Проблема двох розколів, які за часом свого існування є майже ровесниками – лефевристів у Західній
Церкві та розділення в Українському Православ’ї – останнім часом займає левову частку на шпальтах
українських релігійних видань. З початку 2009 року в обох випадках у діалог було влито чергову порцію
свіжої крові, що значною мірою пожвавило спілкування між опонентами.
Після зняття екскомуніки з чотирьох єпископів-традиціоналістів, Папа Римський виступив із зверненням до католицьких єпископів світу, яке, на мою думку, ще більше сприятиме процесу відновлення єдності традиціоналістів із Римо-Католицькою Церквою, аніж попередня його дія. Якщо перед цим Папа одноосібно простягнув руку лефевристам, то тепер він у непрямий спосіб попрохав усіх вірних і насамперед духовенство простягнути свої руки відділеним братам. Знаковим є також те, що в центр поняття єдності Церкви Римський Понтифік ставить не доктринальну однодумність, не єрархічну дисципліну, а прагнення сповняти головний обов’язок Церкви (і його, як першого її єпископа) – приводити людей до Бога – Бога, який говорить через Біблію.
Відновлення цього фундаментального і першочергового завдання, яке за декілька століть церковного тріумфу було відсунуте десь на інший план, а його місце зайняли радше ідеологічні чи політичні інтереси, спричинене насамперед нинішнім станом суспільства. На ті виклики, які сьогодні стоять перед Церквою, їй все важче й важче реагувати, будучи розділеною. Далекоглядна позиція глави Католицької Церкви мотивує його шукати спільних знаменників не тільки в середовищі християн, а навіть і в мусульманському світі. Адже виклики сучасності стоять не тільки перед християнами, а перед віруючими взагалі. «Людство втрачає свої орієнтири, і руйнівні наслідки цього процесу стають все більш очевидними», – пише Венедикт XVI.
На перший погляд здається, для чого такий глобальний контекст, коли йдеться про кількатисячну групу віруючих, які відділились від більш ніж мільярдної спільноти? Однак на це питання Папа дає відповідь словами апостола Павла: «Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе! Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5, 14-15).
В цей сам час в нашій країні триває чергова фаза діалогу (поки що неофіційного) між представниками Київського та Московського Патріархатів. На початку березня глава УПЦ КП розіслав усім єпископам Української Православної Церкви, Вселенському Патріарху Варфоломею та главам Помісних Православних Церков «Лист з приводу хрещення».
В ньому гострій критиці була піддана практика повторного перехрещування в Московському Патріархаті вже раніше охрещених в УПЦ КП. Офіційної відповіді поки ще немає, а тільки скупе повідомлення від прес-секретаря Блаженнішого Володимира (Сабодана) протоерея Георгія Коваленка, в якому чіткої відповіді ми не почули. А зрештою, на це годі було сподіватись. Адже чільники УПЦ (МП) сьогодні постали перед дилемою: визнати хрещення – тоді доведеться вести діалог і про інші таїнства, не визнати – це потягне за собою низку старих казусів. Наприклад, існують випадки, коли священнослужитель з Київського Патріархату, який забажав розвестись із дружиною, йде із «покаянням» в Московський Патріархат, де його приймають «з чистого аркуша»: неодруженого, без свячень… Бо таїнства ж не дійсні… І він починає все спочатку.
Ця ситуація сильно нагадує вже апостола Павла: цитовані слова «Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного!».
«Не можна бути байдужим до 491 священика, 215 семінаристів та тисяч вірних», – звертається Папа Венедикт ХѴІ до єпископів РКЦ. В «православному» розколі, що триває в Україні, відмовлено у спілкуванні більш ніж 4 тисячам священнослужителям та мільйонам віруючих.
Анатолій Бабинський
