Українське християнство в огні: публічні звернення предстоятелів Церков в Україні у перші місяці широкомасштабного російського вторгнення

Вступ

У сучасному світі неодержавлена релігія відіграє вагому роль у ціннісному формуванні національних спільнот. Без сумніву, наявність неідеологізованої релігійної свідомості є однією з відповідей на питання, як українцям вдалося зберегти свою державність після 24 лютого 2022 року. З цього погляду видається доречним ретельне прочитання основних богословських ідей у публічних відозвах предстоятелів українських Церков, озвучених протягом перших тижнів повномасштабного російського вторгнення. Тим більше що недавно минуло три роки від його початку. Отже, запропонований читацькій аудиторії «Патріярхату» огляд є спробою виокремити найважливіші повідомлення, адресовані громадянам України та всім людям доброї волі у зверненнях церковних єрархів Православної Церкви України (ПЦУ), Української Православної Церкви (УПЦ МП), Римсько-Католицької Церкви (РКЦ) в Україні та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ).

Звернення Предстоятеля Православної Церкви України

Розгляньмо нижче тексти звернень і дві проповіді Митрополита Київського і всієї України Епіфанія Думенка, виголошені за період 22 лютого – 3 квітня 2022 року.

Митрополит Епіфаній послуговується певними біблійними образами. Для прикладу, тавруючи очевидні намагання російських окупантів цілковито знищити українську національну ідентичність, Блаженнійший порівнює перших з убивцею Каїном¹. Отже, образ Каїна використовується для засудження геноцидальної практики терору з боку росіян. Викриваючи негідну поведінку колабораціонізму, Митрополит Епіфаній досить гостро відсилається до трагедії зрадника Юди, який зазнав вічної ганьби та прокляття від Бога і людей². Паралельно Предстоятель ПЦУ ілюструє свої звернення позитивними прикладами з біблійної історії спасіння: славнозвісна перемога молодого Давида над моцарем Голіафом є свідченням беззаперечної перемоги тих осіб, котрі щирою вірою в Господа поборюють пихатого ворога³. Зрештою, церковний першоєрарх згадує про Страшний суд. Митрополитові Епіфанію важливо наголосити, що на цьому суді всі нестимуть відповідальність за вчинене добро і зло. Отже, тільки Бог остаточно встановить бажану для пригноблених справедливість⁴.

Варто відзначити готовність Предстоятеля ПЦУ в душпастирських публічних наративах вдаватися до окремих сюжетів з історичного минулого України. Щонайменше в двох текстах Блаженнійший Епіфаній згадує про сплюндрування Андрієм Боголюбським Києва 1169 року, тотальне винищення Петром І Батурина 1708 року, практику «червоного» терору радянської влади супроти українців у першій половині XX століття. Отже, Київський православний Митрополит прагне підкреслити тяглість актів геноциду Росії стосовно України (вкотре унаочнену звірствами росіян, виявлених на щойно звільнених територіях Київщини наприкінці березня – на початку квітня 2022 року). Якраз у знанні власної історії, згірченої досвідом кремлівського тоталітаризму, Блаженнійший Епіфаній вбачає причину незламності українського народу в своєму спротиві російському агресорові протягом перших днів повномасштабного вторгнення⁵. Водночас Митрополит Епіфаній використовує історичні епізоди протистояння між Московією та Україною з прагненням наголосити на доцільності згуртованої боротьби українців за власну державність⁶.

З огляду на останнє твердження особливо цікавим видається звернення Предстоятеля ПЦУ від 10 березня 2022 року. У ньому Митрополит Епіфаній обґрунтовує необхідність християн брати до рук зброю. Відсутність поняття справедливої війни не перешкоджає церковному першоєрархові аргументувати свою тезу на основі Послання до римлян 13:4, де апостол Павло говорить про владу, котра відновлює справедливість із мечем у руках. Отже, «використання зброї для захисту ближніх і Батьківщини від ворога, для захисту від руйнувань і зла, які агресор несе в наш спільний дім, є не порушенням Божої волі, а навпаки – її виконанням»⁷.

