«Теорія еволюції» – досі панівна і вже традиційна тема для суперечки між «прихильниками науки» та «віруючими християнами». Стільки лапок поставлені недарма, бо під цими словами часто ховається зовсім не те, що вони мали б означати буквально. Погляньмо, як зазвичай виглядає суперечка про теорію еволюції на просторах інтернету.
В одному таборі «прихильники наукового підходу», які часто знають про еволюцію не більше, аніж їхні опоненти: не розрізняють ардипітека від австралопітека і переконані, що вік кісток динозавра можна встановити радіовуглецевим датуванням. Зазвичай вони називають себе атеїстами або агностиками, що не заважає їм хрестити дітей і приходити святити паски на Великдень.
Ось там вони й зустрічаються наживо з представниками протилежного табору – «християнами», не спроможними назвати 10 Заповідей, але готовими до останнього відстоювати молодий вік Землі. Що ж обговорюють ці дві групи опонентів, розійшовшись по домах і відкривши фейсбук? Переважно обидва табори, по-перше, обмежують теорію еволюції до питання про походження одного виду – людини, по-друге, безконечно розширюють теорію еволюції, додаючи теми, до яких ця теорія не має прямого стосунку, як-от вік Землі, причина появи життя або й узагалі Великий вибух.
Зрозуміти, чому саме теорія еволюції викликає запал у обох таборів, легко. Людині в принципі цікаве питання її походження, а для вірних авраамічних релігій поява людини є взагалі особливою складовою Творіння. І справді, теорія еволюції охоплює тему походження людини, щоправда, як одну з підтем, на рівні походження слонів, мухоморів та ромашок.
Чим є теорія еволюції
Тож спробуймо поговорити про те, чим же є теорія еволюції і чому вона так необхідна вченим. І зробімо це, навіть не заторкуючи питання походження людини.
Справжня теорія еволюції – це наукова концепція, що пояснює появу різноманіття видів, без якої особисто я обійтись, як науковець, не можу, адже працюю в Національному науково-природничому музеї України і досліджую птахів, що в минулому жили на території Східної Європи. Відкладімо вбік еволюцію людини, вік Землі і креаціонізм. Погляньмо на факти: знахідки пташиних решток у моєму кабінеті, кожна з яких має депозитний номер.
Наприклад, ось перед вами на фото кістки із села Ікове на Луганщині. Ці кістки – свідчення існування унікальних птахів, що не схожі на жодну сучасну істоту. Кістки фрагментарні, але не треба бути фахівцем, щоби, дивлячись на пташину зубату щелепу, розуміти, що сьогодні такого не зустрінеш. Вчені описали цей вид як лютетодонтоптерикс іковський. Село Ікове – допоки єдине місце на планеті, де їх було знайдено. Це не якийсь птах, що колись літав над Україною, а сьогодні ширяє в лісах Амазонії. Це цілком вимерла тварина. У тих самих геологічних товщах виявлені кістки дасорніса – ще одного вимерлого велетенського птаха. В музеї зберігається уламок його плечової кістки, довшої, ніж у пеліканів або людей. Завдяки знахідкам у інших регіонах встановлено, що ці птахи мали розмах крил понад шість метрів. Також в Іковому знайдені інші птахи, і кожен із них не схожий на сучасного. А ще там знайдені зуби акул, скам’янілі корали та кістки морських черепах.
Тепер відкладімо знахідки з Ікового вбік і візьмімо знахідки з Одеської області. Маємо кістки слонів, носорогів, жирафів та верблюдів. Але всі ці тварини не такі, як сучасні, всі відрізняються і розмірами, і будовою. Деякі слони мали бивні на нижній щелепі, жирафи були з коротшими шиями, а носороги… без рога на носі. Сьогодні цих видів нема на планеті. Зауважте, поруч не виявлені рештки акул, коралів і черепах.
В Одеській області маємо справу з іншою екосистемою, не схожою на ту, що в Іковому. І птахи теж інакші: страуси, пелікани, марабу. Завдяки порівняльній колекції скелетів сучасних птахів можна виявити спорідненість із живими видами і водночас зауважити відмінності. Журавель урміорніс такий своєрідний, що його спершу вважали карликовою формою страуса. А вимерла дрохва грицая вже багато десятиліть спантеличує дослідників унікальною будовою ноги: жодний інший птах на планеті не має таких ніг! Деякі види виявлені лише в Україні та Молдові, деякі знаходять на території від Франції до Монголії. Це зовсім інші тварини, аніж ті, які знаходимо в Іковому.
