Запізнавшись зі змістом, нового числа, за лютий 1979 р. «Церковних Вістей», які є офіційним органом Апостольського Екзархату Української Католицької Церкви у Великій Британії можна поставити питання, чи справді це є Церковні Вісті? Якщо б не було написано: «Церковні Вісті» і не було подано, що це є орган Апостольського Екзархату у Великій Британії то можна б спокійно сказати, що це більшовицька витівка. На жаль, деякі борзописці навіть перевищили таких більшовицьких писак, як Т. Мигаль й ко. На жаль зміст Церковних Вістей дальше переповнений клеветою, ненавистю й соковитим лексіконом. Не потрібно заглядати до більшовицької макулятури, щоби довідатися про різні вигадані сплетні, «самозванства», розуміється патріярхату, партійність, диктатуру, насильство, аж до вкорочення життя, суспендованих священиків, відправлювання Служб Божих по клюбах і корчмах і т. д., бо про це все є написано у «Церковних Вістях».
Ми в попередніх числах нашого журнала звертали увагу, що у писаннях Церковних Вістей у Великій Британії не збережено одної, найбільш фундаментальної засади у Христовій Церкві — любови ближнього. Незаперечною є істина, що Христос з любови до нас дав себе на хресті розп’яти. Мабуть борзописці з Церковних Вістей не знають або не хочуть знати, як в питанні любови до ближнього висловився верховний апостол Павло, який сказав, — щоб ми не робили, навіть коли б дали своє тіло на спалення, а не будемо мати любови то все нічого не варте. Святий Августин також сказав — як можеш любити Господа Бога, коли нехтуєш Його заповіддю — люби ближнього. (Оба вислови Павла і Августина є у вільному переданню М. Г.). Парафразуючи св. Августина можна поставити питання «Церковним Вістям», а чи вірніше єп. Августинові Горнякові, як може єп. А. Горняк говорити про Христову науку, про любов ближнього, про респект до себе, як ієрарха тоді коли сам через Церковні Вісті і поза ними сіє ненависть, негоду і клевету, коли сам не респектує і не шанує Блаженнішого Йосифа, як Главу Помісної УКЦеркви і не «самозванчого» Верховного Архиєпископа? На жаль під тим оглядом немає жадних змін. Людські слабості перемагають не тільки у світських людей, але також деяких священиків і єп. А. Горняка. Коли це стається несвідомо тоді можна до цього мати зрозуміння, але це діється свідомо і пляново. Борзописці пробують своє непевне становище підмурувати цитатами з євангелій, але воно їм ніяк не підходить. Ну, що ж папір все видержить, яку б нечисть не писати.
Дозволю собі покористуватись цитатою, що є надрукована у «Церковних Вістях» про книжників і фарисеїв, в якій вони бідолашні намагаються показати мирян та їх душпастирів Помісної УКЦеркви у Великій Британії, яких вони клеймували й ображали з амвон, як історичних книжкників і фарисеїв, забуваючи при тому, що цими цитатами показують на своє власне обличчя. Ось, як до цього підходять «Церковні Вісті».
«Фарисеї уважали себе за вищу клясу суспільства, за ревнителів Закону Мойсея та передання отців. Але у своїй схибленій ревності дійшли до пересади і стали формалістами та дволичниками. Вони на зовні проповідували Божий Закон, робили з себе ультрапобожних, але в нутрі були амбіціонерами, жадними влади, похвали та дочасних вигід. Зчасом вони стали дійсними екстремістами, забажали мати монополь над державним і релігійним життям і, у свому засліпленні почали переслідувати тих, які мали відмінні погляди в справах релігії».
Вдумаймось над повищими словами. Постараймось побачити хто властиво є ці книжники й фарисеї? Хто говорить, про незаконність, хто голосно говорить, що ми ті одинокі і незаступимі і правні душпастирі, як не єп. А. Горняк і його прибічники, а в першу чергу його канцлер. Хто говорить і пише у тих же самих «Церковних Вістях», що молитва, сповідь, шлюби і т. д. не важні, бо вони не мають печаті «законних» фарисеїв, з єпископської канцелярії. Хто говорить про суспендації і не важність душпастирів, які прийшли на доручення Патріярха обслужити вірних у Великій Британії, як не єп. А. Горняк та його прибічники, це вони, ті, що у священичих сутаннах мають «право» і «владу» а ніхто інший. А хто ж, як не єпископ і його канцелярія з якої виходили листи, щоби духовним отцям з Великої Британії, які очолювали прощу до чудотворного місця у Франції — Люрду, недозволено відправити Службу Божу, як ніби «незаконним» членам католицької Церкви. Хто завішував на деяких церквах у Великій Британії замки, щоби вірні не могли молитись, бо новітні фарисеї не давали їм цього дозволу. Ці ж самі фарисеї писали до всіх англійських католицьких і англіканських ієрархів і священиків, щоби українським «митарам», які бажали молитись не давали своїх церков. Хто ж виявив і виявляє дальше двообличчя, як не єп. А. Горняк і його прибічники, які ніби голосять Божий закон, але в практичному житті його переступають і топчуть. Вже повище раз згадав — як можеш любити Господа Бога, коли не любиш твойого ближнього — каже св. Августин. Хто ж є тими властивими, дійсними «книжниками і фарисеями», як не ті т. зв. «лоялісти» на чолі з єп. А. Горняком, які розігнали паству і їхні кошари остались порожніми. Вони говорять, як ці книжники і фарисеї. Ось як молиться Фарисей: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, несправедливі, чужоложники, або, як цей митар. Пощу два рази на тиждень, даю десятину, з усього, що придбаю». Хіба ж не трудно розібратись хто фарисей, а хто ці митарі на яких показується пальцем дивіться — ми не молимось у «клюбах» і «корчмах», але в церквах, ми ці законні, правдиві і лоялісти…, забуваючи при тому, що це вони на церковцях вішали замочки, а вірним через адвокатів від єпископа А. Горняка посилались спеціяльні заборони вступу до церкви. Тепер ми краще зрозуміємо, чому Ісус Христос так гостро висловився до фарисеїв: «Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконням…» (Мат. 23, 27, 28). Тепер добре подумайте, борзописці з Церковних Вістей на чолі з єпископом, загляньте в свою душу і побачити себе такими, як пишеться у причті про фарисеїв. А може борзописці не розуміють самої причти євангелії, бо коли б вони її були правильно зрозуміли то напевно не цитували б, бо цитата б’є по них самих.
