Доповідь голови Патріархального Товариства у США Роми Гайди на Великому Патріаршому Синоді УГКЦ 3 вересня 2010 року
У моїй короткій доповіді хочу зосередити увагу на церковних і суспільних моделях та основних питаннях сутності Церкви упродовж творення християнської спільноти києво-візантійської традиції в Америці. Іншими словами, на тому, чого вчить досвід минулого, на місії Української Католицької Церкви в Америці сьогодні, на потребі заходів для втримання єдності з Київським престолом, через який існує наша євхаристійна єдність із Намісником святого Петра.
Три роки тому, разом із членами Великого Патріаршого Синоду Української Греко-Католицької Церкви, який відбувався у США, ми вшанували 100ліття встановлення церковних структур в Америці. Відтоді ми пройшли цікаві етапи життя Церкви: зосередження уваги на церковній самобутності, довгий період використання богослов’я і освітньої системи Латинської Церкви, а тепер – повернення до самобутності.
На початковому етапі перший ієрарх Америки Сотер Ортинський ЧСВВ, незважаючи на душпастирські та правлячі обмеження булли «Ea semper», яка призначала його екзархом, зробив відважні кроки задля формування наших церковних структур. Подякувавши за наданий привілей, у 29-сторінковій відповіді1 він, задовго до еклезіологічного вираження прав Церков Sui iuris, окреслив пріоритети Церкви східної традиції і залишив своїм наступникам 500 000 вірних в упорядкованій церковній структурі.
Наступний період – це час розходження між християнськими традиціями Сходу і Заходу, період нерозуміння суті євхаристійної єдності Латинською Церквою та Ватиканом з одного боку, а з іншого – Греко-Католицькою. Останню, яка перебувала в меншості, схилили до нівелювання відмінностей2 дуже неоднакових духовних традицій – латинської і києво-візантійської. Напруга амбівалентних орієнтацій стала видимою з появою на Заході ісповідника віри Патріарха Йосифа Сліпого, особливо в його намаганнях консолідувати Церкви на поселеннях. Другий Ватиканський Собор, а особливо його Декрети про Східні Церкви та еклезіологію сестринських Церков і сопричастя, скерував Східні Католицькі Церкви до кристалізації ідентичності кожної з них. Це приводить нас до сьогоднішньої парадигми, а саме – ідентичності Української Католицької Церкви у її києво-візантійській традиції в Америці.
Українські громади Америки також пройшли певні етапи, пройшли зміну від природної прихильності, любові до Церкви та пошанування церковного авторитету до нейтрального ставлення, байдужості, а часом недовіри. Дистанція між ієрархією та мирянами, відчуження від Церкви стали наслідком невизначеної духовної ідентичності, оскільки маємо східну структуру соборності, східну Літургію, але мислення – латинське, з легалістичним підходом у стосунках з вірними, кількістю обов’язкових свят та їх особливих атрибутів тощо.
Кожна хвиля еміграції має свою специфіку. Четверта хвиля – це люди з постсовєтського суспільства, які мають свій досвід церковного й громадського життя. Більше половини з них – люди високої освіти, відкриті до зближення. І саме в контексті їхнього походження потрібно навчитися їх сприймати. Сьогодні загальнопоширена течія незалежності від структур традиційних Церков об’єднує нащадків засновників наших парафій і церковних інституцій, а також, мабуть, немалу кількість емігрантів четвертої хвилі.
Однією з особливостей києво-візантійської недооціненої традиції є її харизма в інкультурації, що сприяє утвердженню християнської віри в житті нашого народу.
У 2003 і 2005 роках, коли мені довелося очолювати зібрання жінок Стемфордської єпархії, частина конференції, присвячена домашній церкві та богослов’ю звичаїв Святвечора, Великоднього сніданку, батьківського благословення, покуття й багато іншого викликала значне зацікавлення, адже присутні чи не вперше почули про їхню духовну вагомість і прямий стосунок до літургійного життя. Зазвичай ці практики (як і метанії, поклони тощо) не належать до курсу лекцій із катехизму, але вони є сполучною ланкою для усіх поколінь та хвиль міграції, роблять нашу Церкву, символіка якої є універсальною, рідною для них. Без розуміння богословського підґрунтя цих звичаїв вони стають всього лиш поверхневою ознакою українського фольклору і, таким чином, літургійно є не цілком доречними.
Проблема катехизації у нас давня, вона стосується наявності матеріалів (підручників) та кваліфікації (освіченості) як катехитів, так і окремих парохів. Щойно в 1970х роках вийшла серія підручників для катехизації «З нами Бог», відповідна східному богослов’ю. Вона не завжди відповідає нашій духовності, але, хто читав, той має бодай елементарне знання східного богослов’я. Сьогодні, майже 40 років по тому, на деяких американських парафіях (а може, й багатьох) до першого Причастя дітей готують за латинським катехизмом, забуваючи, що в східній традиції Євхаристія є частиною обряду Хрещення та Миропомазання. Програма «Покоління віри» є новим почином катехизації усіх поколінь і хвиль української міграції, успіх якої нерозривно пов’язаний із консолідацією інших ресурсів.