У публічних зверненнях першого місяця повномасштабної російсько-української війни Митрополит Епіфаній багаторазово використовує слова «агресор», «окупант» і «тероризм», щоб дати належну оцінку загарбницьким діям Росії на території України⁸. Водночас висловлювання Предстоятеля ПЦУ стосовно «зовнішнього» ворога і «внутрішніх» колаборантів місцями позначені доволі-таки високим рівнем емоційності: «Разом з Іудою вам буде уготовлене пекло»⁹; «Нехай Всевишній, як Праведний Суддя, зглянеться на страждання народу українського і винесе суд Свій над немилосердними вбивцями! Нехай гнів Божий і відплата невідворотна, обіцяна для душогубців, впаде на них! (виділене авт.)»¹⁰. До речі, в розглянутих мною зверненнях Блаженнійший Епіфаній практично не закликав свою паству до моління за навернення російського агресора. Тому в цій системі координат видається цілком невипадковим переконання Митрополита про безсенсовність будь-якого контакту із нападником¹¹. Винятком із цього правила є звернення Блаженнійшого Епіфанія до патріарха Російської Православної Церкви (РПЦ) Кирила від 27 лютого 2022 року, в якому перший спонукав другого посприяти поверненню тіл загиблих російських військовослужбовців додому. Хоча й у цьому тексті Предстоятель ПЦУ визнав безрезультатність діалогу з Московським патріархом щодо якнайшвидшого завершення війни в Україні через очевидну лояльність патріарха Кирила до путінського режиму¹².

Наостанок у публічних зверненнях Митрополита Епіфанія досить часто виражена ідея збереження міжконфесійного миру в бурхливому воєнному часі. Суть цього миру полягає в неприпустимості випадків незаконного насильства над прихильниками РПЦ й вірними УПЦ загалом¹³. Саме міжконфесійна та міжнаціональна злагода стають запорукою того, що «суверенна, незалежна Україна є тим простором, де громадяни різних політичних поглядів, різного етнічного походження, різні за своїми релігійними переконаннями можуть залишатися вільними, користуватися повнотою прав і свобод (виділене авт.)¹⁴». Характерними в цьому контексті є неодноразові звернення Предстоятеля ПЦУ до вірних УПЦ МП. Логічно, що в цих репліках присутня пряма критика на адресу патріарха Кирила з тавруванням ідеології «русского міра», чого не можна зауважити щодо вірних УПЦ МП. Радше навпаки: постійно наголошуючи на позитивних прикладах переосмислення мирянами й духовенством Московського патріархату церковно-юрисдикційної приналежності (не на користь РПЦ, звісно) та лояльності багатьох вірян УПЦ МП до Української держави, Блаженнійший Епіфаній відстоюватиме доцільність церковної єдності між православними християнами в ПЦУ або ж перспективу злагодженої співпраці між двома Церквами¹⁵.

Документи Української Православної Церкви МП

Міркуючи над специфічними рисами публічної позиції вищої єрархії Української Православної Церкви МП щодо вибуху широкомасштабної російсько-української війни, необхідно проаналізувати вибрані звернення Митрополита Київського і всієї України Онуфрія Березовського та Священного Синоду УПЦ МП.

У відозві від 24 лютого 2022 року Митрополит Онуфрій констатував, що «Росія розпочала військові дії проти України»¹⁶. Опісля Священний Синод УПЦ в своєму зверненні від 28 лютого 2022 року закликав «всіх бути мужніми, підсилити молитву та об’єднатися навколо захисту нашої Батьківщини»¹⁷. Проте в цих текстах немає однозначного засудження російських агресії й тероризму як таких, визнання геноцидального характеру російсько-української війни. Зрештою, відсутність низки викривальних понять посприяла, на мою думку, певній завуальованості в заявах єрархів УПЦ на адресу російських військових формувань, які стали призвідниками тієї чи іншої трагедії в Україні. Наприклад, реакція Митрополита Онуфрія на геноцид українців у Бучі є (на відміну від висловлювань Митрополита Епіфанія¹⁸ чи заяви Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій¹⁹) дещо стриманішою: «Скорбота наповнила моє серце. Тих, хто вчинив це насильство, віддаю на суд Божий, від якого ніхто не зможе сховатись»²⁰. Не буде помилкою ствердити, що основною «формулою» для окреслення тогочасного перебігу подій в Україні з боку вищої церковної єрархії УПЦ є словосполучення «братовбивча війна/кровопролиття» або заява про «збройне протистояння двох братніх народів»²¹.