У Церковних Вістях є окрема неперебірчива атака проти «суспендованих» священиків: о. Миколи Матичака о. мітрата Івана Музичку й інших. При цьому окреслюється що названі священики пішли за збунтованими людьми. До речі ми в нашому журналі старались таких слів оминати, але тепер за дозволом Церковних Вістей позичимо собі цього соковитого слова і дозволимо собі його обернути в другу сторону. Першим, який пішов дорогою бунту і дальше безперебійно продовжає то є єп. А. Горняк. Він же виступив проти патріярха Йосифа. він офіційно дав заборону поминати Патріярха Йосифа, що нікому не шкодило, і за це були примушені о. Микола Матичак і о. Іван Музичка опустити парафії. Запитаймо хто полишив подавляючу частину вірних нашої Церкви у В. Британії без духовної опіки? Хто називав і клеймував мирян з амвони, хто вішав замочки на церквах, хто давав неправдиві інформації про нашу Церкву до чужинецької преси. На жаль і з болем приходиться підкреслити, що ним був єп. А. Горняк з своїм канцлером та кількома прибічниками та деякими людьми що були залежні від нього.
Повернімось до самих «суспенд». Ми в попередніх числах нашого журнала подавали, що Апостольська Столиця не виносила жадних суспендацій названим священикам, це англійська преса за інформаціями єп. А. Горняка подавала, що вони суспендовані. Якщо хтось дає суспендацію то мусить сказати за що, який зроблено проступок? Згадані отці жодного проступку не зробили. Як єп. Горняк усунув о. Матичака та о. Музичку з парафій то вони вийшли повністю з його юрисдикції. Отже єп. А. Горняк немає до них жадного відношення і не може їх суспендувати. Згадані отці, як також о. П. Стецюк, о. Рафаїл Турконяк, а останньо о. Євген Гарабач прийшли на доручення Патріярха Йосифа. Якщо навіть єп. Горняк не визнає Патріярха то хіба визнає і повинується, як Верховному Архиєпископові? Отже не треба бути дуже обізнаним, щоби побачити хто і проти кого бунтувався.
Ну щож «правовірні», «законні», «побожні», що «зарання», а не над вечір як о. Євген Гарабач посвятились служити у Божому Винограднику чомусь опинились майже в кошарах осамітнені, а ці що пішли за «збунтованими» й що прийшли «надвечір» служити Всевишньому їхні кошари заповнились. І що ж вартий священик без вірних? Чи не треба думати про якийсь практичний фах. Боляче про те писати, але такий є стан фактичний.
Згадується, що якийсь там комітет, якого імен не подається, тяжко повірити, що такий написав листа і не одержав від Патріярха Йосифа відповіді. А може його автором був о. канцлер Ст. Вівчарук. Виглядає, що цей Комітет Правопорядку Української Католицької Церкви чогось немає відваги подати свої прізвища, мабуть посоромились. До анонімів не занимаємо становища навіть як їх походження є найбільш «побожних» і «законних», тих, що «зарання» прийшли сповняти ніби добрі діла. Але в редакційній замітці пишеться, що Блаженніший Патріярх Йосиф також не відповів на листа священиків. Якщо Патріярх Йосиф не відповів то напевно мав для цього причину. Дозвольте з того листа: що його підписали духовні отці у В. Британії зацитувати, щоб читач міг відчути тон листа. «Ми тільки вимагаємо авторитетного слова справедливости і обов’язку від нашого Первоєрарха! Якщо Ваше Блаженство відхилять своє вухо від голосу нашої терплячої Церкви та її збещещених слуг у Великій Британії, — то ми будемо змушені шукати помочі у світовій та чужинецькій опінії і в найвищому Проводі Католицької Церкви». На такого листа і в такому тоні хіба трудно було очікувати відповіді. Але дозволю собі при цьому нагадати і підкреслити, що до єп. А. Горняка писали також листи і він не зволив відповісти. Писала Крайова Управа Т-ва в США, писав Нью Йоркський Відділ, писала Управа Українського Патріярхального Світового Об’єднання і не одержали відповіді. Так виглядає правда. Згадані листи були куди чемніші за ті, що висилали до Патріярха Йосифа. Треба б запитати — хто в кого повинен би вчитись?
