Із побаченого і пережитого у скиті отців Студитів у Лужках
Зазвичай, коли серед церковного люду хтось заговорить про оздоровлення в котромусь із святих місць це повідомлення загал приймає з ентузіазмом. Відразу ж знаходиться інша особа, яка своїми розповідями доповнить образ місця, священика чи монаха як панацею від усіх хвороб. Коли ж у присутності отця Йони, настоятеля студійського скиту в Лужках, пан Зенон Сорока розпочав тему свого «чудесного оздоровлення» в дорученій настоятелю обителі, останній лагідно усміхнувся і зауважив: «Та це ще треба знати, що саме вам допомогло…». Пан Зенон розводить руками і вже не у відповідь отцю Йоні, а таки вже мені ледь не на вухо: «Не любить отець говорити про чуда і зцілення, – а за хвилю додає, цього разу вже ніби сам до себе. – А може і мають рацію… Інакше би люди вже тут їх затоптали…» Сам пан Зенон Сорока приїжджає до монастиря вже п’ятий рік поспіль. Вперше потрапив сюди з глибокої нужди. Пухлина, яку навідріз відмовилися лікувати усі лікарі, звісно крім хірургів, тут «в чудесний спосіб» щезла. Відтоді кожен перший тиждень Великого посту він тут: «Це особливе місце, – каже. – Що ще можу вам сказати? Самі відчуєте…».
На празник апостола Андрея Первозванного
І ми1 справді це «відчули». Потрапили ми до скиту у навечір’я храмового празника святого апостола Андрея Первозванного. Мороз пробирав до кісток. Дорога до скиту – суцільний лід. До Осмолоди, найближчого населеного пункту – 11 кілометрів. Темно, хоч око вибери. Нас зустрічає з ліхтариком усміхнений отець Йона, на момент нашого приїзду єдиний насельник скиту: «Служба розпочнеться через три години, – каже. – Прибудуть люди із сіл, монахи з Унева та Зарваниці, і вам буде веселіше. Спершу я потрактував слова отця як жарт: де під таку пору, за таких несприятливих погодних умов тут візьмуться люди. Ну хіба якісь заблукалі, обвислі бурульками туристи…
Коли ж розпочиналася Вечірня, храм був на третину заповнений прихожанами із сіл, навіть з Брошнева, до якого усіх 26 км. Приїхали також брати та отці студити з Унева та Зарваниці. До останньої близько 400 км. Заповідалася довга, неймовірно холодна ніч чувань у щойно збудованому дерев’яному храмі. Тривале перебування в таких умовах мало б неминуче закінчитися щонайменше простудою. Але жодної хвороби з цієї холоднечі ніхто не виніс. Це було видно зранку, коли люди тісним колом обступили джерело зі щойно освяченою водою. На втомлених обличчях видніла тиха радість. У жестах людей, у їх рухах не було й натяку на поспіх. Вони ще довго громадилися біля джерела, набирали у пляшки воду, пили її так, ніби дійство відбувалося посеред літа на квітчастому лузі. Десь між горами ховалася ніч, а з вершин, по верхів’ях засніжених сосон, скочувалося світло нового дня – нового вже в оновленому, десь у глибинах цієї ночі, сенсі.
Сам отець Йона переконаний, що у скиті справді гояться рани, але це передусім рани порушених взаємин людини з Богом, і людей між собою: «Буває сюди водночас приїжджають люди, які гніваються між собою, скажімо хтось, хто позичив гроші і хтось, хто їх не віддає, або начальних і його підлеглий, особа, яка збирає податки на базарі і продавець, з того ж таки базару. Скит є нейтральною територією. Тут люди по новому відкривають свою гідність перед Богом». – каже отець Йона і додає: – Оздоровлення, мабуть, трапляються, але зцілювати – це не наше пряме покликання».
«Тут неподалік є монастир, де щодня до священика приходить більше ста хворих з різними діагнозами, – втручається у розмову пан Зенон. – Люди справді оздоровлюються. Але я все ж таки більше люблю бувати у Лужках. Тут – якась незвичайна тиша».
