Наприкінці минулого року, 2 грудня 1978 р. в Чікаґо помер священик-сеньйор, парох-основник і пізніше душпастир-емерит парафії св. Володимира і Ольги в Чікаґо, о. крилош. Павло Джулинський. Покійний дожив до благословенного священичого віку, бо помер на 89 році життя і 62 році священослужіння. Належав до найстарших українських католицьких священиків на Північно-американському континенті, а цілком певно був одним з небагатьох, що в тому похилому віці ще служив і допомагав в душпастирському служінню. Останніми роками о. П. Джулинський вже нездужав, але остання хвороба прикувала його до лікарні, де він і помер.
Покійного отця крилошанина гідно і величаво провела в останню дорогу велика парафіяльна громада св. Володимира й Ольги. Похоронні обряди почалися Парастасом 3 грудня в похоронному заведенні. 4 грудня відправили Панахиду вісім священиків з усіх церков в Чікаґо, а потім у жалобній процесії перенесено тлінні останки до собору святих Володимира і Ольги, де проведено першу частину єрейських похоронів. Наступного дня відбулася друга частина похоронів, а потім Преосвященний Владика Кир Ярослав Ґабро в сослуженні священиків відправив заупокійну Літургію. Проповідували митрофорний Протоєрей Маріян Бутринський і о. Іван Кротець.
Того ж дня тіло Покійного відвезено до Торонта, де відбулися похоронні обряди в церкві св. Отця Николая, як також Архиєрейська Літургія, відслужена Владикою Ізидором Борецьким та чисельним духовенством. Владика Ізидор сказав прощальне слово, бо саме в його єпархії найдовше душпастирював о. крило. Джулинський. Тлінні останки покійного похоронено на цвинтарі Парк Ловн.
Так в Чікаґо, як і в Торонті відбулися поминки, на яких ще виступало багато промовців, між ними слід відзначити православного протопресвітера Федора Білецького в Чікаґо, в катедральному храмі якого покійний правив для українців католиків на протязі п’ятьох років, та о. мітрат П. Хомин в Торонті, приятель о. Джулинського.
Отець Павло залишив у смутку дружину, добродійку Стефанію, двох синів і двох дочок з їхніми родинами. Сумує за св. п. о. Джулинським уся наша Помісна Церква, у якій він служив понад шість десятків років, й особливо наш Первоєрарх Блаженніший Патріярх Йосиф, який втратив особистого старшого приятеля із студій і відданого священика. Отець Павло без вагання виконав доручення Патріярха в 1968 році і прийняв душпастирські обов’язки в новозаснованій парафії св. Володимира й Ольги в Чікаґо. Тому їх Блаженство прислав на похорони заслуженого свого священика відпоручника в особі всеч. о. Петра Стецюка, який співслужив у похоронних відправах в Чікаґо, а потім в Торонті, та виголосив прощальне слово на поминках.
Отець Павло Джулинський народився 22 січня 1890 р. в с. Мельнич, Жидачівського повіту в селянській родині. Освіту здобув в Академічній Гімназії у Львові. Вже як гімназист був активним у різних культурних і суспільних організаціях. Згодом у Львові студіював один рік право в 1911-12 роках разом із Йосифом Сліпим, теперішнім Патріярхом. Вписується до духовної семінарії, яку закінчує в 1917 р. Тоді ж прийняв єрейські свячення (31 жовтня 1917) з рук Митрополита Кир Андрея Шептицького.
Як молодий священик брав активну участь в житті Західньо-Української держави, головно в Калуші. За те потерпів після польської окупації, бо був арештований, а потім інтернований в Домбю. Працював як священик, парох чи сотрудник і катехит шкіл в багатьох місцевостях Галичини: Калуш (191819), Перегінське, долинського пов. (1921-23), Острів, Кам’янко-Струміловського пов. (1923-24), Підгородці, Скільського пов. (1924-26), Ярославичі, Зборівського пов. (1926-32), Мечинці, Бережанського пов. (1932-43), Зборів (1943-44). Звідси о. Павло Джулинський разом з родиною переїхав на еміґрацію. Спочатку коротко душпастирював на Пряшівщині, а потім переїхав до Західньої Німеччини. Тут в Реґензбурзі був катехитом в 1945-49 pp., а опісля переїхав до Канади.
Знов у Канаді служив по різних парафіях, часто далеко від своєї родини, де не лише будував церкви, приходства, але й відшукував вірних, які майже були забуті, бо довгими роками не мали душпастирської опіки на лісових роботах, по копальнях чи на фармах. Отець Павло служив у таких парафіях і осередках в Канаді: Торонто при церкві Успення (1949- 51), в Сакрборо біля Торонта (1951-52), у Віндзорі (1952-56), у Велланді (1956-57), у Ватерфорді (1957-60), в Бурлінґтоні (1960-65) і знову в Торонті при церкві Успення (1965-68).
На цьому душпастирському пості застало о. Павла іменування на пароха до новоствореної парафії в Чікаґо для тих вірних, що бажали святкувати за традиційним календарем. Місцевий Владика Ярослав прийняв Отця Павла і тут він, спочатку сам, а згодом за допомогою інших священиків, в тому й теперішнього пароха, о. Митрата Бутринського розгорнув велику організаційну працю, яка завершилася побудовою величавого храму с. Володимира й Ольги.
Покійний вмів гарно співжити з іншими священиками, співпрацював з громадськими й церковними організаціями, а за те його вірні шанували й любили. Навіть ті, що не поділяли його думок, його респектували, бо він ніколи не давав причини до незгоди, а де лише міг сіяв прихильність і згоду. Таким він був в особистому, парафіяльному і громадському житті.
Їх Блаженство підніс о. Джулинського до стану митрополичого радника, а потім крилошанина. З нагоди трьох своїх візитацій в Чікаґо висловлювався з признанням для його праці та був вдоволений з його успіхів й з того, що парафіяни св. Володимира й Ольги оточували завжди о. Павла любов’ю й опікою. Вони сьогодні чуються осироченими і скорботно прощали свого душпастиря, що ділив з ними багато тривог і радости.
Вічна пам’ять гідному Робітникові в Христовому Винограднику!
В. М.
