20-літтю видавництва присвячується
Інколи дивує, як дріб’язкові на перший погляд речі здатні утверджувати велике. Співпрацювати з Христом може кожен, кожен для цього обдарований певним талантом… Хочемо представити досвід видавництва «Свічадо» як один з прикладів того, коли бажання праці здатне знайти сприятливий грунт. Не вважаємо за потрібне привертати увагу читача до «зручних» висновків. Просто разом з ним питатимемо інших. Спершу пропонуємо розмову з Богданом Трояновським, директором видавництва «Свічадо», яке в листопаді відзначило своє 20-ліття.
З Любліна до Львова
Кор.: Пане Богдане, розпочнемо з «люблінського періоду» видавництва…
Богдан Трояновський: У 80-х роках українці, переселені до Польщі після акції «Вісла», були розкинені по цілій країні. Ми виростали в нелегких умовах, у атмосфері своєрідного дуалізму вартостей і постав моральних. Державна політика заохочувала ворожість будь-яких проявів українськости. Та потрібно сказати і про позитиви польської школи патріотизму й гуманістичних вартостей.
У такому середовищі зародилося прагнення української молоді в Польщі робити щось корисне для своєї Церкви та України. Особливо часто такі настрої проявлялися в Любліні, де у 80-х роках навчалося багато української молоді. В цей час я навчався в Люблінському Католицькому Університеті. Після закінчення навчання частина студентів Люблінського Католицького Університету та Люблінської Духовної Семінарії почали видавати журнал під назвою «Свічадо».
Кор.: Як сприйняли журнал українці в Польщі і який попит був на нього?
Б. Т.: Хоча журнал був досить скромним, проте реакція на нього була позитивною. Після виходу перших чотирьох номерів, редакції допомогли технікою. Тоді ми почали видавати книги, брошури… У Любліні ми видали близько десяти книг.
Коли в 90-х роках змінилась ситуація в Україні, ми переїхали до Львова, бо розуміли, що нема потреби видавати літературу для українців у Польщі. Звичайно, нам допомагали і з Риму, і особливо студити в Україні. З другої половини 1992 року «Свічадо» розпочинає свою діяльність як видавничий відділ Монастиря Монахів Студитського Уставу у Львові.
«Свічадо» сьогодні
Кор.: Яке місце займає видавництво на українському ринку сьогодні?
Б. Т.: Видавництво є досить «дивною» структурою. Питання стоїть так: воно є релігійною організацією чи видавництвом?
З одного боку, його мета — євангелізаційно-катехитична: поширення християнських цінностей. З іншого боку, ми видаємо літературу, пресу. В такому контексті «Свічадо» є явищем міжвидавничо-релігійним.
Ми ще не збанкрутували — це свідчить про те, що наші книги користуються попитом (сміється). Намагаємось видавати таку літературу і таким накладом, щоб її можна було продати. Окрім того, нещодавно у Тернополі розпочала свою діяльність мультимедійна студія «Свічада». Випускаємо фільми катехитичного характеру для дітей та дорослих, також готуємо релігійні пісні…
Кор.: Чи виокремлює для себе «Свічадо» певну авдиторію, на яку орієнтує свої видання?
Б. Т.: Наша література розрахована перш за все на людей, які вже є при Церкві. Але ми хотіли б вийти на ширше коло, бо насамперед лікують хворих, а не здорових; хотіли б іти до людей, які є найменш забезпеченими.
Ми видаємо книги про алкоголізм, наркоманію, які для суспільства є вкрай потрібними, але на комерційному рівні — досить сумнівними. У нас також є література, що не розрахована на якусь конкретну авдиторію. Наприклад, книжечки Бруно Ферреро можуть читати і діти, і священики, і світські люди, і навіть атеїсти.
Кор.: Як представлена у видавництві дитяча література?
Б. Т.: Для дітей ми видаємо журнали «Зернятко» і «Сто талантів». Журнал «Зернятко», зокрема, ми перейняли від студитів. Його наклад від трьох тисяч зріс на сьогодні до 40-45 тисяч. Тепер ми почали видавати різні казки, цікаві історії до свят Миколая, Різдва, Великодня. Ланка дитячої літератури побудована на християнських цінностях допомагає визволитись від певних зовнішніх стереотипів, які пропагує світ.
Кор.: Як сьогодні розвивається співпраця «Свічада» з українськими авторами? Яка пропорційність між перекладними та власне українськими творами?
Б. Т.: Близько двох третин книг є перекладними, решта — твори українських авторів. Коли видавництво з’явилося в Україні, знайти добрих спеціялістів, наприклад, з богослов’я було дуже важко. Тому на перших етапах якісну літературу ми могли знайти лише за кордоном.
Та попри це не можемо оминути таких постатей, як Андрей Шептицький, твори якого ми також видаємо. Ми вже видали книги і таких українських авторів, як Ірина Фаріон, Віра Манько, Ніна Федорчук, Олег Романчук. Хочеться, щоб кількість українських авторів зростала, але я думаю, що потрібен певний час, аби український автор «дозрів».
