І в далекій чужині, хоч у листопадові дні згадаймо наш княжий город Львів. Це город нашої слави, в якому сторожем святим був для нього св. Юр. Хоч, це може прозвучати, як ще одне повторення, але воно не тільки потрібне, але й конечне, щоби ця думка про нього врізалась глибоко в нашу пам’ять та пам’ятали, що розпочате діло в листопаді, в городі Льва 1918 р. недовершено. Дорогий наш Львів, що в негоди і бурі, в дрімоті й безсонні, у радостях і слезах, у славі й упадку був і є свідком наших релігійно-церковних, національних, культурних і державних ставань – дерзань та чикає на тих що прийдуть довершити розпочате діло, в листопаді 1918 p. І цей наш український листопад ще більше підкреслив своїм відходом, першого листопада 1945 р. у Божу вічність Слуга Божий Андрей, який крізь ціле своє життя на митрополичому престолі у Львові безперебійно, активно продовжав історично пам’ятний листопадовий чин.
Цей листопадовий чин, що підкреслював наше минуле і визначав наш майбутній шлях що сповнявся в цьому ж княжому городі Львові, який став для нас так близьким й дорогим. Цей же Львів все відзивався і виростав та оживав повним національно-культурним і державним диханням тоді, коли під напором окупанта був приневолений замовкати наш древній город Київ. Тоді Львів формував і творив нові вартості українського культурно-національного ставання. Цей Львів жив й творив навіть тоді, коли на його горлі стояв безпощадний чобіт окупанта, чи це був московський, польський, гітлерівський, чи більшовицький. Ось цей глибоко змістовий і кличучий український листопад, що сповнявся 1918 року у Львові став для нас джерелом нашого завтра, напрямом куди і до якої мети маємо прямувати.
Тому в цей же листопад згадаймо тих, що його творили і на шляху його здійснення впали у нерівному змагу, згадаймо і тих, що цей листопадовий шлях продовжували, а їх же імен цілий легійон, згадаймо і тих, що під сучасну пору цей же листопадовий шлях безперервно оживляють і поруч з тим взаїмно собі побажаймо, щоби наступний листопад був переможним, щоби в наступний листопад на святоюрських банях заграли радісні дзвони української волі, щоби воскресла освячена кров’ю українських мучеників й героїв воля українського народу. Для декого, це побажання може прозвучати смішно. Це логічно, бо ж як може бути інакше. Поруч того варто нагадати єврейський народ, що був розкинений по цілому світі. Кожного року майже всі євреї в дні своїх рокових свят думкою єднались і взаїмно все собі бажали в наступному році побачитись у вільній ізраїльській державі у Єрусалимі. Звичайно тепер це є все самозрозуміло, але коли взяти це до уваги 30-40 років тому, то воно могло для багатьох звучати не тільки смішно, але і наївно. Сьогодні ми є свідками, що після багатовікової мандрівки євреїв по всіх найдальших закутках світу побажання, що були колись тільки мрією стали дійсністю.
Сталось чудо — постав незалежний вільний Ізраіль. Це є вислідом сильної віри й наполегливої, безперервної праці. Це той народ, що 40 років блукав у пустині під проводом Мойсея недійшовши до обіцяної землі, але пішов у довгі й важкі сторіччя повних різних невигод, труднощів і винищувальних пожеж, але з непереможним духом — печаттю Мойсея. Були в різні часи Аверони й Датанти,але вони не були спроможними закрити вказаний безповоротний шлях Мойсеєм до обіцяної землі — волі.
Хай дух з печаттю листопада й січневих дат вічно буде живим серед нас, щоби ми в ці дні єднались з своїм материком — Україною, а зокрема з тими, що сьогодні безпосередньо гідно і подивугідно на своїх плечах несуть тягар боротьби, ідучи непохитно шляхом листопадового чину й січневих дат. Засвітім в ці дні свічки в наших серцях та щоби вони горіли ясним полум’ям і присвічували нам цей довгий і важкий шлях боротьби за волю. Згадаймо князя нашої Української Церкви Слугу Божого Андрея, який довгі роки сидів на святоюрській горі дбав за розвиток нашого релігійно-церковного й національного життя. Занесім наші молитви за його праведну душу і просім, щоби наш Митрополит Слуга Божий Андрей просив Божих ласк для українського народу. Щоби Всевишній Господь нагородив нас силою витривалості, щоби ми могли дальше прямувати по шляху листопадового чину до світлої перемоги. Цей шлях дбайливо доглядає і по ньому прямує наш улюблений Ісповідник Віри, довголітний Каторжник Патріярх Йосиф, який вже повних 40 років у своїх руках держить владичий жезл, яким нам вказує правильний шлях — шлях до самобутности, шлях до волі. Патріярх Йосиф, це наш світоч святоюрської гори княжого города Львова, що є продовженням українського листопада, який ще більше підкреслив й утвердив, а зокрема на церковному полі. Листопад в осмисленні й освяченні Патріярха Йосифа став для нас більше виразний, більше близький і незабутний до якого треба безперебійно прямувати до його воскресення.