Особливості інтерпретації війни Росії проти України зумовлюють відповідні тлумачення біблійних джерел та історичних сюжетів. Приміром, Митрополит Онуфрій справедливо озвучує твердження про Каїнів гріх, «який по заздрості убив свого рідного брата»²². Одначе в цьому наративі старозавітна оповідь про Каїна та Авеля подана радше як приклад неприпустимого краху кровного братерства. Саме братерство, до речі, має джерела в історичному минулому: «Український і російський народи вийшли із Дніпровської купелі хрещення»²³. Як наслідок трагедією сучасного повороту «картки історії» для єпископів УПЦ МП є не так дійсність неспровокованого нападу збройних сил Російської Федерації на сусідню суверенну державу, як те, що Україна і Росія втрачають цінні зв’язки дружби: «Ця жахлива війна вже завдала важкого удару взаєминам між українським та російським народами. Якщо кровопролиття не буде негайно припинено, прірва між нашими народами може залишитися навічно»²⁴.

Годі заперечити, що Митрополит Онуфрій і члени Синоду УПЦ МП у зверненнях від 24 та 28 лютого 2022 року жодним чином не висловили підтримку та вдячність захисникам Української держави за готовність останніх пожертвувати життя за своїх ближніх²⁵.

Цілком доречними є загальний тон згаданої вище заяви Митрополита Онуфрія про трагедію в Бучі та засудження війни «як порушення Божої заповіді “Не вбивай”»²⁶ у Постанові Собору УПЦ МП від 27 травня 2022 року. Водночас складно позбутися враження, що озвучені ідеї про «братню війну» (як і рівночасні заклики до президентів України та Росії про припинення вогню і налагодження переговорних процесів)²⁷ сприяють створенню спотвореної картини війни, під час якої двоє «братів» несамовито тлумлять один одного. Відповідно до такої логіки учасники збройного протистояння стають однаково зобов’язаними (а не конкретна сторона агресора першочергово) покласти край кровопролитній війні в Україні.

Реакції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні

Конференція єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні оприлюднила послання до вірян від 24 лютого 2022 року. В ньому римсько-католицькі єпископи закликали українців до спільнотної молитви, інтенсивної участі в таїнстві Пресвятої Євхаристії та до примирення як із Богом (через таїнство Покаяння), так і з ближніми²⁸. Опісля єпископи неодноразово висловлювалися про необхідність активної громадянської постави, котра передбачала б безупинну заангажованість у молитві, можливість вступу до лав Збройних сил України, долучення до волонтерського руху тощо²⁹.

Римсько-католицькі єпископи в своїх публічних зверненнях богословського характеру також використовують конкретні біблійні образи. Приміром, в одній зі своїх проповідей ординарій Мукачівської дієцезії єпископ Микола Лучок порівняв тогочасну ситуацію в Україні із Голгофою, на якій розпинають український народ³⁰. У перших числах березня 2022 року єпископат РКЦ в Україні видав окреме послання з нагоди початку Року Святого Хреста. Однією з осьових ідей цього тексту є необхідність звернення страждальців (зі всім накопиченим унаслідок життєвих випробувань болем) до Ісусового хреста як місця благодаті й спасіння³¹.

