Патріарша інституція породжена довготривалим процесом розвитку місцевих Церков, помісність яких почала формуватися ще з апостольських часів. Перші християнські громади, особливо у великих мегаполісах, досить швидко витворили систему організації, яка дозволяла місцевій Церкві реалізовувати своє служіння згідно євангельських засад. Таким чином, при єпископських катедрах сформувалися складні керівні інституції, які на сьогоднішній день у патріарших церквах мають назву «Патріарша курія». Кодекс Канонів Східних Церков (ККСЦ) у титулі IV «Про Патріарші Церкви» містить окрему главу про Патріаршу курію.
Патріарх є «неначе батько і глава» Патріаршої Церкви, статус якої передбачає розвинуту внутрішню структуру. Саме завдяки цій структурі, тобто чітко організованій системі патріаршого управління, деякі з Патріарших Церков, що у першому тисячолітті були доволі потужними, а на сьогодні не мають вже колишньої міці та кількості вірних, здатні об’єднувати і комунікувати з власними вірними, часто розсіяними по різних континентах. Крім цього, в контексті титулу V «Про Верховно‑архиєпископські Церкви» питання функціонування Патріаршої курії є надзвичайно актуальним.
Патріарх, як батько і глава Патріаршої Церкви (надто, коли вона є чисельною) особливо потребує органу, який допомагав би йому у патріаршому служінні. Згідно ККСЦ, кожна Церква із патріаршим статусом повинна мати Патріаршу курію, відмінну від єпархіальної курії Патріарха.
Патріаршу курію засновує Патріарх, вона об’єднує такі органи:
1. Постійний Синод.
2. Єпископи Патріаршої курії.
3. Звичайний трибунал Патріаршої Церкви (пор. кан. 1063).
4. Патріарший економ.
5. Патріарший канцлер.
6. Літургійна комісія.
7. Інші комісії.
Кодекс передбачає, що урядовці для Патріаршої курії можуть бути вибрані з-поміж священнослужителів цілої Церкви, дотримуючись однак вимоги consulta (порада) від єпархіального єпископа або вищого настоятеля чернечого інституту, до якого відповідно належать. Поряд із цим, ККСЦ передбачає, що уряди в обох куріях не можуть, по змозі, займати одні й ті ж особи.
У діяльність Патріаршої курії закладено принцип колегіальності, саме тому, Постійний Синод є, фактично, малим синодом, який має представницьку функцію Синоду єпископів Патріаршої Церкви. Єпископи Постійного Синоду, який є виконавчим органом, є безпосередніми співпрацівниками та порадниками Глави Церкви. У Кодексі часто зустрічаємо вимогу згоди або поради Постійного Синоду стосовно означених адміністративних патріарших актів. Постійний Синод складається з Патріарха, який його очолює, та чотирьох єпископів, призначених на п’ять років, троє з яких вибрані Синодом єпископів, а одного призначає Патріарх. Кодекс не означує скільки разів особа може бути вибрана членом Постійного Синоду, це входить у сферу компетенції окремих Патріарших Церков. Патріарх скликає Постійний Синод кожного разу, коли виникає потреба вирішення означених справ, однак не менше двох разів на рік.
Дуже важливим для успішної діяльності Патріаршої курії та тих завдань, які ставить Патріарх і Синод Єпископів є уряд патріаршого економа. Патріаршого економа призначає Патріарх за згодою постійного Синоду на п’ять років (відповідно до Канонів Партикулярного Права УГКЦ). Цей уряд доручають «вірному», тобто священнослужителеві, членові чернечого інституту або мирянинові, який є «досвідченим в економічних справах, визначної чесності, виключаючи для правосильності того, що зв’язаний з Патріархом спорідненістю або свояцтвом до четвертого ступеня включно».
Діяльність Патріаршої курії передбачає існування певної кількості документації та кореспонденції. З цієї причини, Патріарх повинен іменувати канцлера (священика чи диякона), який очолить патріаршу канцелярію та архів Патріаршої курії. Канцлерові, при потребі, може допомагати заступник, якого також іменує Патріарх. Виконуючи ці завдання, вони ex officio (з уряду) є нотарями Патріаршої курії. Помічником канцлера може бути член чернечого інституту або мирянин, незалежно від статі, однак у такому випадку його компетенція закінчується кожного разу, коли вирішується справа, що стосується репутації cdzoсвященнослужителя. Патріарх може вільно усунути канцлера з його уряду.
Важливість літургійного надбання Патріарших Церков та ступінь так званої «латинізації» перед ІІ Ватиканським Собором спонукали авторів Східного Кодексу наголосити на вагомості відновлення автентичної літургії в широкому сенсі цього слова. Саме тому, кан. 124 використовує недвозначне debet (мусить, повинен) стосовно заснування в Патріаршій курії Літургійної комісії, яка, з одного боку, повинна дбати про відновлення власної автентичної обрядової спадщини, а з іншого – здійснити aggiornamento (оновлення, актуалізація) богопочитання згідно вимог часу і в дусі традиції. Засновником Літургійної комісії є Патріарх, він встановлює правила, дбає про неї та сприяє її успішній роботі. Крім Літургійної, Кодекс передбачає заснування також інших комісій: підготовчої комісії для Синоду єпископів, комісії з підготовки Патріаршого Собору, комісії для місійної діяльності Церкви, катехитичної комісії, комісії цензорів, комісії з екуменізму, а також інших комісій, існування яких вимагають потреби патріаршої Церкви.
Для забезпечення діяльності Патріаршої курії ККСЦ передбачено існування окремих матеріальних дібр Патріаршої Церкви. При недостатній їх кількості Синод Єпископів має визначити розмір та порядок їх покриття за рахунок дібр окремих єпархій, які розташовані в межах території Патріаршої Церкви. Єпархії за межами матірної території на практиці роблять такі вклади добровільно.
Розглянувши структуру та діяльність Патріаршої курії в контексті Кодексу Канонів Східних Церков, можемо прийти до висновку, що найвищий законодавець надає можливість, в існуючому правовому полі, не лише зберігати патріаршу інституцію, але й активно її розвивати, провадячи Патріаршу Церкву в часи нової євангелізації та відповідей на виклики часу.
Канцлер Львівської Архиєпархії о. ліц. Сергій Ковальчук
