Напевно, не багато хто з львів’ян думав десь у шестидесятих, сімдесятих і навіть вісімдесятих роках, що хімбаза на Знесінні (назва мікрорайону Львова), з 1991-го поволі зачне знову перетворюватися на храм. Що тут правитимуться Літургії, діти вивчатимуть катехизм. Що тут станt гамірно не від гуркоту вантажівок, а від запального дитячого сміху.
У 20-х роках ХХ ст. отці-селатини зводили цю будівлю як сакральне місце. Передбачили в ній багато класів для роботи з молоддю і дітьми. Та події Другої світової перекреслили ці плани. А горезвісна радянська влада у 50-х зробила із церкви базу для зберігання отрутохімікатів. Нині — це парафія Пресвятої Богородиці Володарки України.
Перша особа парафії
Коли оповідають про якусь парафію, часто в першу чергу згадують її настоятеля. То не задля годиться, чи для логічності розповіді. А тому, що саме від пароха залежить «погода» у парафії. Зараз цієї церквою керує о. Зіновій Хоркавий, який перейняв естафету від о. Богдана Тузяка (нині покійного), а той від о. Михаїла (Колтуна) (нині єпископ), котрий на початку 90-х розпочинав реконструкцію храму.
Отець Зіновій почав вчитися на священика ще до часу виходу УГКЦ з підпілля. Після трагічної смерті настоятеля о. Богдана Тузяка в єпархії оголосили конкурс на пароха церкви Пресвятої Богородиці Володарки України. Для цього була створена спеціальна комісія, яку очолив владика Любомир (Гузар). Серед інших завдань, які стояли перед претендентами, було навіть написання твору на тему «Чому я хочу бути священиком на цій парафії». Поміж кандидатів обирають таки отця Хоркавого.
А починалося все з «The Beatles»
Нині на парафії міцно переплелись культурне життя та соціальна робота. Культурний напрямок, очевидно, бере початок від натури самого пароха. Уявіть собі, цей бородатий священик колись був палким шанувальником «бітлів» і разом з іншими музикантами організував ансамбль, котрий вправно переспівував пісні всесвітньо відомого гурту «The Beatles». Отець Зіновій ще у свої молодечі роки професійно займався музикою.
На парафії часто проходять різні мистецькі заходи. Діє мистецький культурно-просвітницький центр «Відродження України», є хор, яким керують професійні музиканти та залучають до співпраці студентів консерваторії. Чотирнадцять дітей цієї парафії утворюють колектив бандуристів «Вишиванка». А ще — діє Союз Українок. Жінки з цієї організації займаються формуванням «духовної бібліотечки» для парафій східних теренів України.
Культурний аспект життя парафії розвиває і катехитична школа імені бл. М. Чарнецького. Окрім того, що діти збираються на катехизацію, вони ще й відвідують гуртки: спортивний, художній, духовного співу та гри на бандурі, плетіння бісером, вивчення іноземних мов. Загалом у катехитичній школі займається близько 150 дітей.
Практикування віри
Дещо неповноцінним виглядало б християнство без справ милосердя. Тому природно — де є духовно жива спільнота, там і місце для убогої людини знайдеться. Двічі на тиждень на парафії готують обіди для бідних. Їх приходить 20-25 осіб. А людям, котрі прикуті до ліжка, харчі приносять додому. Ця діяльність – спільний проект парафії та Мальтійської служби.
Нужденні приходять до цієї церкви по одяг та інші необхідні речі, які спеціально для них висилає Суспільна Служба з Канади і приносять парафіяни. У церкві за це відповідає місцева Суспільна Служба. До речі, до її створення, у непрямий спосіб, долучився й журнал «Патріярхат». Колись на його сторінках з’явилася стаття про парафіяльного лікаря Володимира Тимчишина, який заснував при церкві «лікарську порадню». Він приймав людей у малесенькій кімнаті, яка колись була прохідною хімбази, а також відвідував хворих по домівках. Згодом він привів на парафію і психолога Ярослава Бойка. Прочитавши про цю діяльність, канадські українці запропонували парохові відновити роботу Суспільної Служби, яка ще до війни діяла у Львові.
Сьогодні на парафії є три гарних кабінети, де лікарі, у вільний від основної роботи час, приймають пацієнтів. Щоправда, бракує ще деякого обладнання, хоча б тонометра для терапевтичного кабінету.
Завдяки німецькому благодійному фонду «Карітас» парафія облаштувала пральню і майстерню з ремонту одягу для потребуючих людей. А поруч із цим приміщенням розмістилась безкоштовна перукарня з двома професійно обладнаними місцями. Тож, коли бідні люди приходять поїсти, то приносять свій одяг, який їм тут же перуть чи ремонтують. Отець Зіновій каже: «Ось наші люди і практикують свою віру. Бо самої молитви мало, щоб жити по-християнськи».
