В журналі Ль’Оссерваторе Романо з 29 листопада 1979 р. появилися статті, якими відзначено 15-ліття появи двох декретів ІІ-го Ватиканського Собору: «Декрету про Екуменізм» і «Декрету про Східні Католицькі Церкви». Нас цікавить особливо стаття про цей другий декрет, яку написав о. Ігнатій Ортіс де Урбіна, єзуїт, професор Орієнтального Інституту в Римі. Нижче подаємо частинний переклад тієї статті:
Дня 21 листопада 1964 року, на ІІ-му Ватиканському Соборі, затверджено 2 110 за і 39 голосів проти «Декрет про Східні Католицькі Церкви, і його святочно проголосив Павло VI.
Декрет бажає ствердити існування й характеристичні прикмети східніх Церков, об’єднаних із Престолом Петра. Крім того ставить собі за завдання ревізію канонічних і літургічних норм східніх Церков, щоб уподібнити їх до давніх звичаїв та протиставити інфільтраціям латинського походження. їх виправляється в ділянці сакраментальній і богослужебній. В додатку до цього заохочується до екуменічних контактів між православними братами й східніми католиками, тим більше, що між ними існує стільки подібностей.
Отже, як мається справа з різними східніми католицькими групами після тих 15 років? Принайменше можна сказати, що вони тримаються, коли йде про їх число чи вагу. Очевидно говоримо тільки про ті, які можуть свобідно виконувати релігійні практики так, що на цій основі можна зробити деякі правдиві статистики. Отже групою найчисленнішою, що постійно росте, є група малябарців в Кералі (Індія), що числить приблизно 2,500.000 вірних католиків, які походять з того осередку, що існує від XVI ст. під назвою «Християни св. Томи», малябарського обряду, а до яких пристало в цьому сторіччі значне число «малянкарців». Всі вони розвиваються в стейті Кераля, і є відомі із своєї культури й побожности. Недавно вони одержали доручення євангелізації в східньому обряді також на території інших індійських стейтів, де переважають латинники. Кілька років тому Семінарія св. Томи в Коттаям, малябарського обряду, приєдналася до Папського Орієнтального Інституту з правом давати ліценціят з цих студій. Треба теж додати, що від 1969 р. малябарські католики мають кардинала, яким є архиєпископ Ернакуляму Парекаттіль.
Другою найважнішою групою, з уваги на свою історію і свій вплив, є українці, зокрема сильні в діяспорі в Канаді і в ЗСА. їх легендарним головою є кард. Йосиф Сліпий, до якого Іван Павло II звернувся, в понеділок, 12 листопада, з нагоди висвячення нового українського архиєпископа Філядельфії, словами найвищої похвали і глибокої любови: «Не тільки сини і дочки Вашого народу, але також ціла Церква і ввесь світ знають про Ваше небувале свідоцтво, яке Ви дали своїм трудним життям, а передусім довголітнім ув’язненням, Христові та Церкві, що постала з Його Хреста та Воскресення. Це ув’язнення відорвало Вас від улюбленого Престола Львова, на який Вас назначив мій попередник Пій XII. Є потішаючим ствердити, що Ви нині знаходитеся біля нас, звільнені вже від багатьох літ старанням мого попередника Йоана XXIII та обдарені кардинальською гідністю моїм попередником Павлом VI. Можете отже присвятитися свому народові, для добра якого, згідно зі словами Листа до Євреїв, Ви є поставлені (Євр. 5,1)». Папа поширив прилюдну особисту похвалу кард. Сліпого на цілий український народ, якого вірність Римському Престолові триває вже майже 400 років; її оплачено і її далі оплачується великими жертвами. Папа справедливо повторює тут похвалу для героїчної вірности українців католицькій Церкві, яку він уже був виявив в попередньому листі до самого кард. Сліпого з нагоди святкування першого тисячоліття християнства в країні «Русь».
Ясно, що ці заслужені й надзвичайні слова похвали українському Кардиналові й його народові створили довкола нього вінець подиву й пошани. Папа — ми бачили це — був першим , що заговорив словами похвали. Одначе він не вволив бажання деяких українців, щоб відзначити Кард. Сліпого титулом «Патріярха». Тим часом він є «Верховним Архиєпископом», себто очолює цілу одну помісну Церкву чи обряд, а те, що «сказано про патріярхів, відноситься теж, згідно з нормами закону, до Верховних Архиєпископів» (пор. ч. 10 Декрету). Мусять існувати поважні причини, чому в теперішніх умовинах не вказано створювати нових патріярхів, ні для українців, ні для малябарців, не зважаючи на загальне бажання ІІ-го Ватиканського Собору, що «з уваги на те, що патріярший устрій в східніх Церквах є традиційною формою управління, святий екуменічний Собор бажає, щоб, де це потрібне, встановлено нові патріярхати, яких створення зарезервовано Соборові або Римському Архиєреєві»
