закінчення з вересневого і жовтневого числа
Того дня після полудня Папа проповідував до робітників. Їм сказав:
«Ясна Гора стала духовою столицею Польщі. До неї напливають паломники з усіх частин батьківської землі… Ясноґурський образ став на цілому світі знаком духової єдности поляків… Прибуваючи як паломник на Ясну Гору, бажаю звідси злучитися серцем з усіма, що належать до тієї духової спільноти, до тієї величезної родини, розкиненої по цілій польській землі, а також поза Ті границями. Бажаю, щоб всі ми стрінулися в серці Марії… Бажаю вам, щоб праця, яку виконуєте, не перестала бути джерелом вашої суспільної сили. Щоб через ту працю були сильні ваші родинні доми. Щоб через ту працю сильною була ціла наша батьківщина (Оссерваторе Романо, ч. 130)».
Прощаючись з Ясною Горою, Святіший Отець віддав під опіку Ясноґурської Матері Божої Польщу і світ:
«Ясноґурська Мати Церкви! Ще раз віддаю Тобі себе «в материнську неволю любови»: тотус туус! Віддаю Тобі цілу Церкву — всюди, аж до найдальших закутків землі! Віддаю Тобі людство і всіх людей, моїх братів. Всіх людей і всі народи. Віддаю Тобі Европу й усі континенти. Віддаю Тобі Рим і Польщу, об’єднані через Твого слугу новим вузлом любови. Мати, прийми! Мати, не опускай! Мати, провадь!»
IV
6 червня ввечорі Святіший Отець прибув гелікоптером до Кракова, на якого архиєпископському престолі він перебував багато років. На площі в центрі міста ждали на нього тисячі вірних, і до них він говорив ось так:
«Моє серце було і не перестане бути зв’язане з вами, з цим містом, з цією спадщиною, з цим «польським Римом». Тут на цій землі я народився. Тут у Кракові я провів більшу частину років мого життя… Тут я одержав ласку священичого покликання. У Вавельській катедрі я одержав єпископську хіротонію і від січня 1964 р. я перейняв спадщину краківських єпископів. Від наймолодших років мого життя Краків був для мене окремою синтезою всього, що польське і що християнське. Він завжди говорив мені про велике минуле Батьківщини. Завжди найповніше висловлював духа історії… Сьогодні, як паломник, вітаю той мій улюблений Краків. Вітаю все, що його творить: свідоцтво історії, королівські традиції, спадщину культури й науки і одночасно сучасну митрополію. Вітаю передусім Вас, краковяни!… повертаюся до Вас на тих кілька днів ювілею Станіслава, як до великої родини. Так дуже ви мені близькі. Так дуже відчуваю вас через оте віддалення, до якого Господь покликав мене».
А до зібраних духовних і вірних у краківській катедрі, Папа сказав:
«Після прибуття до Кракова, я скерував перші свої кроки до катедри, щоб стрінутися з Вами, що чекаєте тут на мене при гробі св. Станіслава, блаж. Королеви Ядвіґи, при гробах наших королів, провідників, народних пророків. Всі дуже добре знаєте, чим була і чим є для мене ця вавельська катедра».
В четвер, 7 червня вранці Папа відвідав відпустове місце Кальварію Зебжидовську, куди він часто колись приїздив. Відвідав свою парафіяльну церкву в місті Вадовіце, де він народився і провів перших 18 років свого життя (1920-38). Того дня відвідав теж концентраційний табір Бжезінку й Осьвєнцім. Тут говорив про перемогу віри й любови над ненавистю. Зокрема згадав о. Максиміляна Кольбе, який віддав своє життя за іншого в’язня, і якого проголошено блаженним, та про кармелітанку сестру Бенедикту (Едиту Штайн, з жидівського роду). Святіший Отець говорив:
«У часі останньої війни згинуло 6 мільйонів поляків: одна п’ята частина народу. Ще один етап вікових змагань того народу, мого народу, за свої основні права серед народів Європи. Ще один голосний крик про право на власне місце на карті Европи. Ще один болючий порахунок із сумлінням людства (Оссерваторе Романо, ч. 131)… Треба забезпечити права народів: до існування, до свободи, до незалежности, до власної культури, до доброго розвитку… Ніколи один народ не може розвиватися коштом другого. За ціну другого, за ціну його узалежнення, підбою, поневолення, експлуатації, смерти. Говорить це… син народу, що зазнав у своїй історії, дальшій і ближчій, багаторазового переслідування від інших. Говорить не на те, щоб оскаржувати, але щоб пригадати. Говорить в імені всіх народів, яких права топчуть і забувають».