У товщах зі згаданими птахами відсутні ознаки проживання людей. Залишки птахів виявлені і в інших місцях, наприклад у відомій стоянці первісних мисливців поблизу сучасного Мізина на Чернігівщині. Тут наявні кістки птахів, цілком сучасних, втім неочікуваних для України: полярна сова, біла куріпка.
Можна і далі наводити приклади, але всі вони будуть вказувати, що в минулому на території України існували птахи, які сьогодні відсутні на планеті. Поруч із ними не були виявлені сліди людей, натомість бродили тепер вимерлі слони й носороги або довкола плавали акули та черепахи, також вимерлі. Ознаки присутності людини наявні лише в тих товщах, де знаходять кістки сучасних видів птахів. Постають запитання: чому в різних геологічних відкладах залишилися різні істоти? Чому поміж них немає сучасних видів? Як з’являються ці нові види у природі і скільки на це потрібно часу? Ці питання й постали гостро в XIX столітті. Розвиток геології переконливо довів, що в минулому життя відрізнялося від теперішнього. Зникнення видів можна пояснити вимиранням. Згідно з науковими поглядами така доля спіткала багатьох. Щоправда, масових вимирань налічували що далі, то більше, тому одним Вселенським потопом не обійтись. Окрім того, стало очевидно, що на почергову зміну такої кількості екосистем необхідно чимало часу. Скільки саме? Точні показники в мільйонах та мільярдах років, що їх критикують «младоземельники», встановили лише в другій половині ХХ століття. Однак ще 200 років тому було очевидно, що історія життя на планеті обчислюється мільйонами років.
Звісно, існує проста відповідь прихильників молодої Землі, які проголошують, що всі істоти, відомі в палеонтологічному літописі, співіснували в часі. Задля доказів згадують оповіді про змія, побореного святим Юрієм, чи біблійного Левіафана. Мовляв, ось динозаври, люди їх бачили наживо! Облиште динозаврів, про них уже говорено-проговорено. Хто пояснить мені, чому рештки зубатого лютетодонтоптерикса супроводжуються знахідками скам’янілих коралів, знахідки дрохви грицаї залягають разом із кістками дивугідних слонів, а в товщах зі знаряддями первісної людини – кістки білих куріпок. Якщо вони жили в один час, то чому немає білих куріпок поруч із лютетодонтоптериксами і слонами? Чому грицаю не знаходять разом із коралами? Не можу уявити, щоб на території Східної Європи за якихось 6–7 тисяч років багаторазово докорінно змінювалося видове різноманіття птахів: на зміну одним видам (уже вимерлим) прилітали інші (також уже зниклі). А ще в Україні є знахідки від тих часів, коли птахів не існувало: скам’яніла флора Донбасу, відбитки молюсків у Кримських горах, ракоскорпіонів поблизу Кам’янця-Подільського і багато іншого. Щоб відбулася зміна цих екосистем, необхідно чимало часу. Можна сумніватись у точності підрахунків віку палеонтологічних знахідок, але необхідно визнати, що вони давні, їм багато мільйонів років. Уявімо, що ми використовуємо ідентичний підхід «одночасності» до археології.
У Києві на вулиці Кирилівській, 59 знайдені кам’яні знаряддя праці і рештки мамутів. За адресою Кирилівська, 57 – трипільська кераміка (її виготовляли без використання гончарного круга). На Кирилівській, 37 виявили горщики, виготовлені на гончарному крузі, та монети візантійського імператора Василія ІІ (976–1025 рр.). Трохи ближче до середмістя, на перехресті Кирилівської та Оболонської – мідну монету 1748 року та рештки дерев’яного настилу вулиці. Довкола не було візантійських грошей, трипільської кераміки та кісток мамутів. Як можна пояснити відмінності в знахідках на кожній ділянці? Припустімо, що всі згадані речі залишили люди, які жили в один час. Напрошується висновок, що в одних частинах вулиці Кирилівської були в обігу візантійські гроші, на других – російські, а в деяких узагалі гроші не використовували, натомість виготовляли трипільські горщики або ж полювали на мамутів. Нісенітниця? Звісно. Однак саме нею послуговуються прихильники молодої Землі.
