Голошення Слова Божого – основне завдання Церкви. У Святому Письмі сказано: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19). Ці слова стосувалися апостолів, ранніх християн, стосуються всіх нас сьогодні – цілої Церкви.
Не раз доводилося чути, як територію Київської Архиєпархії УГКЦ називали місійною. У таких випадках, завжди хочеться виправити того, хто говорить таке і нагадати, що для греко-католиків на цій території ніякої місійності apriori бути не може. Тому, коли мене попросили написати статтю про місійну діяльність УГКЦ на території Київської Архиєпархії Греко-Католицької Церкви, я щиро зраділа, що зможу врешті внести ясність у це питання.
Коротко суть статті можна звести до однієї фрази: «Місійної діяльності УГКЦ на території Київської Архиєпархії нема і бути не може». Чому? Про це трохи далі, а поки зазначу, що в рамках теми, розглянемо місійність у двох площинах: місійна діяльність УГКЦ на території Київської греко-католицької Архиє‑ пархії та місійна діяльність Київської Архиєпархії УГКЦ.
Коли говоримо в контексті першої тези: про місійну діяльність на території сучасної Київської Архиєпархії, то питання справді поставлене недоречно. По-перше, коли йдеться про місійну діяльність, найперше мають на увазі голошення слова Божого тим, які про Христа ніколи не чули. Сьогодні важко знайти таких людей не лише в Києві, а й в Україні. По-друге, місійність передбачає присутність місіонерів, котрі вперше прибувають на якусь територію, і там проповідують. При тому, місіонерів завжди відряджає конкретна спільнота чи локальна Церква, яка й провадить місійну діяльність. Натомість діяльність УГКЦ на території Київської Архиєпархії проводиться Блаженнішим Любомиром Гузаром, котрий водночас є київським архиєпископом і Главою УГКЦ. Греко-католики сюди не прибули, так ніби їх ніколи тут не було, а повернулися. Це стосується не лише повернення осідку Глави УГКЦ до Києва 21 серпня 2005 р., а й часу, коли на початку 90-х років у Києві відновилися греко-католицькі громади й богослужіння. Не буде зайвим пригадати, що у 1596 р. до єдності з Римським Апостольським Престолом повернулася Руська Церква на чолі з київ‑ ським митрополитом Михайлом Рогозою. А теперішній очільник УГКЦ є прямим наступником київських митрополитів, у тому числі й Михайла Рогози. Отже, аж ніяк не можемо говорити, що діяльність, яку на цих територіях провадить київський архиєпископ є місійною.
Щодо іншої площини цього явища, то й тут термін місійність щодо церковної діяльності УГКЦ поза територією Галичини є хибним з декількох причин. Найперше через те, що в ранніх дев’яностих душпастирі прибували сюди з Галичини, де тоді знаходився осідок Глави УГКЦ. По-друге, екзархати, що утворилися поза Галичиною, були новими складовими в структурі відродженої УГКЦ. По-третє, греко-католиків, які постійно відвідували богослужіння, було не так багато, і, водночас, на цій території УГКЦ має величезний потенціал до розвитку. Таким чином, процес повернення до Церкви кожного греко-католика (реєвангелізацію), переплутали з місійністю. Свою роль відіграли також претензії Московського Патріархату на цю територію, як канонічну територію Російської Православної Церкви. Повернення осідку Глави УГКЦ до Києва зустріли гучними протестами маргінальних навколоцерковних організацій УПЦ. Тому й дійшло, зрештою, до того, що деякі греко-католики почали говорити про Київську Архиєпархію, як про місійну територію. Репутацію місійних територій Київській Архиєпархії створили також особливості душпастирської праці. Умови, в які тут потраплять священики, надто відрізняються від тих, до яких вони звикли в Галичині. Відрізняються також підходи у душпастирюванні. Найчастіше священику треба починати все «з нуля», з реєстрації громади. Ці моменти дещо перегукуються з досвідом християнських місіонерів. Тому про діяльність УГКЦ на території Київської Архиєпархії, як місійнійної, перестануть говорити тоді, коли самі греко-католики перестануть вважати ці території місійними.