В п’ятницю 8 червня вранці Святіший Отець проповідував у часі Служби Божої в місті Нови Тарґ про право людини на працю й землю. Ось вийнятки з цієї проповіді:
«Бажаю говорити тут, на цьому місці, в Новім Тарґу, про польську землю, бо тут вона зокрема гарна і багата в краєвиди… Звідси, де була часто найбільша біда… люди емігрували далеко поза Польщу, за Океан. Там шукали праці й хліба, і знаходили їх. Сьогодні бажаю сказати їм усім, по цілому світі, «Щасти Боже». Хай не забувають батьківщини, родини, Церкви, молитви, всього, що винесли звідси… Бажаю з цілого серця своїй Батьківщині, щоб те, що було силою поляків навіть у найтрудніших епохах історії: особистий зв’язок з землею, не перестало бути нею також і серед нашого зіндустріялізованого покоління… Бажаю, і постійно молюся, щоб польська родина давала життя, щоб була вірна святому праву життя. Коли нарушується право людини на життя у хвилині, коли вона починається під серцем матері, вдаряється посередньо в цілий моральний лад».
Того дня після полудня Іван Павло II взяв участь у закритті краківського архиєпархіяльного синоду, який він започаткував 7 років тому, а який мав за завдання усучаснити різні потреби льокальної краківської Церкви. Промовляв теж до студентів університету в Кракові, підкреслюючи, що думав про них і про краківські академічні реколекції тоді, коли промовляв до римських студентів чи студентів у Мексику. Перед своєю промовою він сердечно розмовляв із студентами та відповідав на їхні питання й співи. Закінчив ось так:
«Ви маєте передати в майбутнє той цілий величезний досвід історії якому на ім’я «Польща». Це трудний досвід. Може один із найтрудніших у світі, в Европі, в Церкві. Не бійтеся того труду. Бійтеся тільки легкодушности й малодушности. З того трудного досвіду, що носить назву «Польща», можна видобути краще майбутнє, але тільки під умовою чесности, віри, свободи духа й сили переконань. Будьте консеквентні в вашій вірі… Хай Христос стане для вас «дорогою, правдою і життям» (Оссерваторе Романо, ч. 132)».
Того самого дня промовляв Папа до студентів і алюмнів Богословського Факультету в Кракові. «Оссерваторе Романо» називає цю школу «Папським Богословським Університетом у Кракові», з чого виходило б, що Богословський Факультет Яґеллонського Університету усамостійнився, як окрема висока школа на правах папських університетів.
В суботу, 9 червня вранці Святіший Отець правив св. Літургію в манастирі цистерців в Новій Гуті. У часі проповіді він згадав про новий хрест, що його поставлено на місці старого, у часі ювілею тисячоліття хрещення, і сказав:
«Не можна відділити хреста від людської праці. Це якраз стверджено тут у Новій Гуті.
І ще був той новий початок благовістування на початку нового тисячоліття християнства в Польщі. Ми разом переживали той новий початок. І я це забрав з Кракова до Риму, як реліквію».
Папа підкреслив дуже виразно гідність людської праці та додав, що Христос не погодиться, щоб людина була тільки знаряддям продукції.
