Під такою назвою появилась англійською мовою тут на Заході книжка російського священика о. Д. Дутка. Нижче подаємо деякі думки і помічення про релігійне життя в СРСР.
В порівнанню з живучістю і силою християнства в теперішній Польщі, Литві, Угорщині, в Західній Україні, чи в євангельських громадах у Східній Европі, християнське відродження в Росії — в Російській Православній Церкві є мало замітне, анемічне, воно ледви животіє в малих гуртах, там, де совєтський уряд його толерує. І не диво. На чолі Російської Православної Церкви стоїть патріярх, який фактично є керівництвом, курателею дотичного уряду для релігійних справ (керівник Куроєдов з помічниками Івановим, Соловйовим). Патріярх Пімен є під сталою пресією того комітету, з малодушности кориться рішенням уряду. У висліді того патріярший уряд і єпископат гамує відродження російського благочестя.
На нижчих церковних кондиґнаціях ситуація не краща. Парафіяльні духовники, деякі задля вигоди і спокою потурають «церковній політиці» совєтського уряду, а деякі співпрацюють з режимом. В тім останнім сенсі, вони діють в «добрій» традиції своєї церкви, ще з часів царської Росії: вони свого роду є державними урядниками або попросту інформаторами.
Незалежні від режиму єпископи чи душпастирі (як Дмитро Дудко, Якунін і ін.) відчувають негайно караючу руку совєтської влади, зазнають різного роду переслідувань. Про такого правдивого православного християнина є написані наші нинішні рядки. Ним є священик Дмитро Дудко.
Д. Дудтко народився в селянській родині на початку 1920-их років. Був коротко на фронті в другій світовій війні, ранений, перебув тиф. Прийнятий до відновленої богословської семінарії в св. Троїцькім Сергіївськім манастирі в Заґорську. Одначе в році 1948 на першім році Богословської Академії його арештували на донос свого колеги студента богословії перед яким висловив критичні погляди про совєтський режим. Без судового процесу, на основі адміністраційного рішення висланий до табору примусової праці, де перебув 8 років. Під час «відлиги» був звільнений з табору в році 1956 і закінчив духовну семінарію в Заґродську. Висвячений в духовнім стані, він став священиком-помічником в парафії св. Миколая в Москві.
Його конфлікт з совєтським режимом почався на добре, коли він кожної суботи вечором проповідав, а своїм проповідям дав форму діялогу з вірними. Вірні, чи і зацікавлені слухачі — яких було більше аніж церква могла помістити, ставили питання, на які о. Дудко, відповідав наступної суботи. Згодом він відповідав на питання безпосередньо.
Популярність проповідей-діялогів о. Дудка зростала, на вечірні Богослужби приходили також інтелектуали, письменники (бував А. Солженіцин), мистці, заграничні журналісти, а також молодь.
Совєтському урядові то не подобалося і він натиснув на московського патріярха, який усунув о. Дудка з парафії, а потім суспендував. Вкінці того самого року 1974 о. Дудко прийняв душпастирство в селі Кабаново 75 км. від Москви. Наступного року на вимогу совєтського уряду патріярх Пімен знову його переніс — тим разом до села Ґребнєво 30 км. від Москви. Чи він там донині, не знаємо. В міжчасі о. Дудка взивали до різних урядових установ, переводили обшук, конфіскували бібліотеку. Але о. Дудко не піддавався, мимо труднощів він дальше провадив місіонерську працю, а в 1976 році, оснував Християнський Комітет для оборони вірующих.
Вістки про християнський подвиг о. Дудка продіставалися за границю так само, як і його проповіди-діялоги, які появлялись в самвидавних матеріялах. В 1975 році вони вийшли книжкою у видавництві ІМКА в Парижі під назвою «О нашем упованії». В англійськім перекладі вони вийшли в році 1977 під титулом «Our Hope» — «Наша Надія» і на підставі того перекладу пишемо нинішну нотатку.
Книжка складається з одинадцять розділів, в яких подано дослівно питання і відповіді о. Дудка. Кожний розділ містить около 15-25 питань і відповідей, деякі з них по кілька речень, інші на кілька сторінок. Питання прості, так сказати б катехізмового типу, такі самі відповіді, достосовані до рівня присутніх на вечірних богослуженнях. Зразки питань: Що таке хрещення, християнське всепрощення, що таке гріх і зло, яка різниця між вірою і атеїзмом, що таке богохульство, мораль, чому є багато сект і релігій, чи світ постав від себе самого, чи сотворив його Бог… На ті питання о. Дудко дає відповіді, деякі відповіді оперті на Біблії, на богословській літературі виданій в Росії перед 1917 роком, на російській літературі клясичній і сучасній.
Діялоги — дискусії виявляють глибоке невіжество російських християн і російських безбожників про християнство. Одні і другі не мають поняття про основні відомості з Біблії, з історії християнства, про основи християнської релігії, її доктрину й мораль. Шістьдесятирічне панування більшовизму потрафило затерти християнську, а може взагалі релігійну пам’ять російського народу. Там релігія заниділа, хоч може і жевріє під попелом шістьдесятирічної пожежі. Люди не мають доступу до св. Письма, до релігійної літератури, богословська мисль за тих 60 років не розвивалася та й тепер не плекають її в тих толерованих режимом інституціях як семінарії чи московський патріярший центр. Росія тепер є «релігійною пустелею». Істотним в теперішній релігійній ситуації Росії є не те, що режим без перерви гнобить релігійні пориви росіян, але симптоматичною є та затупілість освіченої верстви росіян, т.зв. технічної інтелігенції до релігії, що обоятно проходить попри місіонерські змагання таких духових багатирів як о. Дмитро Дудко. Де шукати відповіді, чому воно так сталося в Росії. Чому інший слов’янський нарід поляки, чому католицька Церква в Польщі поставила такий опір східному атеїзмові, а чому Російська Православна Церква так тотально занепала? А може російське православ’я відорвалося від християнського кореня? Може причина в тім, як повторив відому гіпотезу російський філософ Ґеорґій Федотов про несамовитий духовий зв’язок російського православ’я з нігілізмом, а ми тут додали б зв’язок з більшовизмом. Врешті, бо совєтська система постала і розвинулася на теренах російського православного Сходу.
Яка буде дальша доля християнства в Росії? Чи воно так відступить перед більшовицькою єресю, як уступило візантійське християнство перед навалою Ісляму. Чи не буде в Росії християнської «реконкісти», повороту християнства на землі. Бо коли православ’я не потрафить відродити християнства в Росії, то кому то буде під силу? Чи може римській католицькій Церкві, унії, а може євангельським церквам.
* Dudtko, Dmitrii. Our Hope. Crest wood, N. Y. St. Vladimir’s Seminary Press, 1977 292 стор.
