В день інсталяції 4 грудня 1979 р. митрополит М. Любачівський виголосив Слово Боже до присутніх численно зібраних римокатолицьких єпископів, кард. Кроля, архиєп. Жадо, українських владик, священиків і мирян. Між іншим він сказав таке: «… Свята церква стала місцем торгів, ареною до політичних справ, що їх деякі наші люди стараються втягнути до церкви. їм здається, що церква — це щось подібне до партії, держави, (ніби то Ватикан не є державою і ніби Ватикан не займається політикою — завваження автора статті), в яких є можливим різниці гадок, дискусій а то й спори». Є передчасно дискутувати з людиною, що на митрополичому фотелі сидить дуже короткий час і прямо не мала ще змоги добре розглянутися. А що любить говорити, то наговорив багато такого, що поважно трудно трактувати. Вище сказане — подібне радше на фантазування! Щоб допомогти новому митрополитові «злетіти з облаків» на землю і приглянутися ліпше реальним проблемам, бажаю звернути його увагу на справи, що турбують нас усіх, так священиків, як мирян, для яких наша Церква є центром уваги, заінтересування і клопотання.
Часто багато говориться і пишеться про збереження нашої ідентичності, висувається поради, як задержати нашу молодь при церкві і при зорганізованому громадському житті в країнах нашого поселення. Ми часто нарікаємо, що про нас мало знають, нас не називають властивим іменем, часто-густо нас ідентифікують з іншими національностями. Тут в ЗСА найчастіше з росіянами. Хоч частинно цьому може запобігти Помісна Українська Католицька Церква: владики, священики і миряни. Ось хочби взяти до уваги саму назву українських парафіяльних церков в телефонічних книжках є вони занотовані як українські? — чи радше як візантійські або греко-католицькі, або разом із римо-католицькими. Шукайте за українською церквою, то такої не знайдете. Ні владики, ні священики не допильнували, щоб наші церкви були ідентифіковані як українські. Не дивниця, що світські газети пишучи некрологи часто впроваджують в блуд своїх читачів і то не зі своєї вини. Чи це так важко подбати, щоб наша церква усюди фігурувала, як Українська Католицька Церква. А якщо дехто зі священиків ставиться неприхильно до назви українська церква, владика повинен такого усвідомити. Якщо конечним є то цим повинні поцікавитися отці душпастирі на своїх деканальних соборчиках і тим допомогти владиці запровадити порядок. Чи українські владики видали будьякі зарядження у цій, так важній справі?
Друге питання, яке нас турбує — це справа доносів на священиків до церковної влади — себто до владик. Не ідеться тут про оправдані, слушні, речеві скарги чи про конфлікт священика із парафіянами, що вимагають інтервенції місцевого владики чи тих церковних органів, що є до цього покликані. Ідеться тут про анонімні доноси, авторами яких є часто-густо несовісні люди, які послуговуються фабрикованими оскарженнями. Їх ціль: приподобатися місцевому владиці або є намагання позбутися священика з парафії, бо цей їм несимпатичний або не підходить під їх смак. Часто-густо ці анонімні донощики нестабільні люди, яких особовість потребує лікарської інтервенції. Такі особи наносять великої шкоди добрим священикам, підривають їх добре ім’я вносять непорозуміння в парафії. Часто священиків переносять. За ними нікому обстати, вони чуються покривдженими, поволі тратять довір’я до свого владики, бо бачать, що за ревну працю у Божому Винограднику одержують невдячність, як заплату. Мені є відомі факти й імена таких священиків. Я не бажаю усіх тут вичисляти, але перенесення отця крилошанина Василя Стебельського з Майнерсвіл до Редінґу є добрим прикладом. Знаю о. В. Стебельського особисто. Багато я чув доброго про нього від священиків. Багато священиків є думки, що о. В. Стебельського скривджено. Здається, що воякові в армії дають більше вільного часу, коли його переносять до іншого відділу. Отець В. Стебельський не мав його багато. Митрополита Йосифа Шмондюка вже не має між живими. Немає кого запитати, чому такий спосіб застосовано до о. Стебельського. 29 літ душпастирювання у Майнерсвіллі — це довгий промежуток часу. Він був добрим священиком. Чому ж його перенесено без подання навіть причини, яка послужила для цього. Недавно я відвідав о. Стебельського. Живе під лісом, від церкви віддалений 4 милі. Для священика на 67 році життя, з коронарною недугою у минулому — перспектива дальшого душпастирювання не дуже рожева, а ще менше приваблююча. Хиба ж о. Стебельський не заслужив собі на більш гуманне трактування? Парафіяни обох парафій осудили поступування покійного митрополита. В час, коли священичі покликання числом маліють, коли молодь чимраз менше виявляє зацікавлення церквою і духовним станом, подібне трактування заслуженого священика приносить Церкві велику шкоду. А випадок з о. Стебельським не одинокий. Є їх далеко більше.
І вкінці пару слів про відзначення священиків. Титули: шамбелян, мітрат, крилошанин, латинський монсеньйор є почесними відзначеннями. Але і тут українські владики не всі однаково трактують священників. Зокрема, коли ідеться про крилошанські відзначення (титулування). Одинокий владика Ярослав Ґабро в дусі помісності й єдності УКЦ урядово признає цей титул. Натомість у філядельфійській митрополії і філядельфійській єпархії цього не практикується. В шиматизмі їх не знайдете.
І то тим дивніше, бо у багатьох випадках ці відзначення є надані Блаженнішим Патріярхом Йосифом Сліпим. Часто вони визнані місцевим єпископом, подані до відома загалу але в єпископській канцелярії їх урядово ігнорується. Подвійне трактування священиків не свідчить добре про поступування даного владики, як також не свідчить позитивно про його прихильне ставлення до помісности УКЦ, і поруч з тим до Голови Української Церкви Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого. Це є доказом великого непорядку і хаосу в канцелярії даного владики. Чому священика, що своєю душпастирською працею заслужив собі признане відзначення — так самовільно деґрадується. На підставі якого церковного закону це робиться? Відомо, що є багато священиків далеко старших віком від єпископа, яких заслуги для УКЦ є значно більші, чим єпископа. Ще сама владича мітра не робить єпископа заслуженою людиною для рідної Церкви.
Хочемо вірити, що недавно інтронізований митрополит присвятить більше уваги вище порушеним проблемам і доложить свого труду,щоб трактування священиків Помісної УКЦ українськими владиками в ЗСА було гідне, християнське і справедливе. А це напевно причиниться до ревнішого служіння у Христовому Винограднику тих, що добровільно рішили своє життя віддати на службу Богові, Помісній Українській Католицькій Церкві і українському народові.