Кор.: Як видавництво реалізовує свою продукцію? Чи охоплюєте всю Україну?
Б. Т.: Близько 70% нашої літератури залишається на Західній Україні, оскільки тут добре функціонує Церква. На Сході України поширюємо свої видання переважно за допомогою парафій, які там з’являються. Тепер наш осередок є в Києві. Сподіваємось, великий осередок буде при новому соборі Воскресіння (УГКЦ) у столиці. Ми маємо досить відчутну підтримку нашого Патріярха Любомира Гузара та владики Богдана Дзюраха.
Філософія видавництва
Кор.: Як «Свічадо» вирішує питання конфесійности авторів?
Б. Т.: «Свічадо» від початку поставило собі за мету бути видавництвом екуменічним. Незважаючи на те, що видавництво функціонує при Греко-Католицькій Церкві, воно не боїться літератури православної, протестантської, якщо це добра література. Наше завдання не полягає в тому, щоб навертати православних чи протестантів на істинну віру, а щоб спільно шукати Бога, разом працювати на благо своєї країни, допомагаючи людям, що є поза Церквою.
Кор.: В історії «Свічада» переплелися національні та християнські цінності. Як Ви оцінюєте можливість їхнього поєднання?
Б. Т.: Я вважаю, що не можна бути добрим християнином, щоб не любити своєї сім’ї, родини, своєї Батьківщини. Любов до своєї країни є християнською любов’ю. Водночас я переконаний, що не можна любити свою державу, не люблячи Бога.
Але слід зауважити, що любов до свого народу не є ненавистю до інших народів. Щоправда, інколи виникає потреба самозахисту. Наприклад, сьогодні в українському суспільстві відчутна агресія з боку російської псевдокультури. Тому ми видаємо також літературу культурологічного характеру — уже видали книгу про писанку, де широко представлена українська традиція писанкарства. Готуємо до друку дуже цікаву книгу під назвою «Обряди і страви Свят-вечора».
Кор.: Чи бачите Ви сьогодні певні зміни в українському суспільстві? Який шлях, на Вашу думку, є найбільш продуктивним для України?
Б. Т.: Це слід розглядати в контексті розвитку цивілізацій, культур. Мені подобається теорія французького філософа і богослова Тейяра де Шардена, який сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства. За цією концепцією, еволюція починається від Бога і Богом завершується. Усе починається від того, що Бог створив на початку, і природнім шляхом до нього прямує.
Я думаю, що Україна повинна будувати своє суспільство на основі споконвічних християнських цінностей. Дуже важливим також є творчий розвиток кожної особи, усвідомлення нею своєї відповідальності за цей розвиток…
Думки з приводу
Мирослава Прихода, доцент кафедри мови ЗМІ факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка
«Свічадо» сильне, насамперед, людьми, які там зібрались, які творять нову корпоративну етику та культуру. Видавання релігійної літератури, яке «Свічадо» розпочало у Львові 15 років тому, було чимось неймовірно новим і несподіваним для тодішнього зрадянізованого українського суспільства. Тому на початку виникало багато проблем, зокрема, мовних, термінологічних. Та попри це видавництво поступово давало українському суспільству літературу рідною мовою, яка знайомила його з правдами християнства. Мені дуже приємно, що «Свічадо» видає книжки за проєктом найновішої редакції українського правопису. Своєю поставою видавництво повертає українській мові її українськість, а українцям — дозволяє глибше пізнати свою ідентичність. Видавництво «Свічадо» — це ще й справді духовний осередок, що дає можливість для прогресивного й модерного сприйняття світу, Бога і Людини.
Тарас Тимо, магістр богослов’я, директор бібліотеки УКУ
Для мене завжди залишається великим питанням: чи читач має формувати репертуар видавництва, чи видавництво має формувати смаки читача? В Україні репертуар релігійної літератури є вкрай бідним. Велику частину того, що пропонують, наприклад, книжкові гуртівні, становить низькопробне чтиво. Така ситуація тому, що люди саме ці книжки і купують чи тому, що видавництва нічого іншого не пропонують? «Свічадо» зосереджується на літературі популярній, розрахованій на різні соціяльні групи. Дуже добре, що таку літературу видають. Та проблема полягає в тому, що на сьогодні в Україні не виходить ніяка інша релігійна література, а якщо й виходить, то її рівень ще недостатньо високий. Звичайно, хотілося б бачити серйознішу літературу й у репертуарі «Свічада». Я не кажу вже про суто наукову, призначену для спеціялістів з богослов’я, але хоча б науково-популярні видання, яких є обмаль. Хоча, звичайно, «Свічадо» має право вибирати свій профіль, навіть вузькоспеціялізований, і йти ним.
Матеріял підготували Лідія Губич, Тетяна Луцик