Чотири мотиви відкидання
Ось ми й відповіли на запитання, чому вчені наполягають на давньому віку Землі й теорії еволюції, однак постає інше питання: чому багато віруючих це відкидають? Я бачу чотири поширені мотиви від украй примітивних до богословськи складніших.
1. Подекуди відраза до теорії еволюції обумовлена емоціями. Справді, думка, що ти є нащадком мавпи, може бути неприємною (нехай уже тигра або вовка, але не мавпи!). Одначе Бог не погребував із «пороху землі» зробити Свій образ. Ми ж гордовито відвертаємося від мавпи, хоча різниця значно менша. Та й процес перетворення мавпи на людину нескладний для Того, хто може із «каміння підняти дітей Авраама» (Лк. 3:8).
2. Дехто відкидає теорію еволюції, керуючись підходом, озвученим у передачі «Загублений світ»: «Весь процес створення Землі описаний в Біблії». Дотримуватися такої позиції може лише людина, яка Біблії не читала або читала її невдумливо. Космогонія в Біблії описана побіжно, питанню походження Землі приділено значно менше уваги, аніж в інших давніх текстах.
3. Також поширений мотив заперечувати еволюцію – буквальне розуміння Біблії. Не в усьому, звісно, бо буквального розуміння заповідей «Не вкради» або «Люби ближнього свого, як самого себе» дотримуватися важко. Значно простіше наполягати на буквальному розумінні «шести днів Творення» і вважати, що Всесвіту чи то шість тисяч років, чи то сім, але аж ніяк не мільярди. Звісно, такий підхід можливий, але не варто вважати його єдино правильним, бо в Церкві віддавна були різні підходи до тлумачення Біблії. Ось Августин, слідуючи науці святого Амвросія Медіоланського, трактував «Шестоднев» надзвичайно алегорично, вважаючи, що «небосхил» – це Біблія, «води над небосхилом» – ангели, «риби і морські тварини» – «неуки і невіруючі, яких не можна втаємничити у віру ні залучити до неї, хіба що тайнами». Згадка про «більше світило» для нього – не про створення Сонця, а про людей, яким дано «Слово Мудрості». «Менше світило» розуміє не як Місяць, а людей, яким дано «Слово Знання» (див. «Сповідь», книга 13).
4. Є й складніші мотиви – наполягати на молодому віку Землі, керуючись уявленням, що до гріхопадіння Адама не було ні смерті, ні страждання. Відповідно динозаври та шаблезубі тигри живилися рослинами. Так, для християн смерть є результатом гріхопадіння. Але чия смерть? Слова «смерть», «помер», «загинув» використовуємо в різних ситуаціях: коли мовиться про людину, кішку, моркву на грядках, зірки, електротехніку і так далі. Чи в усіх випадках «смерть» однакова? Звісно, що ні. Якщо смерть зірки в космосі не тотожна смерті людини, то, можливо, смерть динозавра також є чимось іншим? А якщо їх прирівняти, то Христос смертю смерть подолав заради вічного життя людей… а також котів, бліх, динозаврів та інших тварин? Навіть атеїсти вповні не прирівнюють смерть людей і тварин, принаймні в юридичних питаннях вони різні. Коли ж їхню смерть ототожнює християнин, то доведеться «поділитися» з тваринами воскресінням і проголосити жертовну смерть Христа за кожну комашинку.
Християни-вчені й теорія еволюції
Однак є чимало християн, які приймають те, що вік Землі вилічується мільярдами років, а теорію еволюції вважають поясненням появи сучасних видів. Поміж них є вчені, зокрема природничих наук. Згадаймо нашого співвітчизника з Вінниччини Феодосія Добржанського. Він був генетиком, одним із провідних американських біологів ХХ століття, співавтором синтетичної теорії еволюції, яка досі лишається провідною в біології, що не завадило Добржанському бути практикуючим православним. Багато хто дивується, як можна одночасно дотримуватися християнської віри й теорії еволюції. Про це розлого написано в книгах «Finding Darwin’s God» католика й молекулярного біолога Кеннета Міллера або «The Language of God: A Scientist Presents Evidence for Belief» протестанта, генетика, керівника проєкту «Геном людини» Френсіса Коллінза. На жаль, згадані книги не перекладені українською. На відміну від численних праць прихильників так званого креаціонізму, тобто ідеї буквального розуміння шести днів Творення й «теорії молодої Землі».