В суботу після полудня Папа стрінувся в архиєпископській палаті з єпископами з різних країн і різних польських дієцезій, які приїхали на ювілей 900-ліття смерти св. Станіслава. Він сказав (Оссерваторе Романо, ч. 133):
«Я бажав взяти участь, як гість, у ювілейних святкуваннях разом з вірними з Польщі та з паломниками з цілого світу, щоб разом вшанувати славну постать мого попередника на краківському престолі і просити, на початку мого Понтифікату, про його допомогу в виконуванні нової душпастирської служби у Вселенській Церкві.»
Папа переповів коротко історію св. Станіслава, єпископа краківського (1072-79), який боронив своїх вірних перед насильствами короля Болеслава II, і якого цей король убив в часі служення св. Літургії. І Папа продовжує:
«Святий Станіслав став Патроном Польщі та зокрема добродієм і опікуном убогих; але він є передусім для єпископів взірцем незламаної й неустрашимої відваги в переказуванні й обороні святого депозиту віри. Від століть визнавали його за видатного речника правдивої свободи і творчої синтези, що твориться в душі віруючого, між льояльністю в відношенні до земної Батьківщини і вірністю Церкві… Роки його єпископської служби припадають на час, коли Церква вимагає від володарів свободи для себе і спромоги для виконування свого першого духового післанництва. Це вказує на те, як дуже вже в XI ст. (на початку другого століття своєї історії) Польща і Церква в Польщі знайшлися в орбіті проблем, якими жила тоді ціла Европа і ціле християнство…. Якщо польський Єпископат дозволив собі запросити на цьогорічне святкування стільки визначних Гостей, то саме з ціллю, щоб підкреслити ті історичні зв’язки. В ім’я тих зв’язків бажаємо теж подякувати за Вашу приявність».
В останньому дню свого побуту в Польщі, в неділю 10 червня 1979 p., Святіший Отець відправив Службу Божу на «Краківській луці», де зібралося біля трьох мільйонів вірних. Того дня він закінчив дві важні історичні події: ювілей св. Станіслава і своє паломництво до Польщі. У проповіді на тему св. Тайни Миропомазання він говорив:
«Коли (Христос) говорить: «навчайте всі народи», перед очима нашої душі стає та хвилина, коли Євангелія дійшла до нашого Народу на самому початку його історії, і коли перші поляки одержали хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа… Цілий той історичний процес усвідомлення й вибору людини (до християнського життя — Б.ЛГ) — як дуже він зв’язаний з живою традицією її власного народу, в якому через цілі покоління відзиваються живим ехом слова Христа, свідоцтво Євангелії, християнської культури…»
Папа продовжує:
«(Традиція) є скарбом, є духовим засобом, є великим спільним добром, яка потверджується кожним вибором, кожним шляхетним чином, кожним життям, пережитим справді по християнському… Який арґумент розуму, яку вартість волі і серця можеш подати собі самому й ближнім, і землякам, і народові, щоб відкинути, щоб сказати «ні» тому, чим усі ми жили через тисячу років?! Тому, що створило основу нашої ідентичности і завжди становило її.»
Подякувавши за запрошення, Папа продовжує:
«Мусите бути сильними, Дорогі Браття і Сестри! Мусите бути сильними тією силою, яку дає віра! Мусите бути сильними силою віри! Мусите бути вірними! Сьогодні Вам треба тієї більше ніж у якій небудь епосі історії!»…
І кінчає:
«Дозвольте, що поки від’їду, погляну ще звідси на Краків, на той Краків, в якому кожний камінь і кожна цегла мені дорога; і погляну звідси на Польщу… і тому, поки відійду звідси, прошу Вас, щоб цілу оту духову спадщину, якій на ім’я «Польща», ще раз Ви прийняли з вірою, надією і любов’ю, таку, яку защепив у нас Христос на святому хрещенні; щоб Ви ніколи не сумнівалися, не упадали і не знеохочувалися, щоб Ви самі не підтинали того коріння, з якого виростаємо».
