Фото, яке потрапило на обкладинку цього числа «Патріярхату», я зробив на римській станції метро Anagnina. Такі місця завжди позначені неабиякою метушнею: хтось постійно вбігає на станцію, хтось вибігає… Не знаю, хто і з якою метою повісив посеред цього гамору ікону Нерукотворного Спаса, але, гадаю, для багатьох людей, що її зауважать, ця раптова зустріч з Христом може стати стимулом для призадуми. В такі моменти зустрічей з глибини єства зринають найсерйозніші запитання: куди я рухаюсь? Який сенс мого життя? Якою є моя мета? На що я покладаю свою надію? Для одного ця зустріч може відбутися на станції метро, другий її пережив на полі бою, третій поставив собі ці запитання з народженням дитини чи якогось серйозного випробування, часто не надто приємного…
Сучасний ритм життя, калейдоскоп яскравих пропозицій і картинок, якими нас щодня «бомбардують » мас-медіа, колосальна споживацька культура є неабияким конкурентом для цих серйозних запитань. Ціла індустрія задіяна для того, аби ми могли уникнути відповідей на них, уникнути внутрішнього неспокою, а часто й пустки.
Втеча у споживання товарів і вражень, у задоволення власних бажань і потреб, які ринок сам же й створює, певною мірою дає змогу заглушити ці важливі запитання. Але ви не застраховані від того, що одного дня можете зустріти Ісуса ось так просто середгамору на станції метро, звернувши увагу на його лик на стіні чи на колоні. Християнська релігія завжди надавала серйозного значення мистецтву, усвідомлюючи його силу і здатність уприсутнювати іншу дійсність. Але яким повинно бути це мистецтво нині? Як воно може/повинно розвиватися? Може, його місце лише в храмах чи поза ними?
Впродовж цього року на сторінках «Патріярхату» міркуватимемо на ці теми, розпочавши вже з цього номера. Проте серед багатьох вимірів цього уприсутнення Бога в нашій дійсності є й інші, наприклад, літургія. Богослужіння посідають центральне місце в житті Церкви, як і кожної окремо взятої парохії. На перший погляд чимало з того обрядового багатства, яке ми отримали в спадок від попередніх століть, виглядає доволі дивно в сучасному просторі. Теперішня молода людина може легко сприйняти всі ці головні убори дивакуватої форми, ритуали, елементи одягу як просте відлуння іншої історичної епохи і аж ніяк не уприсутнення Царства Божого. Яскравість аудіовізуальної дійсності, яка нас оточує, може легко затьмарити весь шарм візантійської естетики й ритуалу. Але на відміну від постійного show must go on світу літургія не є «виходом» або втечею, а навпаки, «входом». Вона дає змогу зустрітись віч-на-віч з автентичною дійсністю, увійти в неї. Зустріч із нею дає свободу жити і діяти, а внутрішню пустку і неспокій перетворює на мир зі собою, світом і Богом. Саме цій темі присвячений один із ключових матеріалів цього номера.
Тож запрошую читачів до чергової мандрівки з нашим часописом у 2016 році. Обіцяємо цікаві та змістовні статті, порушення важливих тем і запитань. Очікуємо ваших відгуків та продовження дискусії щодо наших матеріалів. Христос попосеред нас! Навіть у метро.