Тобто поміж християн є ті, що приймають теорію еволюції або, навпаки, вважають її обманом. То чи варто про це говорити в колі віруючих, коли обидва варіанти можна узгодити з релігійними поглядами? Варто. Хоча б тому, що наведені погляди висвітлені вкрай нерівномірно. Праць про можливість поєднання теорії еволюції і християнства не так багато і вони маловідомі, навіть якщо написані вченими зі світовим ім’ям. Натомість креаціоністи надзвичайно активні і проявляються від коментарів у соціальних мережах до друку літератури великими накладами й судових позовів проти освітян. Зокрема, в Україні в 2009–2010 роках суд розглядав позов Богдана Рудого проти МОН із вимогою подавати «теорію молодої Землі» нарівні з теорією еволюції. Мені не вдалося знайти судового рішення у цій справі, натомість маю книгу Рудого «Криза еволюціонізму» 2003 року. Лише 115 сторінок тексту, але кількість наукових помилок неймовірна. Креаціоністи активні й самовпевнені. У книгах, блогах, соціальних мережах та приватних розмовах ставлять питання руба: або ти християнин, або сприймаєш теорію еволюції. Не враховуючи того, що внаслідок їхніх зусиль далеко не всі роблять вибір на користь віри. Та головне, на мою думку, чого ці противники теорії еволюції не розуміють, то це того, що сама теорія еволюції є плодом пошуку відповіді на питання, яке ставлять християни.
Ми докладно зупинилися на дилемі зникнення видів, однак є складніше питання – поява нових. Як з’явилися нові тварини й рослини, якщо колись їх не було? Якби я був вихований у суспільстві язичників, то не бачив би проблеми або інтересу в цьому питанні: одні види створило одне божество, другі – друге. Політеїст не має потреби поєднувати минуле й сучасне. Ця потреба стає неактуальною, особливо якщо, подібно до прихильників релігій Сходу, сприймати час як безкінечне коло, поділене на сектори. Кожен етап починається новим творінням і завершується колапсом. В такому випадку можна й без еволюційного вчення пояснити появу нових видів творчими актами природи чи божеств на новому витку безкінечної круговерті. Індуси та китайці зробили чимало видатних винаходів, але теорію еволюції спромоглися сформувати тільки вчені в християнській культурі. Бо для східних культур просто непомітним є запитання, що спонукає міркувати в цьому напрямку. Може обійтися без теорії еволюції й атеїст, який вірує у вплив чужопланетян. Наприклад, може сказати, що види з’являлися багаторазовими трансферами з далеких планет.
Коли ж людина вважає, що час – лінійний (має початок і рухається вперед, а не по колу) і що у природі існує лиш одна Творча сила, то питання появи нових видів потребує пояснення. Знайти відповідь було основним завданням Чарльза Дарвіна. На той час його релігійні погляди відійшли далеко від християнства. Однак важливо, що Дарвін вихований у суспільстві з християнськими поглядами на появу Всесвіту. Як казав Томас Елліот: «Окремий європеєць може й не вірити в істинність християнської релігії, а проте все, що він каже, робить і чинить, спирається на християнську спадщину. Тільки християнська культура могла народити Вольтера чи Ніцше». Те саме стосується Дарвіна. Він сформувався в суспільстві, де прийнято вважати, що час лінійний і Творча сила – лиш одна. Тому появу нових видів він не міг пояснити вічною круговертю чи впливом різних божеств. Дарвін запропонував (а також аргументував!) теорію, згідно з якою нові види виникають із уже наявних під впливом природного добору та боротьби за виживання. Так, пояснення цілком матеріалістичне і може бути прийняте атеїстом. Однак і для християн цілком прийнятно, що все це – прояви Божого задуму, а як він реалізований – річ вторинна.
Ще в ІХ столітті, задовго до суперечок про Великий вибух та еволюцію, Йоан – екзарх Болгарський допускав один Творчий акт Бога, після чого всі подальші новоутворення виникали внаслідок видозміни того, що існувало раніше. В книзі «Шестоднев» Йоан написав: «У перший день Бог сотворив усе. Наскільки можливо, існуюче сотворив із неіснуючого. А в другий день нічого не сотворив із неіснуючого, але із того, що сотворив у перший день, те перетворив у другий день як забажав. А й сам поміркуй і побачиш, чи це не так?».
Тому кожному, хто сумнівається, пропоную серйозно поставити собі це запитання Йоана Болгарського.
Леонід Горобець
