Цього 1979-го року мине 40 літ з того часу, коли один син Галицької Землі, Блаженніший Патріярх Йосиф, прийняв єпископські свячення з рук Слуги Божого Митрополита Андрея.
Сорок літ в житті народу це не довгий час, але за цей час багато змінилося. І ми самі змінилися. Пережиті терпіння народу нанесені німцями і москалями, наша боротьба проти них в обороні рідного краю в рядах похідних груп, УПА і Української Дивізії; досвід із тюрем, концентраційних таборів, заслань на примусові праці, ісход із України на чужину та врешті змаг в краях нового поселення за наше особисте і національне існування, залишили на нас знак хоч згоєних, але болючих ран — близни, які ще діють.
Усі ми пережили ці терпіння, та не в однаковій мірі. Терпів і наш Патріярх, та більше як хтонебудь з нас 18 літ в московських тюрмах і засланнях. На всіх нас залишилися від’ємні психічні сліди. Та на диво нам всім наш Патріярх, за виїмком досі болючих фізичних ран, при Божій помочі, охоронився від ран душевних і, як пророк, дальше глядить на свій нарід очима чистими, які ясно бачать завтрішні потреби народу та його нові шляхи і горизонти.
Це виявилося в час отупіння в 60 роках, коли українська діяспора почала ставати плесом тихої води і почав перемагати обивательський дух допасованости до чужих обставин так в нашій Церкві, як і суспільному житті, навіть серед колишніх борців за волю народу. Не було нікого, хто б вказав народові трудний шлях: бути іншими, бути собою.
В такій атмосфері, 1963 року в місяці лютому Бог післав нам ратівника. Блаженніший Отець Йосиф розбурхав спокійне українське плесо прикладом вогню своєї душі, що палить облуду і неправду. Він розбудив в нас почуття національної і християнської справедливости, яка ламає душевні брами і визволяє з духового закріпачення.
Патріярх Йосиф став уосібленням світлої історії нашої Церкви і народу. Він живе у Ватикані, але його серце в Києві і Львові, там у Святій Софії і у Святім Юрі. Він вийшов з народу і для нього віддав усе, що мав: свій труд, свої мислі і любов. Він в черговості за великими митрополитами Могилою, Шептицьким поклав печать свого духа на всьому, до чого приклав своїх рук.
Світ волі для українського народу і Церкви — це ціль нашого Дорогого Патріярха — Батька народу. Він множество нас вивів із неволі чужої мудрости. Всі його пляни і задуми, які Він впродовж 15-ти років серед нас видвигнув і реалізував, не зважаючи на сумніви і на спротив одвертих і скритих противників, виявилися вирізнено корисними нині і на далеку будучність України і її християнства.
Патріярх сильно вірить в будуче своєї Батьківщини. Він бачить, що сума наших сил більшає і що впливи тих, що «кровавили Русь роздором», слабнуть серед гущі народу.
Образ минулого і візія будучого українського народу, який вороги віками гнобили, деморалізували й розсварювали, а який мимо всіх ударів витримав і в своїх масах щораз виразніше прокидається на шляху шукань за правдою, справедливістю і чесними провідниками, додає йому сили і надії в дальшій борні за народні, людські і Божі права.
Не власна користь, не особиста собі угодна амбіція, а свобода, ріст і розвиток Української Церкви і Українського народу в гармонії з Божою волею були і є спонукою надзвичайно витривалої, безпереривної і плідної діяльности нашого Патріярха Йосифа Кардинала Сліпого.
Пригадаймо собі і скажім другим, що завдяки жертвенності Божого Люду придбав нашій Церкві і для прославлення України наш Блаженніший Патріярх: Собор Святої Софії в Римі, Український Католицький Університет в Римі з його Філіями в Аргентині, ЗСА, Канаді і Анґлії, храм свв. мучеників Сергія і Вакха з патріяршим двором і музеєм та Студіон і допомога на розбудову церков і монастирів та видавнича діяльність для збереження нашого насліддя, для інформації про нашу культуру серед чужинців, головно академічних кругів вільного світу.
Ці здобутки Патріярха Йосифа повинні рости і розвиватися для наших цілей, для формації і виховання грядучих поколінь. Подбаймо усі, щоб патріярші інституції крокували в мандрівку століть на добро і велич України! Нехай кожна українська інституція, всі духовники і миряни, по своїх силах і совісти, візьмуть участь в розбудові Постійного Патріяршого Фонду Товариства Свята Софія, який започаткував і очолив Патріярх Йосиф.
В парі із нашою фінансовою підтримкою для діл Патріярха, готуймося в цей ювілейний рік, 40-річчя єпископських свячень виявити нашу синівську відданість: хто може своєю участю у величавих святкуваннях в українському Римі в днях 21 — 23 вересня 1979 p.,а інші в своїх громадах молитвами і роздумами про Його заслуги для нас тут поза Україною і там на рідних землях.
Ці наші діла виконаймо в дусі почуття солідарности із нашим страдаючим народом в Україні, в дусі віри в нашу перемогу тих правд, за які карався наш Ісповідник віри Патріярх Йосиф 18 років і дальше тут кермує нашою Церквою.
Тому з ентузіязмом і гідно відзначім Ювілей Патріярха нашого зверхника, Богослужбами, молитвами, підтримкою патріярших інституцій — щедрими пожертвами на Постійний Патріярший Фонд.