Тематика Святого Хреста посприяла римсько-католицьким єпископам у міркуваннях про смерть, неминучість якої постає особливо гостро перед людиною в час воєнних баталій. Саме в цих думках обґрунтована потреба спокійно ставитися до факту відходу до вічності на тлі усвідомленої віри у воскреслого Христа-Переможця:

«Дивлячись на Святий Хрест, ми знаємо, що Христос воскрес, що Ісус переміг смерть на хресті. Тому ми можемо бути впевнені, що на Хресті смерть втратила свою остаточну силу над людиною. Ця впевненість дає нам відвагу не боятися смерті, але стійко щоденно йти до неї, тобто бути готовими до зустрічі з нею, і коли вона надійде, то, єднаючись з Ісусом, промовити: «Отче, у Твої руки передаю свій дух!» (Лк 23,46), і довірившись – віддати духа Небесному Отцеві»³².

На окрему увагу заслуговують настанови єпископів РКЦ в Україні щодо поводження з російськими окупантами. Немає жодного сумніву в тому, що ворогів необхідно судити й належним чином покарати за вчинені звірства³³. Однак ця справедливість аж ніяк не суперечить настанові любити своїх недругів. Як же ж цю любов проявити? У згаданому вище посланні про Святий Хрест Господній єпископат РКЦ дає відповідь на цей виклик: через молитви за навернення агресора³⁴. Навіть більше, власним стражданням можна надати сенс (або, згідно з єпископами, «переобразити» їх у місце благословення) через пожертвування прикрощів у наміренні тих, що вбивають: «Ми, жертвуючи свої страждання за навернення грішників, можемо спричинитися до великих змін в серцях людей. Можемо жертвувати свої страждання за навернення тих, які є причиною зла в нашій країні. Це найвища форма любові, котру проявив Христос³⁵ і до котрої Він нас взиває: це любов до ворогів»³⁶. Отже, діяльна християнська любов до агресора (котра, як бачимо, за своєю суттю аж ніяк не є сліпою щодо вчиненого беззаконня) стримуватиме українців від уподібнення російським загарбникам у ненависті, бо «ми покликані до того, щоб бути іншими»³⁷.

Звернення Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви

Станом на сьогодні найкраще простежити особливості розвитку «воєнного» богослов’я від єпископату українських Церков вдасться на основі недавно виданої збірки щоденних звернень Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, Отця і Глави УГКЦ Святослава Шевчука «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!», хронологічними рамками якої є перший рік великої російсько-української війни (24 лютого 2022 р. – 24 лютого 2023 р.). Далі зосередьмося на показі кількох знакових моментів промов Блаженнішого Святослава, виголошених 24 лютого – 8 квітня 2022 року.

У своїх перших зверненнях до українського народу Блаженніший патріарх Святослав не є винятком у використанні конкретних образів зі Святого Письма. Для прикладу, Отець і Глава УГКЦ переконаний, що «в Україні чиниться Каїнів гріх. Невинна “кров Авеля” взиває з української землі до небес. Господь промовляє до вбивць, каїнів ІІІ тисячоліття: “Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до Мене з землі” (Бут 4,10)»³⁸. Тобто Блаженніший Святослав використовує цю біблійну оповідь для підсилення нот трагедії антропологічного виміру: одна особа легковажно вирішила позбавити життя свого невинного й беззахисного ближнього, з яким належить до одного сотвореного Богом людського роду. Водночас Отець і Глава УГКЦ використовує образ Голгофи та метафору розп’яття, щоб символічно передати неймовірні страждання української нації під час війни³⁹. Подібно до єпископів РКЦ в Україні Патріарх Святослав пропонує свої міркування на тему Господнього Хреста, виголошені 27 березня 2022 року (в Хрестопоклонну неділю). Тут хрест постає як чесне і животворне дерево, а отже, джерело життя вічного. Причаститися до цього джерела може кожен, хто сповідує віру в розп’ятого Господа та поєднує власну недолю з муками закатованого Ісуса⁴⁰. Вражаючим плодом такої «страсної унії» стане поява нового життя: «Через Україну постане новий світ, у якому більше не існуватиме зла, тому що його буде переможено, у якому людина почуватиметься гідною, а людське життя буде пошановано»⁴¹. Апеляція до Страшного суду як поворотного моменту, «коли десятки тисяч убитих постануть колись […] як свідки й обвинувачувачі наших вбивць»⁴², також властива прямій мові Блаженнішого Святослава.