У своєму інтерв’ю для газети «Собор» канцлер Київської Архиєпархії о. Сергій Прудко зауважує, що своєму динамічному розвитку Архиєпархія завдячує не лише священикам з Галичини, а й місцевим. За його словами розвиток Архиєпархії відбувався знизу, тобто спочатку від‑ родилися окремі парафії, а вже потім утворилася структура.
Сьогодні відроджена Київська Архиєпархія дуже динамічно розвивається. До Церкви повертаються все більше греко-католиків. Хоча, можна сказати, що зараз Архиєпархія перебуває у зародковому стані порівняно з унійною Київською єпархією часів Берестейської унії чи початку ХVIII ст., коли, попри переслідування, на Київщині залишилося близько 800 наших громад. Сьогодні відроджена Київська Архиєпархія об’єднує п’ять областей: Вінницьку, Черкаську, Чернігівську, Житомирську та Київську, які поділені на три протопресвітерства. Натомість в ідеалі протопресвітерство мало б бути принаймні в кожному районному центрі, а територія Архиєпархії – обмежитися однією областю. Ця картина виглядає не такою нереалістичною, якщо згадати, що за приблизною статистикою тільки в Києві мешкає близько мільйона греко-католиків. Отже, люди, котрими УГКЦ має обов’язок заопікуватись це: ті сім’ї, чиї предки були греко-католиками і вони десятиліттями не отримували належної душпастирської опіки, це ті, кого виселили сюди з Галичини і хто повернувся сюди з Сибіру, це ті галичани-греко-католики, котрі приїхали до столиці працювати та навчатися. Крім того, будучи правдивою Церквою, УГКЦ не може закритися й на нових прихожан.
Виходячи з окресленої реальності, зауважу, що сьогодні рано говорити про місійну діяльність Київської Архиєпархії УГКЦ. Її можна буде системно проводити, коли Архиєпархія досягне свого повного розвитку. А поки в Києві діє Пасторально-місійний відділ, який займається греко-католиками поза Україною, українськими емігрантами різних поколінь та різних хвиль еміграції. Хочеться сподіватися, що прийде час, коли духовну опіку отримають усі розсіяні по світу греко-католики і Церква зможе займатися місійною діяльністю серед тих, що про Христа ніколи не чули.
Тетяна Шпайхер
Довідка: На даний час Київська Архиєпархія включає в себе п’ять областей: Київську з містом Київ, Чернігівську, Черкаську, Вінницьку та Житомирську. Київська Архиєпархія є правонаступницею Києво-Вишгородського Екзархату, утвореного 2 квітня 1996 р. декретом Верховного архиєпископа УГКЦ Мирослава-Івана кардинала Любачівського. До складу Екзархату входила 21 область, міста Київ і Севастополь. У постановах Синоду Єпископів УГКЦ, що проходив у Львові 1–5 липня 2001 р., доручено «Затвердити поділ Києво-Вишгородського екзархату». З його складу виокремили Донецько-Харківський та Одесько-Кримський Екзархати. 21 серпня 2005 р. проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. 23 січня 2008 р. виокремлено Луцький Екзархат, до якого відійшли Волинська та Рівненська області.
Єпископ Йосип (Мілян)
«Коли говорити про нашу працю на території Київської архиєпархії, то тут не йдеться про місійну діяльність. На Київщині та центральній Україні ми голосимо Слово Боже греко-католикам, хто спраглий Божого слова котре спасає. За неофіційною статистикою в Києві може проживати близько 1 млн. греко-католиків. Наші вірні із західної України масово прибували сюди в різні періоди, їх сюди пересиляли за радянської влади, вони поверталися сюди з Сибіру, вони приїзджають сюди до праці. Наше завдання дійти до кожного греко-католика. Водночас, в Києві – де знаходиться осідок Патріарха, працює Пасторально-місійний відділ, який працює із нашими вірними, де не має усталених структур нашої Церкви».
