Справу гідних, величавих й достойних відзначень та святкувань у різних галузях нашого церковного і національного життя з приводу 1000 річчя хрещення Руси-України вчасно висунув Патріярх Йосиф. Це питання також було одним з центральних під час нарад наших владик в Римі, в листопаді 1978 р. що відбулись під керівництвом Патріярха Йосифа. Властиво до круглої дати 1000 річчя відзначення є ще дев’ять років часу перед нами. Але коли взяти до уваги, що це 1000 річчя християнства в Україні повинно залишити певний непроминальний слід на майбутнє то для цього треба достаточно часу, для належної й дбайливої підготовки. Розмірно дев’ять років постепенної і солідної підготовки до кульмінаційних святкувань не є довгий час. До цього питання Патріярх Йосиф підійшов з розмислом вчасно враховуючи всі можливі питання.
Очевидно Патріярх Йосиф не тільки мав на увазі, але належно підкреслював, що ці святкування повинні бути спільні, всіх українців, не дивлячись на різницю віроісповідання. Звичайно, тут не може бути навіть найменшого сумніву, відзначення 1000 річчя християнства в Україні повинно бути загально-національним святом, яке нас повинно підносити на вищий щабель церковно-релігійного й культурного життя. В такому аспекті повинна проходити солідна підготовка до цих історичного значення святкувань. Це не тільки вимога часу, але й національна рація. Тут треба буде рішучо сказати й підкреслити, що древній Київ був і є українським й що Володимир й Ольга, це святі й володарі київської Русі, а не російської церкви.
Ось, що за парадокс, Російська Православна Церква також вибирається святкувати 1000 річчя християнства, а ще точніше хрещення Росії. Ось — навіть представники Християнського Комітету захисту прав віруючих в СССР в листі до Папи, якого друкуємо на іншому місці в цьому числі журнала пишуть: «Ваша Святосте! Росія стоїть на порозі тисячоліття свойого хрещення». Хіба ж це не парадокс? Як можна святкувати чи відмічати 1000 річчя хрещення Росії, коли Росія, як держава ще не існувала. Це значить що для них Росією є київська Русь. Чи хіба ж це не нахабство. Для них Володимир і Ольга, це російські святі! «О темпора, о морес». Це складні питання, яких ми не повинні забувати і все мати їх на увазі. В тому напрямі треба діяти. Ніхто інший, як власне українці за кордоном мають найбільшу можливість й відповідальність це питання належно опрацювати та подати світові правильне розуміння постання і формування християнства на Русі-Україні. Це питання повинні включити в свої пляни праці, як найважливіші і першочергові наші наукові інституції, інститути, а в першу чергу поруч Українського Католицького Університету Український Гарвард. Солідно опрацьованими працями на цю тему треба впливати на зміну опінії у західному світі, що Русь і Росія то не те саме, що коли на Русі існувало вже християнство то Росії, як державної формації ще не було. Це не легке завдання, а зокрема для бездержавного народу. Тому для цього треба запрягти всі наші сили, щоби мати запевнені успіхи. Тут ми повинні діяти спільними, об’єднаними силами.
Ми є за бідні, щоби самих себе ще ділити і тим самим послаблювати. Чи мало вже скапало невинної української крови за права й свободу нашої Церкви й народу? Ми рішучо повинні діяти спільними силами. Здавалось би, що ми вже всі навчились і знаємо цю незаперечну істину. На жаль так воно не є. Декому треба ще більше часу, щоби міг зрозуміти ось цю малу, але важливу і незаперечну істину. В даному випадку немає другої альтернативи. Є одна дорога від якої ми не сміємо відмовитись.
Власне тут хочу звернути увагу на один відгук у справі святкувань 1000 річчя хрещення Руси України. Можливо, що у висуненій пропозиції, чи думці немає нічого злого, бо її можна передискутувати і доказати, що ті хто ці думки висуває помиляються, але незалежно від цього, це дуже симптоматичне для нашої української ментальности, яка характеризує нашу нерозсудну і шкідливу виключність.
На висунені пропозиції святкувань 1000 річчя християнства в Україні Патріярхом Йосифом відгукнувся «Вісник», що є органом Української Греко-Православної Церкви в Канаді, який появляється у Винніпезі, заступає думку, що 1000 річчя християнства на Україні, як подію національно культурного значення можуть всі українці, навіть баптисти святкувати. Тут «Вісник» робить виразну різницю загально-національного святкування від суто церковного. Коли ж ідеться про церковний аспект святкувань то тут відмовляється право на святкування українцям католикам, бо мовляв вони почали своє існування з 1596 p., себто Берестейської Унії. «Вісник» дуже побоюється, що Українська Католицька Церква присвоїть собі право на 1000 річчя. хрещення Руси-України.