Отець і Глава УГКЦ не залишає поза увагою викличне для зраненого українського суспільства питання прощення ворогів і доречності християнського ставлення до останніх. У цьому контексті позиція Блаженнішого висловлена вже в одному з перших звернень: християни щонайменше повинні молитися за своїх ворогів, зокрема, «щоб Господь Бог зупинив їхню вбивчу руку»⁴³. Момент посвяти України та Росії Непорочному серцю Марії Папою Франциском 25 березня 2022 року спонукав очільника УГКЦ знову наголосити: «Ми, як християни, маємо обов’язок молитися за наших ворогів (виділене авт.)»⁴⁴. У черговому зверненні (після відвідин сплюндрованої Бучі 7 квітня 2022 року) Блаженніший Святослав пропонує пастві загальну християнську інтерпретацію любові до ворога в часі війни: «Любімо Бога […]. Просімо Його […], щоб вчилися любити навіть ворогів. А любити ворога означає зупинити його вбивчу руку, забрати в нього зброю, не давати йому можливості вбивати»⁴⁵. Отже, любов до ворога є складовою життєвої необхідності зберегти людяність, попри жахливі реалії розв’язаної Росією війни⁴⁶. Притім не може не впадати у вічі як виваженість (себто без надмірних емоцій), так і безкомпромісність тону цього церковного першоєрарха в оціночних судженнях про природу воєнних злочинів росіян на території України⁴⁷.

Блаженніший Святослав використовує формат суспільно зорієнтованих звернень для поглибленого розгляду тих чи інших богословських тем⁴⁸. Для прикладу, наприкінці березня – на початку квітня 2022 року Глава УГКЦ чимало говоритиме про духовні визвольні змагання християн, бо «ця війна – це духовна боротьба України проти зла, диявола і його слуг»⁴⁹. Згідно з Блаженнішим Святославом ця боротьба передбачає мужність у розвінчанні власних гріхів (під час таїнства Покаяння зокрема), духовний гарт, вміння вистояти в моменти спокус та залишитися собою⁵⁰. Отже, виклик широкомасштабного вторгнення стає актуальним для кожної особи крізь призму потреби щоденної протидії злу та наполегливої реалізації добрих вчинків у власному житті. Тому цілком гармонійним осердям наведеної вище системи ціннісних орієнтирів є життєствердне свідчення Блаженнішого Святослава: «Україна стоїть, бореться і молиться».

У березневих зверненнях 2022 року Отець і Глава УГКЦ часто наголошує на ідеї єдності українського народу. Озвучення такого порядку денного важливе з кількох причин. По-перше, коментуючи згуртовану діяльність членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у перші дні повномасштабного вторгнення, Блаженніший Святослав закликав вірних УГКЦ не цуратися співпраці з представниками інших християнських конфесій і релігійних спільнот задля перемоги України. Отже, принципи екуменізму й міжрелігійного діалогу залишаються чинними для громадянського суспільства демократичної держави навіть у часі війни. Ба більше, солідарність між християнами різних Церков сприятиме тому, що «кується єдність Української Церкви, єдність у служінні своєму стражденному народові»⁵¹. По-друге, мотив єднання посприяв Блаженнішому Святославові чітко окреслити, хто належить до народу Української держави. Подібно до Митрополита Епіфанія⁵² греко-католицький церковний першоєрарх обґрунтовує фактично концепт політичної нації: «Увесь наш народ став на захист Батьківщини. Коли ми кажемо “народ”, то маємо на увазі всіх мешканців України, незалежно від національного, етнічного походження, церковної, релігійної приналежності чи навіть місця проживання – на Батьківщині чи за кордоном»⁵³. Така солідарність, що стоїть над етнічним чинником, тільки міцнішатиме в здатності українських громадян «співстраждати з тими, хто переживає біль, спричинений пораненням в обставинах війни в Україні»⁵⁴.