Півмільйона вірних у 1916 році, трохи більше у 1947 і 1965-му – роках повоєнної еміграції, і 53 тисячі вірних сьогодні. Відношення кількості вірних до кількості прибулих емігрантів за період після 1952 року вказує на суттєві недопрацювання Церкви. Українська Католицька Церква у США впродовж понад двадцяти років нараховувала 593 тисячі вірних, з 1965 до 2008-го їхня кількість скоротилася на 90% і продовжує зменшуватися.
Якщо не впроваджувати зміни в діяльності Церкви в Америці – дійдемо до самоліквідації. Використання освітньої системи Латинської Церкви заморожує нашу духовну традицію і перетворює її в архаїчний ритуал, сприяє релігійній «шароварщині» тих нащадків та мігрантів, які не хочуть асимілюватися. Без знання і розуміння свого обряду й віри, а також належної духовної опіки вони пропадуть. Актуальний шлях Церкви не відповідає сучасному поколінню на основне питання ідентичності, котре, як кажуть науковці, тяжіє над північноамериканським суспільством. Доки Церква не представить молоді виразну, зрозумілу відповідь на це питання, доти вона неспокійно блукатиме в приватизованому, секулярному світі. Коли ми виробимо програму, яка чітко й без тіні меншовартості представлятиме автентичну (історична тяглість, традиція) і сучасну (звернену до сучасних питань) ідентичність, тоді наша Церква матиме значення й успіх у євангелізації. Рішучо і без зволікань нам потрібно зупинити згасання Церкви планом проекту коледжу Східнохристиянських студій (на далеку мету) й реалізувати невідкладні проекти, які дали би результати у ближчому часі.
Проект коледжу Східнохристиянських студій
Збереження києво-візантійської ідентичності в середовищі понад 300-мільйонного населення Америки потребує розуміння специфіки цього середовища і створює динаміку надії на нашу майбутність у США.
Коледж Східнохристиянських студій як міжінституційна установа, відкрита до сучасних засобів і вимог сьогодення через різні католицькі традиції – Східних Церков разом із Латинською, з прагненням католицької та православної еклезіології в єдності з Римом та Царгородом матиме великий потенціал. Найнеобхіднішим є вишкіл церковного проводу – духовенства й мирян – у середовищі їхнього служіння. Обмін з Українським Католицьким Університетом завжди буде всебічно корисним. Такий коледж є незамінним для розвитку УКЦ у США взагалі. Без применшення значущості семінарій у Вашингтоні й Стемфорді, мусимо все ж визнати, що вони є гуртожитками з програмою духовної формації як додатком до студій у латинських семінаріях, яку не можна прирівнювати до повної програми формації священика. У минулому ми втратили нагоду розвивати цей напрямок, але сьогодні все-таки є професіонали, готові допомогти в цій справі. Крім того, маємо духовно-культурний центр св. Василія при єпархії Стемфорда, який можна реорганізувати в такий коледж, – це можливо за підтримки владик.
Невідкладні справи
Духовна освіта
На сьогодні потребам освіти й духовної формації семінаристів нашої Церкви відповідає тільки Інститут ім. Митрополита Андрея Шептицького в Канаді. Це єдина інституція Північної Америки, яка спеціалізується на східній духовності та душпастирюванні. Здобуття ґрунтовної освіти в Інституті ім. Шептицького може стати конкретним початком консолідації людських та економічних ресурсів, без чого не вийдемо з нашої кризи. Занедбання цього є чи не найпершою причиною втрати довіри до церковного проводу нашої Церкви в Америці.
Душпастирювання і катехизація
Багато наших священиків лише відправляють Літургії і виголошують проповіді, а це не може замінити активну катехизацію, тому ця тема вимагає особливої уваги.
Наше духовенство – це не лише ті, хто емігрував з України та інших країн, а й ті, хто народився в Америці. Всі вони є випускниками різних інституцій і культур. Серед кожної з тих груп є віддані й працьовиті, а навіть подиву гідні душпастирі. Але є й менш активні, менш освічені, які бояться піти між людей і не підтримують добрих починань нашої Церкви.
Досвід вчить, що, відсилаючи наречених на передшлюбні науки до Латинської Церкви, ми відсилаємо їх назавжди, якщо не тепер, то з поповненням сім’ї. Якщо цінність і значення подружжя подані їм з позиції науки Латинської Церкви, тоді стає недоречним належати до парафії, де священик не знає як, не вміє і не може виконати душпастирських зобов’язань щодо них. Для виправлення ситуації потрібні спільні семінари, навчальні посібники про приготування до Таїнств у нашій традиції, для чого добре було б залучити катехитів і зацікавлених мирян.
Інформаційні засоби
Інтернет сьогодні є чільним постачальником інформації. Шукачі швидко й безпосередньо отримують інформацію про духовність, літургійне життя, церковну структуру, парафії, події, електронні посилання (internet links) та контактних осіб. Дуже важливо, аби наші церковні Інтернетсторінки були належним чином розроблені та зручні в користуванні.
