Світлому святові Воскресіння Христового передує час посту – для багатьох людей дуже особливий час. Час, коли робиш особливі духовні зусилля, час надолуження недотягнень, час особливих постанов, відмов від певних речей, звичок, насолод для декого набагато важливіший час, ніж свята і неділі.
Все навколо ніби стишується. В церквах з’являються особливі богослужіння. Відсутність щоденної Божественної Літургії навіть могла би спонукати нас думати про своєрідний піст від Причастя. Насправді ж нічого не змінюється. Ті, хто цікавився історією наших богослужінь, знають, що постові богослужіння є звичайними щоденними богослужіннями, тільки з набагато давнішою структурою, аніж наші нинішні. І це не дивно.
У новозавітньому та святоотцівському переданні час посту не повинен зовнішньо відрізнятись від будь-якого іншого часу нашого життя. Коментуючи слова Спасителя «Ви ж, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри» (Мт. 6,16), святий Василій Великий пише:
«Не засмучуй лиця свого. Яким ти є насправді, таким себе і показуй… зі світлим обличчям прибігай до дару посту».
Час посту передусім повинен стати для нас часом щирості. Готуючись до участі в літургійному таїнстві Страстей і Воскресіння Господнього, кожен з нас повинен не одягнути ще одну маску нещирості, але зняти з себе будь-яку маску. Піст є підсумком звичайного щоденного стану кожного християнина, виявом радості за те, що я можу бути християнином, радістю, що Христос своєю смертю і Воскресінням дав мені дар богосинівства.
Зміст більшості постових піснеспівів візантійської Церкви складають три основних мотиви: покаяння, молитва й піст.
Покаяння, згідно з літургійною традицією нашої Церкви, є початком будь-якої духовної вправи. Воно є своєрідним поверненням до вихідної точки історії нашого спасіння, відновленням таїнства хрещення. По- каяння є справжнім наверненням, поворотом від безбожжя до обожествлення. Серед великої кількості надзвичайно глибоких розважань про покаяння найкраще це висловлено у тропарі дев’ятої пісні на каноні утрені понеділка першого тижня посту:
«Нехай цей перший день посту буде для тебе, душе моя, відмовою від гріха, наверненням, а разом і злукою з Богом, щоб ти могла обминути безодню зла і полюбити лише ті дороги, що ведуть до вічного спокою».
Час посту є можливістю не лише інтенсивнішої задіяності у літургійну молитву Церкви, але через неї і в Церкву, можливістю краще усвідомити для себе, чому ми в Церкві. Самі літургійні богослужіння в час посту передбачають таку задіяність, оскільки велика доля змінних частин, особливо біблійних читань, зорієнтована на людей, які хочуть глибше зрозуміти, чому вони є християнами і що це означає бути християнином: «Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості і просвітімось промінням святих за- повідей Христа Бога нашого: світлістю любови, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалості в доброму, щоб, зодягнені у світло, дійшли ми до святого Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю».
Піст є можливістю знайти час на те, щоб пізнати молитву Церкви і зробити це вікове надбання власним молитовним життям. Серед усіх богослужб Великого посту особливої уваги заслуговують молитовні часи протягом дня. Колись вони складали особисте молитовне життя кожного християнина, сьогодні залишаються обов’язком клиру і чернецтва.
Особисте щоденне молитовне розважання над розп’яттям і смертю Христа – теми Шостого та Дев’ятого молитовних часів – є чи не найкращою нагодою підготуватись до тижня Страстей Господніх та святкування його славного Воскресіння. Нехай особливою постовою практи- кою цього року стане пізнання щоденної молитви Церкви та участь у молитві кожного з нас. Знайдіть час на «часи», і Божа присутність стане супутницею вашого життя.
Заохочуючи вірних до участі у вечірніх та ранкових богослужін- нях, Василій Великий говорив: «У всі наступні дні вас буде гостити Дух Святий ранковими та вечірніми радощами. Хай ніхто з вас не позбавить себе навмисно духовного бенкету. Причастімось усі чаші тверезості, котру Премудрість розчинила і пропонує нам, щоб кожний черпав стільки, скільки може вмістити».
Готуючи нас до входження у час посту, літургія Церкви через євангельські та апостольські читання у М’ясопусну та Сиропусну неділі наголошує: «Страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого» (1 Кор. 8,8).
Правдивий християнський піст не є лише стриманням від певної їжі, хоч це, безсумнівно, є дуже важливою частиною духовного життя кожного християнина, а передусім нагодою, плануванням часу для справ милосердя:
• Знайти час на безперервну молитву серед безперервних серіалів.
• Знайти час на те, щоб поцікавитись справами та проблемами свого ближнього серед переживань за проблеми телегероїв, яких насправді нема.
• Надати перевагу милостині живому вбогому над милостинею бездушному гральному автоматові.
• Провести час за скромнішою вечерею в родині, аніж провести його в черзі за особливою їжею у супермаркеті та тривалим готуванням її.
• Згадати усопших членів своєї родини, взявши участь у суботніх парастасах замість ранкового суботнього відпочинку.
• Пожертвувати кошти, котрі мали б піти на те чи інше святкування, на благодійний проект.
Тоді наш піст буде таким, до якого закликає нас Церква на Літургії Передосвячених Дарів у середу першого тижня Великого посту: «Постячись, браття, духовно, постімо й тілесно, розв’яжімо всякий зв’язок неправди, суєтність змін буденних порвімо і розірвімо усяке неправедне писання. Даймо хліба голодним і бідним, бездомних введімо в доми і приймімо за це від Христа велику милість».