Аналізуючи особливості використання історичних сюжетів Отцем і Главою УГКЦ у зверненнях першого місяця великої війни, неможливо не зауважити, що початок того чи іншого тексту завжди присвячений фіксуванню актуального (на момент виголошення поточного звернення) розвитку воєнних буднів в Україні. Знаково й те, що вже у першому зверненні від 24 лютого 2022 року Патріарх Святослав висловлює таке бачення минулого України, де вагоме місце відведене Церкві. Звідси переконливий висновок про органічну необхідність Христової Невісти завжди стояти пліч-о-пліч з рідним народом:

«Наша свята Церква-мучениця завжди була, є і буде зі своїм народом! Цю Церкву, що вже пережила смерть і воскресіння, як Тіло воскреслого Христа, над яким смерть не має жодної сили, дарував Господь своєму людові в хрещальних водах Дніпра. Відтоді історія нашого народу і його Церкви, історія їхніх визвольних змагань, історія втілення Божого Слова і вияву Його Духа істини в нашій культурі переплелися навіки. І в цей драматичний момент наша Церква, як мати й учителька, є і буде зі своїми дітьми, буде їх боронити і їм служити в ім’я Боже!»⁵⁵.

Додатково в двох зверненнях Блаженніший Святослав використовує історичний образ-ототожнення Києва з новим Єрусалимом, щоби підкреслити, з одного боку, зростання значущості української столиці як світового духовного центру (до якого прикута пильна увага міжнародної спільноти), а з другого – як Божого міста, в котрому перебуває сам Господь⁵⁶.

***

Підсумовуючи, варто сказати, що всі предстоятелі українських Церков публічно засудили акт війни як такий, що порушує гідність особи (нації), невиправдано посягаючи на фундаментальну цінність людського життя. Згадані церковні єрархи підтримали (й обґрунтували сумісність із християнським етичним світоглядом) необхідність збройного захисту громадянами незалежності Української держави. Тогочасні звернення більшості представників вищого духовенства є переконливою ілюстрацією спроби мобілізувати розбурхане українське громадянське суспільство на тривалий спротив зовнішньому агресорові за допомоги мови цінностей і чеснот. Обґрунтована в цих текстах готовність свідомо боротися, співпрацювати, страждати, помирати й перемагати на боці вічного Добра та Істини в період масштабних викликів – ось той «спільний знаменник», який об’єднуватиме представників сучасного українського багатоконфесійного християнства, інших релігійних спільнот та всіх людей доброї волі на тлі чергових московських людиноненависницьких канонад.