Деякі парафії мають надзвичайно добре оформлену електронну сторінку. Прикладом є парафії свв. Володимира і Ольги Пармської єпархії в штаті Північна Кароліна та парафія св. Михаїла в Тусоні Чиказької єпархії у штаті Аризона. У Канадській митрополії парафія св. Іллі вирізняється увагою і прихильністю до молодих подружжів і сімей, а парафія св. Миколая в Торонто промовляє до четвертої хвилі еміграції.
Електронна сторінка Інституту ім. Шептицького подає цінну інформацію про студії та семінари. Винятково змістовне представлення Української Католицької Церкви і сопричастя з Латинською Церквою можна знайти у двох частинах під заголовком «Світло сходу» в мережі Salt+Light TV43 Латинської Церкви Канади, що заслуговує на увагу кожної єпархії в Америці.
Ситуацію в інформаційному просторі суттєво поліпшить єпархіальна преса через короткі й змістовні статті про духовність києво-візантійської традиції, рецензії на східнодуховну літературу тощо.
Синергія заходів
Логіка синергії є важливим компонентом розвитку. Коли в єпархіях та парафіях укладають плани реко‑ лекцій і конференцій, то слід відповісти на основне питання: їхня ціль – євангелізувати та поглиблювати знання для духовного оновлення УКЦ чи це робиться знову на користь духовної асиміляції?
Особливої уваги від владик, духовенства, монашества та мирян потребує катехизація. Треба знати, чого навчають катехити, наскільки вони знають східне богослов’я, якими матеріалами користуються.
Для підвищення рівня знань із богослов’я та еклезіології серед широкого загалу вірних можна було б поставити у приклад когось із духовенства, монашества чи мирян, заохотити до участі у конференціях і семінарах провідних богословів. Наприклад, у Студійних днях Інституту ім. Шептицького, семінарах Стемфордської єпархії св. Василія, неофіційних екуменічних конференціях Orientale Lumen тощо. Синергія усіх цих чинників спрацьовує на духовне оновлення нашої Церкви.
Отож, чого нас вчить досвід емігрантських хвиль та парадигми Церкви і суспільства сьогодні? Ті парадигми збігаються, якщо ми розуміємо їхні основні положення. Модель Церкви нині – це повернення до її ідентичності й самоуправління згідно з києво-візантійською традицією. Модель суспільства – це віра в те, що ця Церква спроможна виконати свої завдання, що вона автентична й не ховається за параванами поверхневих оправдань.
Ось чого в Америці нас навчили чотири хвилі міграцій:
• Покоління емігрантів вчать про невід’ємну цілість богослов’я і сформовану духовність київської традиції домашньої церкви, літургійний зміст і символізм якої універсальний. Нам треба їх краще знати.
• Великий Архіпастир Сотер Ортинський вчить нас віддано й мужньо працювати задля творення християнських спільнот УКЦ, передбачати і планувати потреби майбутнього.
• Досвід періоду занепаду й за‑лежності від освітньої системи Латинської Церкви вчить нас відповідального підходу до вишколу нашого духовенства, монашества й мирян у східному богослов’ї.
• Географічна віддаленість вірних від парафій вчить нас, що поодинокі заходи, такі як проект «Покоління віри» сестри Анни Ляшок ЧСВВ чи інші залишаться «точковими» і малоефективними без залучення інших ресурсів.
• Понад столітній досвід вчить нас цінувати людські ресурси, бути гостинною спільнотою, служити одне одному і об’єднувати всі засоби для оновлення нашої Церкви в Америці та ретельно вибирати те, що сприяє її цілеспрямованості.
Ми щасливі, що в особі Глави й Патріарха Блаженнішого Любомира маємо людину з візією. Щоби вирватися зі стану інерції, нам треба взяти за дороговказ його послання «Один Божий народ у краї на Київських горах», «Про утвердження патріаршого устрою УГКЦ» разом із Декретом про Східні Католицькі Церкви та скласти стратегічні плани на далеку мету й плани невідкладних справ для утвердження нашої ідентичності, які можна й потрібно здійснити найближчим часом.
«Щоразу ми повинні виходити з церкви кращими, ми ж там зустріли Бога в дуже особливий спосіб», – нагадує нам Блаженніший Любомир. І так воно є. Якщо вірні відчують глибину науки й зростають у розумінні літургійного життя, тоді вони співпаломничатимуть з їхньою Церквою києво-візантійської традиції у США та всюди, де вона виконує спасительну місію Христа.
Рома Гайда
- Посланіє пастьірске Сотьера ртьінського, Єпископа для грекокатоликовь вь Сполученьих Державахь Повночнои Америки до сего грекокатолицкого Священства и сіхь грекокатолицкихь вірних сь нагодьі Булль, January 11 1908.
- Kuropas Myron, UkrainianAmerican Citadel, the First One Hundred Years of the Ukrainian National Association (East European Monographs, No CDXVI, 1996) р. 220.
- Римо-католицька мережа Канади Salt+Light TV www. saltandlight. org The Light of the East, Part 1; The Light of the East, Part 2.