Очевидно борзописці не поминули згадати останньої наради владик Помісної УКЦеркви, що відбулась у листопаді 1978 р. та спільної авдієнції у Святішого Отця Івана Павла II. Навколо цього багато чого написано. Я зверну тільки увагу на два місця і їх зацитую. Під кінець цієї соковитої статейки під назвою «Наради Владик УКЦ в Римі», написано: «… прогнати всіх «дорадників» скликати цілий єпископат нашої Церкви, відновити заяву лояльности Апостольському Престолові,…» А перед цим є написано:
«На авдієнції наших єпископів у Папи (без отців-дорадників!) сталась ще одна цікава подія, яку вартує відмітити для історії. Наш Первоєрарх Кир Йосиф клякнув на коліна перед Папою Войтилою. Такої чолобитні від нашого Блаженнішого не вдостоїлися три попередні Христові Намісники: ані Папа Йоан XXIII, ані Павло VI, ані Папа Іван Павло І. Таке смирення нашого Первоєрарха і такий фінал авдієнції вказує тільки на те, що справи нашої Церкви, а теж особисті титулярні клопоти самого Блаженнішого — опинились в дуже важкому положенні. Інакше годі собі пояснити такий покірний жест Кардинала Кир Йосифа».
До повищого коментарів не потрібно. Я хочу тільки деякі питання пов’язати. Перед тим пропонується лояльність, а після того пишеться «чолобитню», чи навпаки. Мабуть цього борзописці не догледіли, що вони самі себе заперечують, заперечують свої твердження. Значить про яку може бути мова лояльність, коли складається «чолобитню». За свою лояльність до Апостольського Престолу до Папи Блаженніший Йосиф заплатив 18 років ув’язнення і каторги. Покажіть хто коли заплатив ще більшу ціну за Патріярха Йосифа? Чим же ви борзописці заплатили за свою лояльність? Ви ж піддержуючи ватиканську «остполітік» яка ішла на повне знищення нашої Церкви, архітектом якої знаємо хто був, одержали вивищення і срібняки.
Дозвольте ще зупинитись над тією «чолобитнею», яку в очах борзописьців з під єпископського крила А. Горняка уважається пониженням. Наш Блаженніший Йосиф, який не раз заглядав смерті в очі і не складав чолобитень, навпаки стояв гордо. Йому обіцяли дещо більше, як йому дано у Ватикані, але і цим його не купили отже трудно повірити, що наш Блаженніший поступив негідно і не достойно. Блаженніший знає форму і її придержується. Нажаль в мойому розпорядженні немає світлини, щоби показати і заперечити твердження, бо борзописці написали неправду, що мовляв, Блаженніший перед іншими, себто попередними папами не клякав, себто не робив цієї «чолобитні». В нас є поговірка — бреши, бреши та й міру май. На жаль єпископські борзописці, а може в цьому і сам єп. А. Горняк мачав пальці, за це не буду ручити, написали неправду. Зацитую за французьким ілюстрованим журналом «Мач» (Match) Париж, 23. II. 1963 р. стор. 70.
«Йоан XXIII знаходиться сам у своїй кімнаті на третьому поверсі апостольського палацу. Надів окуляри. Читає «Наслідування Христа». «Щаслива година, коли Ісус кличе від сліз до радости душі» — каже текст.
Шоста година б’є на великому годиннику ватиканського собору. Поза мурами палацу площа св. Петра шумить безнастанним плюскотом ілюмінованих водограїв.
Нагло Йоан XXIII встає з-за столу. В його приватній бібліотеці чекає гість. Стара людина з білою бородою і рисами позначеними стражданнями. Щоб явитись перед Святішим Отцем, він мусів позичити собі рясу. В момент, коли Папа входить він паде навколішки. Папа не міг його стримати, але зараз швидким рухом піднімає його і пригортає до своїх грудей. Потрясаюча сцена…»
Значить це не була перша «чолобитня» про яку борзописці написали. Блаженніший Йосиф віддає все те, що належить вселенському архиєреві і ніколи, і нігде чолобитні не складав.
Дозволю собі закінчити свої помічення і завваження цитатою: Ох, ви борзописці … «Змії, гадюче поріддя! Як можете уникнути пекельного засуду? Тому то посилаю до вас пророків і мудреців. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких будете бичувати у ваших синагогах і будете гонити з міста в місто…» (Мат 23, 33, 34). Закінчу словами Патріярха Йосифа, які він часто повторяє — «пізнай правду, а правда визволить тебе». Борзописці вивчіть правду а тоді напевно більше не напишете такого блюзнірства.