«Тиха катехизація»
Одна родина з Америки бажала зробити пожертву на будівництво дитячого майданчика. З цим вона звернулась до Мальтійської служби допомоги, яка, в свою чергу, запропонували спорудити його біля храму Пресвятої Богородиці Володарки України. Майданчик спільними зусиллями звели. Навіть більший, ніж розраховували. Тепер тут зранку до вечора бавляться діти з мікрорайону, гуляють мами з візочками. «Мене недавно запитали: «Отче, а що то дає — мати біля Церкви цей майданчик? Вам тут спокійно жити не дають. Що Ви думаєте, вони всі тут християнами стануть?» — розповідає парох. «А я кажу: «Знаєте, коли я проходив тут тиждень чи місяць тому, до мене казали «добрий день». А тепер кажуть «слава Ісусу Христу». Дитина гойдається на гойдалці, а мама зайде до храму, помолиться. Тут не треба чогось казати. Це така тиха катехизація».
Своєрідною катехизацією є й організація дозвілля дітей та молоді. «Веселі канікули» — для менших, табори і прощі — для молоді. Прощі тепер можуть здійснювати не лише пішки, а й на колесах. Для цього парафія має 20 велосипедів, подарованих тим же «Карітасом» з Німеччини. Для зимових розваг парафія може запропонувати 40 пар лиж. Є тут і спортзал із тенісним столом. Наступної весни в ньому планують обладнати поле для мініфутболу. «Ми хочемо створити такий футбольний центр, куди могли б приходити не лише хлопці з нашого мікрорайону, а й діти з інших парафій, — ділиться планами священик. — Ви знаєте, що Знесіння — це промисловий район, тому й багато дітей курять, п’ють, навіть вживають наркотики. Це через те, що не мають достатньої батьківської уваги. Їм треба запропонувати альтернативу. Отож, одна з найважливіших цілей нашого майбутнього футбольного клубу вести здоровий спосіб життя». Клуб буде офіційно зареєстровано, щоб мати змогу брати участь у змаганнях на рівні міста.
Активна громадянська позиція
При церкві діє львівське міське громадське об’єднання «Відродження Знесіння». Воно займається громадськими справами: чистота вулиць, стан каналізацій, освітлення в районі, стеження за порядком біля дитячих садків і шкіл. Ця організація веде моніторинг того, що відбувається в мікрорайоні. І коли два роки тому на території Знесіння хотіли збудувати завод для переробки акумуляторів, громада зробила все можливе, щоб не допустити цього будівництва й виграла справу. «Уявіть собі, у місті мав бути акумуляторний завод, який викидає в повітря свинець!», — обурюється о. Зиновій. Настоятель відзначає, що вплив церковної громади став набагато більшим, ніж раніше. «Зараз із нами рахуються. Церква створила таке громадянське суспільство, що ми даємо собі раду. Ми не дозволяємо, щоб нашу гідність принижували. Бо хтось багатий, має мільйони і думає, що може все купити. Ні. Є речі, які святі для нас виховання дітей, екологія, здоровий спосіб життя». Вже три роки парафіяни домагаються від міської влади права взятися за будівництво ще одного дитсадка в цьому районі міста, адже існує потреба: дітей народжується більше, ніж є місць в наявних дошкільних установах. І хоч при парафії є катехитичний садок на тридцять дітей, та його приміщення є зовсім невеликим.
Це треба побачити. Коли будете на парафії Пресвятої Богородиці Володарки України, обов’язково відвідайте майстерню, де працюють молоді люди зі спільноти «Лярш» («Ковчег»). Їх майстерня називається, як і мікрорайон «Знесіння».
Шість років тому Зеня Кушпета, засновниця «Ляршу» в Україні, шукала на околицях Львова місце для майстерень. Парафія Пресвятої Богородиці Володарки України якраз підходила для цієї цілі. Тут були приміщення колишніх гаражів хімбази. Одне з них переобладнали під майстерню.
У майстерні працюють восьмеро «друзів» (так у спільноті називають людей з розумовою неповносправністю) та двоє асистентів-волонтерів. Намиста з бісеру, серветки, вишиті в японському стилі «сашико», різнокольорові свічки, іконки, глиняні вироби все це роблять «друзі» разом з асистентами. Речі дуже гарні. Люди з радістю їх купують під час ярмарків, які раз на рік влаштовують у центрі міста.
Отець Зіновій каже: «Коли хочеш побачити лице правдивої людини, то піди і подивися на людей з особливими потребами. Вони не вміють лукавити, не вміють брехати. Вони такі, якими їх сотворив Бог. То ми вже надягаємо маски…».