Треба припускати, що цей вияв загомінковости «Вісника» не піддержать всі православні українці. Якщо вже навіть придержуватись стило назовництва то яке право має на таку виключність «Вісник» Греко-Православної Церкви в Канаді? Від коли ця назва «Греко-Православна Церква» датується? Як історія вказує то за княжої київської держави не було назви ні Греко-Православної, ні Православної, ні Католицької Церков. Заведено Христову віру — християнство без прикметника. Часом варто заглянути до історії. В той час не було ще ні католиків, ні православних, ні протестантів, але була одна Христова Церква. Поділ прийшов пізніше. Коли ж ідеться про сам факт з’єдинення з Римом то тут треба також підкреслити факт, що не галицькі владики, але київські були першими які підписували унію. Коли б не вплив московського православ’я, яке також вогнем і мечем випалювало й нищило українських уніятів то не знати який був би залишився Київ православним чи уніятським. Тут можна поручити цінну працю І. С. Мухина «3а віру батьків» в якій згущеними фарбами наведено низку фактів, які представляють жорстоке нищення уніятської Церкви в Україні. Читаючи сильветку про Володимира Короленка який був великим оборонцем уніятської Церкви приходилось не раз ствердити, як мало ми знаємо історію нашої Церкви, яка припала порохом і пішла в забуття. Ми також забули, як московський православний світ виконував ролю інквізитора в Україні, як московське православ’я поглинало в свою пащу найвизначніших українських богословів, які збагачували й розбудовували московське-імперське православ’я. Ми можемо співчувати Російській Православній Церкві яка чимало потерпіла від комуністичного режиму, тут маємо в першій мірі на увазі справді вірних, а не московської патріярхії, якає експозитурою кремлівських вождів, але вони ще ні разу не відмовились від імперських стремлінь російського православ’я та не визнали своєї вини. «Вісникові» Греко-Православної Церкви в Канаді було б добре троха ближче запізнатись з фактами минулого.
Якщо б ми троха краще знали історію нашої Церкви то ми перестали б говорити про монополь будьякого православ’я чи католицтва. З жалем приходиться ствердити, що чи мало серед нас не знає історії своєї Церкви, а заразом з тим історія не могла їх нічого навчити. Якщо це ствердження стосується до вірних наших Церков то ще для цього можна мати оправдання і зрозуміння, але на жаль, цим гріхом грішать ті, яких обов’язком знати історичне минуле. Власне в цьому заключається наша вбогість, яка нам перешкаджала і дальше перешкаджає стати на належній висоті. Пригадаймо, що наші Православні Церкви не спромоглись на жест спільної молитви під час минулого Конгресу СКВУ в Нью Йорку. Це був вияв християнської любови? Це є гірка незаперечна дійсність.
Фактом є, що до спільної любови, до єдности, щоби всі були одно стоять на перешкоді не ідеології, не канони, не букви закону й параграфи, не церковні звичаї й традиції, але ті ж самі мізерні й немічні люди, які неспроможні вийти на висоту своїх завдань, незважаючи на те, що вони часто говорять про любов і закликають до неї, як також патетично співають «Боже нам єдність подай». Коли ж ідеться про конкретну єдність то тоді показується, щось іншого. Ось коли ж тепер є нагода спільними силами в єдності відзначити з нагоди 1000 річчя хрещення України то вінніпезький греко-православний «Вісник» відмовляє право українцям католикам на церковному відтинку відзначати 1000 річчя хрещення України. Ми навіть неспроможні у світлі смертельної загрози стати спільно у власній обороні. Чи не краще зужити спільні сили для власного скріплення чим ставити нерозумні обмеження і забороняти українцям католикам відзначати 1000 річчя хрещення Руси-України.
Загально-національний інтерес й християнська любов вимагають від нас спільної й організованої дії, щоби справді відзначення 1000 річчя християнства в Україні випали величаво, гідно, достойно на славу Божу і силу та добро нашої Церкви та українського народу. Ми повинні шукати моментів, які нас єднають і скріплюють, а не навпаки. Підготовка до відзначення 1000 річчя хрещення Руси-України повинна стати цією дорогою до вияву наших спільних зусиль. Цього від нас вимагає Всевишній Господь, наш Спаситель Ісус Христос і цього гаряче бажає собі український народ. Стараймось спільними силами навіть у захмареному небі шукати соняшні проміння, що ведуть світлого воскресення.