Покликання постояльців скиту – братії студіону
Завдання студійського скиту: насамперед розвивати духовне життя, стреміти до совершенства у молитві, а також докладати усіх Богом даних талантів до розбудови скиту. Отці студити знають навіть про таку залежність: як монах-студит будуватиме свій храм чи монастир, таким і буде його захист у часі спокуси. Чимало людей, які тим чи іншим чином запізналися зі скитом та його жителями, застосовують це правило і щодо свого життя. «Дві третіх усього, що тут збудовано, – розповідає отець Йона, – це дар різних доброчинців».
До скиту що раз то частіше приходять прочани та богомольці. Церківця на сто людей – перша ознака того, що тут справді їх чекають. Разом з тим при вході до скиту – табличка: «Без потреби на територію монастиря просимо не заходити». «Головне завдання скиту – бути палаючим стовпом для тих, хто шукає Бога. – говорить о. Йов. – Якщо до нас приходять люди у цій потребі, вони є тут бажані та очікувані». На жаль, можливості зупинитися на території монастиря немає, принаймні поки що. Вже знайомий нам пан Зенон на час свого перебування у скиті винаймає житло в гуртожитках лісників у Мшані, пів години пішої ходи від скиту. Неподалік студійської обителі є видолинка, де можна розбити наметове містечко. Влітку з цієї можливості користають групи молоді – школярі, пластуни, студенти. «Живуть поза територією скиту, а до нас приходять на богослужіння», – розповідає отець Йона.
Не так бажанням у скит як послухом
Життя у скиті значною мірою відрізняється від життя у монашій спільноті. Тут більший наголос ставиться на особисте молитовне правило. Лише один раз на день насельники скиту сходяться разом для участі у Літургії. Брат Серафим, переконаний у тому, що життя у скиті підходить не усім монахам. Часто молоді люди приходять у монастир з певним ідеалом життя у пустині, однак коли реально з’являється можливість такого випробовування – бажаючих виявляється обмаль. «Перш ніж жити у скиті, особа повинна пройти становлення у монашій спільноті, – переконаний брат Серафим, – старожил лужківського скиту. Отець Йона до скиту прийшов лише півроку тому. На запитання: «Чи подобається йому тут?» зводить плечима. «Бути тут мене поблагословив ігумен. Тому я не мав проблем з тим, щоб приймати рішення». Хоча в цілому послух дійсно знімає багато зайвих питань. Отець Йона не приховує того, що у скиті йому таки й справді до душі: «Гарна природа. – каже. – Тут вона така сама як і навколо мого рідного дому у Словаччині».
Відтак чимало запитань виникло з огляду на національність о. Йони. Як сталося, що словак потрапив до монастиря отців студитів в Україні? Свого часу він закінчив семінарію у Пряшеві, вже тоді мріяв про контемплятивний монастир Східної Церкви. У Словаччині такого не було. Довідався про монахів студитів в Україні. З 2004 р. служить в Унівській Святоуспенській лаврі. Не залишає надії на заснування студійського монастиря у себе на батьківщині. «Коли я потрапив до монастиря в Уневі, коли почув як братія молиться церковно- слов’янською мовою, як співає, я зрозумів, що знайшов те місце, яке шукав», – ділиться отець Йона.
