Пам’яті єрм. Методія Костюка
До келії зайшов незнайомий священик, і між нами якось спонтанно зав’язалася невимушена розмова. Не можна було не зауважити безпосередності й щирості цієї людини. Отець розповідав про Підкамінь, про монастир «Походження Дерева Чесного Хреста Господнього». Виявилося, що він є настоятелем цього монастиря, а до Львова приїздить у справах відбудови й налагодження монашого життя в цій дуже зруйнованій, але прекрасній пам’ятці сакральної архітектури ХVІІ – ХVІІІ ст.
Уже під час наступної зустрічі о. Методій показав фотографії руїн Підкамінського монастиря й розповів, як він із співбратами в одному з приміщень, яке слугує їм храмом, відправляє Літургію. Позаяк у цьому приміщенні ще немає вікон, то на службу злітаються голуби. Отець розповідав про те, якою чудовою є ця святиня, незважаючи на її величезну руїну, про те, що у цьому монастирі надзвичайно важкі побутові умови, але попри це він є найпрекраснішим місцем, його домом. Слухаючи ці розповіді, я відчув щем у грудях. Тепер розумію, що це було. Ще не бачивши Підкамінського монастиря, я закохався у нього.
На Великдень 2000 року я вперше приїхав у Підкамінську обитель, якою відтоді почав жити в думках. Те, що розповідав о. Методій про умови їхнього життя у цьому монастирі, було правдою. Він, настоятель спільноти, був її останнім слугою: порався на кухні, мив довжелезні коридори, виносив сміття, працював на будові, копав рови… Брати виконували тільки ту роботу, до якої брався їхній настоятель. Так, праця була важка, але з о. Методієм вона перемінювалася на шляхетну, ідейну справу заради нашої Церкви, заради Христа. Бо отець був для нас не лише настоятелем, він став кожному з нас щирим приятелем, співбратом, просто батьком. Так само ставився він і до нас, ми були його родиною.
Дивний «магнетизм» особи отця відчували не лише ми, монахи, що жили поряд. Його віра, його християнство були «інфекційними»: численні туристи зі Східної України, які приїздили до Підкаменя просто оглянути монастир, поспілкувавшись з отцем, віднаходили Христа, ставали релігійними людьми. Переміну своєї життєвої позиції вони пов’язували зі знайомством з отцем.
А в щоденному житті о. Методія впадала в око його особлива невибагливість до побуту, нехтування навіть мінімальним комфортом чи зручністю, аскетизм. Якось одна особа довідалася, що в монастирі немає опалення, отож у відповідну пору року брати дуже потерпають від холоду. Бажаючи допомогти підкамінським монахам, ця особа вирішила подарувати теплі ковдри. Дізнавшись про це, о. Методій переконав її пожертвувати кошти, за які можна було придбати ковдри, на дзвін. «Ковдри – це не найосновніше. А дзвін буде назавжди. Монастир на горі матиме голос», – вирішив отець.
Три дзвони Андрей (Шептицький), Миколай (Цегельський) та Йосиф (Обручник) – о. Методій освятив влітку 2007 року. Тепер у неділі та свята Підкамінська обитель скликає людей на молитву. Кличе, бо ожила й говорить. Дзвони промовляють кожен своїм голосом. І мова ця незвичайна: людина чує її не тільки вухами, а всім своїм єством, і розуміє, і відгукується. А у Христовому небесному чертозі радіє душа того, хто, освятивши дзвін, розбудив його першу ноту, аби було її чути крізь вічність.
Брат Юліан (Ігор) Монастирський, студит, схимонах монастиря «Походження Дерева Чесного Хреста Господнього»
