В День Матері згадаймо й поклонімось Українській Матері Року — Оксані Мешко, яка є уосібленням наших матерей у поневоленій, але не скореній батьківщині — Україні. Даймо її, Оксані Мешко, а тим самим усім зтурбованим нашим матерям за долю України і його народу, відчути, що ми голосно чуємо її і всіх їх, відважний, рішучий шепіт, їх тихенький голос материнської розпуки в обороні свойого сина, а заразом синів і дочок в Україні. Подивімся на її зажурене обличчя, струджені руки й чисті очі, що проникають, шукаючи кращого завтра — свободи, волі — збереження людських прав. Постараймось і ми, щоби Оксана Мешко, яку Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) проголосила Українською Матір’ю Року, почула наш мужній голос, що ми пам’ятаємо про неї, що пам’ятаємо також Катрю Зарицьку, Галину Дідик, Одарку Гусяк, Марію Пальчик, як членів ОУН і воїнів УПА, пам’ятаємо засуджених Ірину Сеник, Оксану Попович, Стефанію Шабатуру, Ірину Стасів-Калинець, Ніну Строкату, і пам’ятаємо тих матерей, що терплять — Раїсу Мороз, Марію Антонюк, Ольгу Гейко, Дзвінку Вівчар, Ольгу Стус, Надію Лук’янено, як також пам’ятаємо, згадуємо і радіємо Надією Світличною, що вона між нами, а скільки невідомих ще імен, які своєю відданістю, посвятою та незрівняною стійкістю стали матерями-світочами українського народу. Відгукнімось всі разом, щоби наші голоси в розсіянні й в Україні зіллялись спільно в могутню симфонію безустанної боротьби за свободу і права українського народу. Хай Оксана Мешко і леґійон їх будуть нам прикладом.
Оксана Мешко народилась 30 січня 1905 p., в селі Самджари полтавської області. В неї були сестри. Сестра Віра Худенко була активною в українському громадському житті. Оксана була нерозлучною з Вірою і їм прийшлось спільно судити долю. Під кінець літа 1947 р. Оксану Мешко й Віру Худенко органи КДБ арештують і засуджують на 10 років таборів примусової праці під претекстом сфабрикованого звинувачення за спробу вчинити замах на тодішнього секретаря Політбюро ЦК КП України Микиту Хрущова. Інформацію подаємо на основі автобіографічного нарису Оксани Мешко «Між смертю і життям». Вона залишила однорічного сина Олександра Сергієнка, який десят повних років виростав без материнської опіки, любови й пестощів. Не довго прийшлось любуватись матері свої сином, який пішов її дорогою. Хворого на туберкульоз Олександра Сиргієнка засуджено на сім років таборів і три роки заслання. Всім нам відомі і мужні заходи 74-річної матері — Оксани Мешко в обороні свойого сина. Оксана Мешко не перестала діяти, вона стала членом засновником Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Оксана Мешко, недивлячись на похилий вік і труднощі безперебійно діє. Згадаймо Оксану Мешко, як мужню все віддану Українську Матір Року.