Скит у період лихоліття
У цьому році сповнюється 80 років від часу заснування студійського скиту у Лужках. Місце для його зведення було обрано не випадково. Як і Підлюте, де розташована літня резиденція Митрополита Андрея – «Кедрова палата», Лужки знаходяться біля підніжжя мальовничого хребта Ґорґани, при витоках річки Лімниця. Користаючи збудованою ще за Австро-Угорщини вузькоколійкою Митрополит подорожував урочищами Ґорґанських масивів. Одна із залізничних колій пролягала попри територію, яка врешті була обрана під розбудову приміщень скиту. З одного боку Митрополит бачив велику потребу заснування студійського скиту, як місця, де плекається особливий дух молитви, з іншого боку, він бачив велику потребу пасторального служіння серед лісорубів та їхніх родин, які часом цілими роками перебували у горах без жодної пастирської опіки. У 1930 році тут постала дерев’яна церківця, а невдовзі –двоповерховий дім для братії з десяти чоловік. Одним із мешканців цієї обителі в ті часи був брат Ювеналій Мокрицький, визначний митець, автор мозаїк собору св. Софії у Римі. Після Другої світової війни монахи-студити, утікаючи від неминучої розправи комуністів, залишили скит у Лужках і подалися на Захід. Саме вони заклали фундамент для розвитку студійського монашества у вільному світі. Спершу брати оселилися у бенедиктинському монастирі у Бельгії. Хоч умови життя були дуже добрі, все ж монахи не могли там провадити стисло студійський спосіб життя. Невдовзі вони перебралися до Канади під юрисдикцію торонтського владики Кир Ізидора Борецького. За підтримки Римського апостольського престолу і численних доброчинців, особливо з українського середовища, був закладений Святоуспенський монастир у Вудстоку (Онтаріо, Канада), доми у Крефельді (Вестфалія, Великобританія), Пасейку (Нью Джерсі, США) і врешті-решт матірний дім у Кастельґандольфо, неподалік Риму. Саме в цьому середовищі розвинулося покликання і характер служіння теперішнього глави УГКЦ Патріарха Любомира, довголітнього Архимандрита студитів.
З нової сторінки
Щойно 10 років минуло від часу, як почалося нове життя скиту у Лужках вже за незалежної України. Зі старих будівель, крім фундаментів, фактично нічого не залишилося. Двоповерховий монастир спалили ще на початку 50-х. Старий храм залишився стояти аж до 1998 року. Хоч не зруйнувала його людська рука – природа зробила своє діло. У 1999 році храм розібрали і, з благословення церковної влади, спалили, оскільки він став непридатним для реставрації. На фундаментах старих споруд постали нові. Року 2009, на празник св. Апостола Андрея Первозванного, вже у новому храмі відбулися перші богослужіння. Якщо подивитися на фотографію скиту 30-х років і порівняти, як він виглядає сьогодні, то насамперед впадає у вічі відсутність дерев у його ближчому довкіллі. Нещодавно бурелом буквально скосив усе навколо. Тлом монастирських куполів залишається спадщина як радянського, так вже й українського браконьєрського ставлення до лісу – велетенські зруби. Вузькоколійка, за посередництвом якої було визначено місце для скиту, також відійшла в історію. За іронією долі та української приватизації, київський «бізнесмен» спершу придбав більше сотні кілометрів цього залізничного полотна, а згодом продав його як металобрухт. Руїною лежить ціла інфраструктура, яка творила контекст для життя скиту монахів студитів. Чи можлива її віднова – час покаже. Факт, що Осмолода залишається надзвичайно привабливим місцем для пішохідного туризму: вихід на гірські масиви Ігровця, Сивулі, Попаді, Ґрофи, Аршиці. Цілком правдоподібно, що поєднання релігійного і зеленого туризму, в перспективі, може визначити додаткову харизму цієї студійської обителі.
***
Вже коли ми прощалися, отець Йона заросив нас відвідати капличку в самому монастирі. Святая-святих – серце скиту: маленьке приміщення розділене іконостасом, третину одної зі стін займає кахельна піч. Стіна навпроти іконостасу заставлена богослужбовою літературою. Біля вікна – ікона всіх святих Печерського монастиря. Коли розумієш наміри, які спонукали засновників цього греко-католицького монастиря обрати покровителем храму у далеких від гір Києва – горах Карпатах – апостола Андрея Первозванного, а капличку віддати під покров святих Печерського монастиря, справа єдності Церкви перестає виглядати такою вже і безнадійною.
Петро Дідула
- До скиту у Лужках ми подорожували утрьох з о. Олегом Гірником та редактором ж-лу «Патріярхат» Анатолієм Бабинським.
