Оксана Бережницька залишила по собі пам’ять цінностей, якими наповнила своє щоденне життя. Попри професійну діяльність, пані Оксана повністю віддалася праці на громадських засадах. Зрівноважена в поглядах, з делікатною вдачею, вона заохочувала людей до співпраці. Щоденним завданням для Оксани Бережницької було жити по-християнськи, виховувати молодь і громади в дусі цінностей рідної Церкви та культури, вшановуючи таких подвижників, як Патріарх Йосиф. У результаті вона здійснила цілу низку гарних справ.
Пані Оксана влилася у патріархальний рух на самих його початках, заснувавши відділ у місті Баффало, а згодом увійшла до Крайової управи Патріархального товариства, активно брала участь у з’їздах та конгресах мирян. Пригадую З’їзд делегатів Патріархального товариства у США 1981 року в Баффало, штат Нью-Йорк. Голові місцевого відділу випало відповідати за приміщення, програму, харчування та співпрацю з місцевими парохами. Пані Оксана вміло виконувала ці функції, брала участь у нарадах і допомагала без будьякого самовивищення. Від Крайової управи вона збирала гроші для Товариства св. Софії, в якому була директором Патріаршого фонду. В обох організаціях вона працювала до кінця літа 2008 року, коли захворіла.
Пані Оксана народилася в сім’ї учителів Теодора (був старшиною Української Галицької армії під час Першої світової війни) та Анни Заяців із Підлисся Золочівського району на Львівщині. Переживши радянську й німецьку окупації, родина виїхала. Учительську семінарію і Педагогічний інститут пані Оксана закінчила у Німеччині. 1950 року поселилася в Баффало з чоловіком проф. Олександром Бережницьким. Обоє були активними виховниками в Пласті. Пані Оксана дбала про наявність духовної опіки на пластових таборах «Нового Сокола» в околицях Баффало та Сиракуз.
Понад 30 років Оксана Бережницька була вдовою. З виходом на пенсію вона ще більше зайнялася громадськими справами: після смерті Ірени Лаврівської продовжила робити радіопрограми церковно духовного змісту, навчала релігії у суботній школі (1991-2004), де перед тим була директоркою, очолювала харитативну діяльність допомогового всегромадського комітету тощо.
Минає рік з відходу в Божі хороми пані Оксани Бережницької. Вона залишила по собі спадщину доброчинності в Церкві та громаді, а ідейність вміло поєднувала з діловою послідовністю.
Особливо гарно висвітлює її життя парох храму св. Миколая, в якому молилася покійна. У першу річницю її смерті отець-крилошанин Мар’ян Процик пише:
«Є особи, які приходять у наше життя і зникають, не залишаючи ніякого сліду по собі, без жодного впливу на нас. Та все ж, кожне знайомство додає щось доброго до нашого світогляду, або часами відбирає щось від нас, і ми почуваємося немов чогось позбавлені, чогось нам бракує.
[Але] є особи, яких зустрічаємо на нашій життєвій дорозі, які сильно впливають на нашу душу, урізуються глибоко в серце і приносять велику зміну на краще у наше життя, дають надію на ліпше майбуття, і віру в Боже милосердя та людську доброту. Такою особою була св. п. Оксана (з дому Заяць) Бережницька».
Потрібні провідники, а ще більше треба послідовників великих ідей, які повсякденною діяльністю зрощують їх і творять спільноту життєдайною.
Рома М. Гайда, голова Патріархального товариства у США
