вашого Архипастирського служіння є знаменним підсумком і для нашої Церкви і для Вашої особи. Ваші теологічні студії заняли визначне місце не тільки в бібліографії ХХ століття, але позначились теологічною культурою нашої Церкви, яку збагатила і далі збагачує тривала інституція, якою була з початку Богословська Академія у Львові, а сьогодні Укр. Катол. Університет св. Климента в Римі. Цей світильник української богословської духовости не перестане вже ясніти і в дальших віках, як тут, в столиці християнства так і в майбутньому на рідних землях. Ваша керівна роля на пості Архипастиря нашої Церкви, яка почалась в трагічну хвилину воєнної бурі над нашою землею, і була декілька разів в смертельній загрозі войовничого поганства, брунатного і червоного, нашого століття, вивершилась тривким монументом і тіні святині св. Петра, в цьому храмі Св. Софії. Хто і що, як не Боже Провидіння, за посередництво Вашої особи, могло здійснити такий багатозначний символ історичного покликання Української Церкви? Висловлюємо цю думку в покорі перед таємничими шляхами Божого Провидіння і у святому трепеті перед напевно тяжким майбутнім, яке Господь призначує своїм вибранцям і яке нам приготовив «пред лицем всіх людей». З потопаючим св. Петром ми можемо сказати: «Господи, я негідний, рятуй мене». І на Вас, Блаженніший Патріярше, впало Господнє призначення: як на великого пророка-предтечу. Це не є легке призначення, а радше трагічне, як все, що є зв’язане з Христовим відкупленням. І тільки в надії на Господа, Ви і ми з Вами, можемо іти цим вказаним шляхом, корячись волі Божій.
А третий аспект Вашого життєвого діла є просто відкритою заслоною перед новим горизонтом в житті нашої та в житті Вселенської Церкви. Довголітнє батьківське піклування нашою Церквою в найтяжчих історичних хвилинах в сослуженні з Мойсеєм нашої гоненої Церкви, блаженної пам’яти Митрополитом Андреєм, а опісля довге каторжне поневіряння і випробування, немов пророка Даниїла між львами, довело до блискавичної ясності постуляту, що в нашій Церкві та у Вселенській Церкві потрібно відновити і в повноті здійснити принцип патріярхату.
Видвигаючи ідею необхідности патріяршого вивершення нашої Церкви з перших днів Вашої появи на Вселенському Соборі Ватиканському II., Ваше Блаженство промовили надхненням Святого Духа не тільки для нового життя нашої Церкви, але й для життя цілої Вселенської Церкви. Напевно це була ця іскра Божа, яка в рішеннях Собору викристалізувала ідею Божого Люду, його органічного розчленування в помісні спільноти та його єднання через своїх духовних батьків — патріярхів довкола першого з них — наслідника Петра. Після деяких шукань-вагань, по закінченню Вселенського Собору — теперішний наслідник св. Петра поїхав, в дусі зустрічі патріярхів своїх Церков, на зустріч з Патріярхом християнського сходу і можливо, що ця зустріч є завдатком для вже недалекої зустрічі всіх патріярхів віруючих спільнот на зразок перших Вселенських Соборів. Цю ідею напевно вже скоро визнає весь християнський світ і тоді буде визнана й почесна роля, якою Господь наділив нашу Церкву у Вашій особі.
А у вужчому розмірі — це є на сьогодні основна спасенна ідея для життя Української Католицької Церкви і для українського християнства в цілому. Це зрозуміли великі наші митрополити В. Рутський та П. Могила, які 30 літ після історично-правильного рішення українського єпископату в Берестейській Унії, поставили вимогу об’єднання віруючих українців у одному, власному патріярхаті у згоді зі східними та західними патріярхатами. Ця правильна первісно-християнська засада не знайшла тоді зрозуміння у тодішних речників східнього і західнього патріярхатів і тому мученицький шлях українських Церков, православної і католицької, продовжується.
Сьогодні Боже Провидіння судило Вам, Блаженніший Патріярше, нав’язати до цього світлого почину наших предків. Ідея необхідности українського патріярхату сьогодні вже принялася. Вже тільки невірні Томи, свої і чужі, стараються її оспорювати й чекають, щоб прикласти руки до ран Воскреслого!
Блаженніший Патріярше! Як болюче нам сприймати Ваш страдницький, але творчий шлях. Ми вдячні Божому Провидінню, що дав Вам силу духа і тіла стояти непохитно в останніх роках на сторожі цього слова — принципу. З цією ідею ми підкріплено йдемо на зустріч тисячоліття християнства в Україні. Ми віримо, що ця ідея дальше буде непереможно сіяти і вказувати шлях обом українським Церквам. Віримо, що вони першими в християнському світі, з Божою поміччю, здійснять на живому прикладі братнє об’єднання в одній помісній патріярхальній Церкві і тим самим черговий раз покажуть цілій Вселенській Христовій Церкві, яким шляхом треба йти до єдности в Христі. Бо історичний шлях християнства в Україні — це безустанне намагання втримати контакт між роз’єднаними східним і західним патріярхами. Ні одна з християнських, латинських чи східних Церков не може похвалитись цим історичним привілеєм.
Частими наворотами і спробами київські митрополити бажали відновити цю єдність. Але зовнішні обставини і незрілість в духових центрах розбивала ці спроби. Сьогодні, здається, настав час для зрозуміння цього прикладного поступовання українського християнства. Дай Боже, щоб передовсім ми залишились вірними цьому історичному покликанню і повинувались Божій волі! Наша надія, наші бажання, наші молитви линуть в цей день до Всевишнього, щоб кріпив Ваше Блаженство здоров’ям, силою духа, щоб ми разом з Вами, за Вашим прикладом, зробили дальші кроки на цьому спасенному шляху для християнства в Україні і для всього християнського світу.
Цього зі щирого серця бажають Вам Президія, Головна Рада і всі члени Українського Патріярхального Світового Об’єднання, редакція журнала «Патріярхат» як рівнож Головна Рада Українських Громадських Організацій в Бельгії.
Ми всі є свідомі цього, що Ваші ідеї чим далі то глибше западають в душу наших вірних і стають основою поглиблювання нашого церковного життя нині в діяспорі, в країнах нашого поселення, а завтра на рідних землях, у вільній і незалежній Україні!