Перед від’їздом до Риму Папа мав стрічу в манастирі францісканів з представниками журналістів та інших інформаційних засобів, які товаришили йому під час подорожі по Польщі, і виголосив до них промову англійською мовою:
«Мені незвичайно приємно стрінутися з Вами та відкрити Вам свої рамена тут, на улюбленій землі мого народження. Молюся, щоб Ви одержали нове багатство духа і глибокий внутрішній мир, відвідуючи святині й святі місця, у яких віра польського народу знаходить свій сильний вислів… Я відчував велику потребу скріпити свого духа прощею до святих місць моєї рідної землі… Дякую Вам та всім іншим засобам комунікації… за те, що Ви привели цілий світ до Польщі».
Вкінці на летовищі Баліце Святіший Отець прощається з Рідною Землею:
«Прийшла хвилина прощання з Краковом і Польщею. Хоч ця розлука не може зовсім певно розірвати глибоких духових вузлів і почувань, які лучать мене з моїм містом, з моєю батьківщиною, з Ті мешканцями, то все таки відчуваю Ті болюче в цій хвилині… Мій короткий побут у Польщі ще скріпив мої духові вузли з улюбленою батьківщиною і з тією Церквою, з якої я вийшов, і якій бажаю далі служити цілим серцем… Прощаю Краків! Бажаю йому нової молодости. Бажаю, щоб він залишився для поляків і Европи і світу тим пишним свідком історії Народу й Церкви, яким він є. Щоб спадщина культури, висловлена в мурах Кракова… далі промовляла цілим своїм неповторним змістом. Прощаю Польщу! Прощаю свою батьківщину».
Поблагословив усіх і від’їхав.
* * *
Під час своєї подорожі по Польщі Папа виголосив 35 проповідей чи промов, з того одну англійською мовою, всі інші — польською. Говорив до всіх — старших і молодих, духовних і світських, єпископів і робітників, студентів, семінаристів і монахинь. Усім мав щось сказати.
Зокрема підкреслив він єдність польського єпископату, а через це його силу й довір’я вірних до нього. З найбільшою пошаною висловлювався теж про кардинала-примаса, себто голову польської Церкви. На самому початку, нав’язавши до слів польського національного гимну, надав відразу тон своїм промовам і своїй візиті: їх характеризує велика любов до батьківщини, до своїх людей, своєї землі, своєї культури й мови, своєї історії, своєї Церкви. Згадав про права свого народу й інших народів на свободу й розвиток, про гідність людини й її праці, про потребу повної свободи для діяльности Церкви, про зберігання Божих законів.
Згадав дещо і про нас: коротенько, коли пригадав хрещення Руси в Києві та коли говорив про пошану поляків до традицій Східньої Церкви. Тут можемо відчути деякий жаль з того, що, згадуючи про хрещення різних народів і вичисливши їх по імені, Святіший Отець не згадав про українців-русинів, а тільки говорив загально про «хрещення Руси в Києві в 988 p.». Так само важко погодитися з його думкою, що поляки завжди шанували «традиції християнського Сходу». Історія каже щось інше, і це дуже болюча проблема в історії відносин між польським і українським народами.
Одначе Святіший Отець не говорив до нас, а до поляків. Треба подивляти його патріотичні почування, його гордість на польську культуру й історію, його заклик до емігрантів, щоб не забували батьківщини. Багато разів він зворушив нас виявом своєї любови до рідної землі, зокрема коли прощався з нею.
Варто уважно прочитати всі слова Папи Івана Павла II і навчитися з них: любови до свого народу і до своєї Церкви. Він показує нам, як це можна і треба робити. А нам того дуже потрібно. Слова Святішого Отця це напрямні для нас усіх — для мирян і для духовних, головно для тих, що пропагують ідею якогось міжнароднього католицизму, відірваного від свого народу і своєї землі. Слова Папи Івана Павла II це наказ, що зобов’язує кожного з нас, це вказівка, як треба любити свій Народ і свою Церкву.