Богдан Андріївський

1. Звернення Митрополита Епіфанія // Православна Церква України (pomisna.info), 25.ІІ.2022.
2. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 2.ІІІ.2022.
3. Як силою віри юнак Давид переміг велета Голіафа, так і ми, маючи віру, можемо вигнати з нашої землі російських агресорів, – Митрополит Епіфаній // Там само, 13.ІІІ.2022.
4. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 26.ІІ.2022.
5. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 5.ІІІ.2022.
6. Митрополит Епіфаній закликав до захисту України від російської агресії // Там само, 22.ІІ.2022; Ідеологія «русского міра» є тим самим, чим є ідеологія нацизму, вона виправдовує насильство, вбивство, війну і геноцид, а тому має бути відкинута і так само засуджена, – Митрополит Епіфаній // Там само 3.ІV.2022.
7.  Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 10.ІІІ.2022.
8. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 26.ІІ.2022; Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 2.ІІІ.2022.
9.  Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 2.ІІІ.2022.
10. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 8.ІІІ.2022.
11. Там само.
12. Обращение к главе РПЦ патриарху Кириллу // Там само, 27.ІІ.2022.
13.  Митрополит Епіфаній закликав до захисту України від російської агресії // Там само, 22.ІІ.2022; Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 27.ІІ.2022.
14. Митрополит Епіфаній закликав до захисту України від російської агресії // Там само, 22.ІІ.2022.
15. Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 27.ІІ.2022; Звернення Митрополита Епіфанія // Там само,5.ІІІ.2022; Звернення Митрополита Епіфанія // Там само, 24.ІІІ.2022; Ідеологія «русского міра» є тим самим, чим є ідеологія нацизму, вона виправдовує насильство, вбивство, війну і геноцид, а тому має бути відкинута і так само засуджена, – Митрополит Епіфаній// Там само, 3.ІV.2022.
16. Звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до вірних та до громадян України // Українська Православна Церква. Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ (uoc-news.church), 24.ІІ.2022.
17. Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 лютого 2022 року // Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ. Офіційний сайт синодального відділу (vzcz.church.ua, 28.ІІ.2022.
18. Ідеологія «русского міра» є тим самим, чим є ідеологія нацизму, вона виправдовує насильство, вбивство, війну і геноцид, а тому має бути відкинута і так само засуджена, – Митрополит Епіфаній.
19. Заява ВРЦіРО про геноцид Українського народу, вчинений російськими військами на Київщині // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (vrciro.org.ua), 6.ІV.2022.
20. Те, що трапилось у Бучі – жахливо. Молюся за померлих від насилля – Блаженніший Митрополит Онуфрій // uoc-news.church (4.04.2022).
21. Звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до вірних та до громадян України, 24.ІІ.2022; Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 лютого 2022 року.
22. Звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до вірних та до громадян України.
23. Там само.
24. Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 лютого 2022 року.
25. Звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до вірних та до громадян України; Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 лютого 2022 року.
26. Постанова Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року// Українська Православна Церква. Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ (uoc-news.church), 27.V.2022.
27. Там само;Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 лютого 2022 року.
28. Єпископат України: відновімо наше присвячення Серцю Богородиці // Римсько-Католицька Церква в Україні (rkc.org.ua), 24.ІІ.2022.
29. Там само; Єпископ Микола Лучок: «Україну розпинають на очах світу» // Там само, 27.ІІ.2022; Єпископ Кава: Ми не маємо покладати надію на людей, а лише на Бога // Там само, 8.ІІІ.2022.
30. Єпископ Микола Лучок: «Україну розпинають на очах світу»// Там само, 27.ІІ.2022.
31. Єпископат України: Страждання можуть стати місцем благословення // Там само, 5.ІІІ.2022.
32. Там само.
33. Єпископ Кривицький про ворогів: не наслідуймо їхньої ненависті // Там само, 5.ІV.2022.
34. Єпископат України: відновімо наше присвячення Серцю Богородиці// Там само, 24.ІІ.2022.
35. Задля показу позитивної сили прощення римсько-католицькі єпископи цитують молитву розіп’ятого Ісуса за кривдників у Лк 23:34 і наголошують на наслідковому наверненні сотника (Лк 23:47).
36. Єпископат України: Страждання можуть стати місцем благословення.
37. Єпископ Кривицький про ворогів: не наслідуймо їхньої ненависті.
38. Блаженніший Святослав Шевчук. Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! Київ 2024, с. 75.
39. Там само, с. 66, 79.
40. Там само, с. 66.
41. Там само, с. 67.
42. Там само, с. 76.
43. Там само, с. 30.
44. Там само, с. 61.
45. Там само, с. 86.
46. Там само.
47. Там само, с. 14–89. На відсутність недоречної патетики в щоденних зверненнях Блаженнішого Святослава звертає увагу й авторка передмови до цього видання: Оксана Забужко. Країні потрібні священники // Блаженніший Святослав Шевчук. Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!, с. 9–10.
48. Прагнення щоденно комунікувати з громадянським суспільством протягом першого року повномасштабної війни впливало на перетворення звернень Отця і Глави УГКЦ у своєрідні катехитичні науки. Тому в наступні місяці 2022–2023 років Блаженніший Святослав вдаватиметься до розгляду різноманітних тем: подружжя і сім’я, покликання, молодь, екологічні виклики, українська освіта та виховання дітей, рух за єдність між християнами (екуменізм), історія київського християнства.
49. Блаженніший Святослав Шевчук. Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!, с. 78.
50. Там само, с. 71–73.
51. Там само, с. 36.
52. Див. примітку 14.
53. Блаженніший Святослав Шевчук. Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!, с. 56.
54. Там само, с. 51.
55. Там само, 15.
56. Там само, 25–26; 58.

Поділитися: