Кожен із візитів Патріарха Кирила в Україну стає важливим явищем у церковній політиці Російської Православної Церкви або навіть в геополітиці Російської Федерації. Не став виключенням і візит Московського предстоятеля 2010 року, який на запрошення Української Православної Церкви (Московського Патріархату) перебував 20-23 липня в Одесі, 24-25 липня – в Дніпропетровську, 25-28 липня – в Києві.
Контекст візиту, очікування українських експертів та справжня мета поїздки Патріарха Кирила
Перший візит влітку 2009 року Патріарх Кирил присвятив критиці прозахідних і проукраїнських політичних ідей та цінностей. Носіям цих цінностей було протиставлено вірного сина РПЦ та друга РФ Віктора Януковича. Крім того, Патріарх Кирил почав вчити про Київ як один із центрів особливої східноправославної цивілізації. В листопаді 2009 року ця цивілізація була названа «Руським світом», вільним від згубного впливу глобалізації та моральної кризи постмодерну. Згідно із Патріархом, цей «Руський світ» реально існує, незважаючи на державні кордони, як певна духовна реальність.
Як особлива цивілізація «Руський світ» протистоїть західній, так само як цивілізації ісламська чи китайська. «Руський світ» має три опори: православні цінності; російські мова та культура; російські традиції державного устрою і громадського життя. Щодо першої «опори», то важливо зазначити: Патріарх Кирил не визнає жодних особливостей українського православ’я порівняно з російським, а тому «православні цінності» намагається проповідувати як загальні для «Святої Русі». Так само не визнаються загальні для всього православ’я (і ширше – християнства) цінності. Щодо другої опори, російської мови та культури, то патріарше вчення в цьому аспекті є імперіалістичним. Націоналістичним чи шовіністичним це вчення було б, якби Патріарх не знаходив місця в цивілізації «Руського світу» для мов і культури не-росіян. Але Патріарх, як і всі теоретики імперіалізму, прихильно ставиться до розвитку мови національних меншин цивілізації та культурної діяльності представників не-російських націй – якщо ці мови та культурні діячі привносять плоди власної творчості в «загальноросійську мову» (!) та спільну російську культуру.
Ще імперіалістичнішим виявляється вчення про третю опору «Руського світу». Патріарх впевнений, що не лише росіяни, а й українці, білоруси та молдавани мають «сильну свідомість безперервності й спадкоємності руської державної суспільної традиції, починаючи з часів Київської Русі». Цю традицію, в описі якої можна впізнати риси й самодержавства, й більшовицького колективізму, й путінізму, Патріарх вважає вдалою і життєздатною альтернативою щодо західної демократії, з її ідеалами правового суспільства та прав людини.
Із своїм вченням про «Руський світ» Патріарх виявився співзвучним сподіванням виборців Партії регіонів і Віктора Януковича, але навіть вони поставилися із обережністю до зусиль РПЦ в пропаганді «цивілізаційної єдності». Тому Патріарх Кирил благословив Віктора Януковича на президентство ще до початку офіційної частини інавгурації. І тому під час візиту 20-28 липня 2010 року Патріарх значно менше говорив про «Руський світ», підкреслював духовний і неполітичний характер цієї цивілізації, наголошував на тому, що кордони не заважають існуванню «Руського світу». Західна цивілізація критикувалась за ідеологію споживацтва, абсолютизацію прав людини, відмову від християнських коренів, моральну кризу. Але ця критика вже була спокійнішою і аргументованішою, оскільки не мала передвиборчого контексту, як то було в 2009 році. Крім того, Патріарх визнавав, що і «Руський світ» перебуває в духовній кризі, оскільки дух споживацтва та аморальність розповсюджені на його просторах не менше, ніж на Заході. При цьому Патріарх не бачить інших характерних для Росії, України й Білорусі рис духовної кризи: схильності до тоталітаризму та нехтування правами особистості.
Перед візитом 2010 року більшість експертів та оглядачів чекали, що Патріарх Кирил буде насамперед пропагувати вчення про «Руський світ», реінтеграція якого прямо називається стратегічним завданням Церкви та Російської держави в програмних документах РПЦ та РФ. Другою вірогідною ціллю візиту називали підготовку суспільної свідомості до обмеження прав УПЦ МП, яка «користується правами широкої автономії» в РПЦ. Але Патріарх використав візит для досягнення іншої мети, не менш важливої для РПЦ: початку нової політики щодо «українських розкольників». Адже саме «розкольники» – після деморалізації «помаранчевого» політикуму – залишаються останньою організованою силою, яка стоїть на заваді тріумфальній реінтеграції «Руського світу». Правда, ще твердішим камінцем на шляху перемоги політики русифікації по-патріаршому є УГКЦ. Тому деякі активісти УПЦ МП намагалися заохотити РПЦ розпочати боротьбу за нове «повернення греко-католиків у лоно православ’я». Але тверезі голови в Москві все-таки вирішили не робити цього, принаймні поки що. По-перше, легше воювати із українськими Церквами поетапно. По-друге, тимчасове визнання права УГКЦ на існування як організації для «католиків східного обряду» (але не «православних у єдності з Римом») може полегшити справу діалогу РПЦ та РКЦ. Літо 2010 року Патріарх Кирил оцінив як сприятливий час для наступу саме на УПЦ КП і УАПЦ, оскільки влада Президента Януковича та проросійських сил вже є в Україні міцною та стабільною. А саме на активне «невтручання» цієї влади розраховує Патріарх. Необхідно пам’ятати, що мовою путінізму «невтручання» режиму Януковича в релігійне життя цілком аналогічне російському називанню війни «примушуванням до миру» чи «миротворництвом».
Наступ на «розкольників»: підготовка, початок, перші удари
Перед візитом два найближчі помічники Патріарха – Митрополит Іларіон і Володимир Легойда – дали низку інтерв’ю, головними месиджами яких стали заяви про тисячі «сигналів» від вірних, священиків і навіть єпископів УПЦ КП і УАПЦ про бажання повернутися в лоно Церкви. Ці бажання нібито гостро викликанні усвідомленням безблагодатності Таїнств Хрещення та Священства, здійснених «в розколі». За словами речників РПЦ, бажав повернутися навіть недавно спочилий Митрополит Львівський Андрій (Горак), але не встиг. Щоб із іншими «охочими» не сталося аналогічного, помічники Патріарха Кирила закликали переходити до РПЦ негайно і без жодних переговорів.
На початку візиту, під час проповідей і виступів в Одесі та Дніпропетровську, Патріарх закликав православних України до єдності, ототожнивши єдність Церкви Христової з єдністю Московського Патріархату і «Руського світу». Також Патріарх особливо наголосив на тому, що, на його думку, головними рисами вірних РПЦ є любов і добро, а «розкольників» – ненависть і злоба. Але порівняно з минулорічним візитом вже була одна відмінність: «розкольники», а також громадяни і політики, що симпатизують іншим Церквам, не називалися в 2010 році «агентами Заходу». Пропаганда, спрямована проти «розкольників» була позбавлена політичного й геополітичного контексту, в який вона вписувалась РПЦ в 2004 і 2009 роках.
26 липня в Києві було прийнято «Звернення Священного Синоду РПЦ до православних християн України, що перебувають поза єдністю із Святою Церквою». В цьому зверненні не було заявлено про підтримку процесу підготовки до діалогу УПЦ МП з УПЦ КП і УАПЦ. Із УАПЦ така «підготовка до діалогу» активно розвивалась в 2005-2009 роках. Значною мірою її наслідками стали засудження проросійського «політичного православ’я» УПЦ МП в грудні 2007 року, декларації Митрополита Володимира про УПЦ як Церкву єдності двох ідентичностей – «східноцивілізаційної» та «західноцивілазаційної», про готовність УПЦ до повної самостійності та необхідність участі всеправославної наради предстоятелів Церков у вирішенні проблем українського православ’я. УАПЦ зі свого боку перейшла від хуторянського типу богослов’я національних гасел і «роздумів» до еклезіології, що панує в грецькій теології. З УПЦ КП «підготовка до діалогу» розпочалася восени 2009 року, але була одразу ж заморожена. Але мало того, що звернення від 26.07.10 не говорить про «підготовку до діалогу». Синод РПЦ закликає «розкольників» повернутися до РПЦ через покаяння без будь-яких переговорів. В коментарях до звернення Патріарх та його помічники ясно висловилися за повернення «індивідуальне», без будь-яких умов з боку тих, що повертаються. Ясно, що індивідуальна «безумовна капітуляція» вірних, священиків і єпископів УПЦ КП і УАПЦ можлива лише при такій активній допомозі державної влади, яка була в часи сталінізму. За всієї схильності В. Януковича до наведення путінського порядку в Україні, навряд чи він захоче повторити досвід Сталіна, бо це повністю ізолювало б його режим від Європи. Хоча, можливо, саме це і є стратегічною ціллю російської політики: спровокувати порушення прав вірних в Україні, дочекатися рішень Європейського суду із прав людини, вимагати від Януковича не виконувати ці рішення, а потім користати із ізоляції Української держави.
Однією із проблем, що піднімалась під час «підготовки до діалогу», було визнання із боку УПЦ і РПЦ хрещень, здійснюваних в УПЦ КП і УАПЦ. Сьогодні «розкольників» перехрещують. У зверненні та коментарях на нього Патріарха і його помічників була засвідчена необхідність перехрещень і перерукоположень. Водночас, згідно із канонами, на які є посилання в зверненні, перехрещення необхідне щодо тих розкольників, у яких християнське віровчення за час їх самостійного існування зазнало змін. Нічого такого не відбулося із УПЦ КП чи УАПЦ, віровчення яких тотожне із вченням всієї Православної Церкви. Канони можна лише проінтерпретувати таким чином, що при приєднанні «розкольників» здійснені над ними форми Таїнств наповнюються благодаттю. І сам текст звернення дозволяє таку інтерпретацію, а тому можливе його використання УПЦ МП в разі поновлення «підготовки до діалогу» для обґрунтування прийняття «розкольників» «в сущому стані».
Після звернення Патріарх та Митрополит Іларіон провели пропагандистську кампанію в жорсткому стилі в телеефірі, намагаючись довести штучний характер УПЦ КП і УАПЦ, відсутність у цих Церквах великої кількості вірних та підтримки українського народу. Антиканонічною була названа вимога для України, національної Церкви, яка була б подібна до Румунської чи Болгарської Церков. Якщо РПЦ 20 років говорила про можливість автокефалії для УПЦ, в разі одностайного бажання православних України, то тепер всяке посягання на єдність РПЦ відкидається в принципі. На думку Митрополита Іларіона, перебування Церков України, Білорусі та Молдови в Московському Патріархаті так само закономірне, як і перебування країн Африки в Патріархаті Олександрійському.
У своїх київських проповідях Патріарх Кирил говорив про те, що найстрашнішим гріхом є релігійне «самозванство» керівників церковно-національних рухів, підміна християнства політичними ідеологіями, зрада єдності церковної (МП) та духовно-цивілізаційної («Руського світу»).
Наслідками війни з розкольниками, яку намагається розпочати Патріарх Кирил (в розрахунку на успіх за підтримки В. Януковича) можуть бути «гарячі» міжконфесійні конфлікти, масові порушення прав вірних на свободу совісті та зібрань. В результаті цих процесів Україна опиниться або на межі розпаду як держава, або в міжнародній ізоляції. Нова ситуація вимагає підвищеної відповідальності від всіх трьох українських Православних Церков – УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, а також від державного керівництва України. І здається, така відповідальність наявна. Адже невипадково Патріарх відлітав до Росії в дуже похмурому настрої, який не зміг починаючи, із 27 липня, приховувати під час спілкування із єпископами та мирянами.
Юрій Чорноморець, к. ф. н, релігієзнавець, оглядач РІСУ
