21 липня 2011 року, в місті Гартфорд, штат Коннектикут, упокоївся в Бозі Олександер Пришляк – відомий патріархальний і громадський діяч.
Народився він 30 серпня 1924 року в с. Заставче на Тернопільщині. Середню освіту здобув у Бережанах. В часі ранньої молодості став свідком трагічних родинних подій, спричинених Другою світовою війною, у якій був змушений брати активну участь. Як тисячі представників цієї ґенерації, після війни Олесь Пришляк опинився в таборі для «переміщених осіб» у Баварії. А згодом, 1947 року, вступив на студії на інженерному факультеті Українського Технічно-Господарського Інституту в Регенсбурзі. В 1949 році емігрував до США: спочатку оселився в штаті Огайо, а в 1951 році переїхав до Гартфорда, де закінчив студії механічної інженерії. Тут заклав родину, разом із дружиною Анною (з дому – Ґреськів) виховав у християнському та національно-патріотичному дусі двох доньок і сина, який помер передчасно.
У Гартфорді розпочав успішну професійну кар’єру та громадську діяльність. Головним аспектом цієї діяльності було навчання дітей у школі українознавства, якою він провадив як директор (1970 – 1998). Служив і головою Комісії Випускних Іспитів, і головою Колеґії Педагогічних Дорадників при Шкільній Раді Українського Конґресового Комітету Америки (УККА). Одними із багатьох захоплень Олеся були музика і спів: він не тільки був учителем співу в Гартфорді, але й організатором фестивалю шкільних хорів штату Коннектикут. Зробив собі ім’я в музичному середовищі діаспори як диригент відомого хору «Діброва» з 1954 по 1984 роки, що мав численні різдвяні виступи на телебаченні. Як згадала Зірка Рудик у своєму прощанні покійного, хор під диригентурою Олеся Пришляка брав участь у Божественній літургії у Стемфордській катедрі, що її відслужив патріарх Йосиф Сліпий. Втіленням його мрії став звукозапис Божественної літургії, великодніх пісень та різдвяних колядок, які вийшли платівкою та на касетах. Як знавець і любитель церковної музики, Олесь дякував у церкві св. Михаїла у Гартфорді та викладав церковну музику і спів у духовній семінарії в Стемфорді.
Слушно висловився його довголітній друг і співробітник в патріархальному русі редактор Микола Галів у своєму прощальному слові на похоронних відправах, кажучи: «Понад усе Олесь був душею життя української громади Гартфорда, зокрема парафії св. Михаїла… Покійний Олесь записував книгу свого життя добрими ділами. І сьогодні перед престолом Всевишнього може спокійно сказати: Боже, Боже мій, дякую Тобі за таланти, якими Ти мене нагородив, а я їх помножив багато, багато разів на славу Твою, добро нашої Церкви й українського народу».
Особисто я пізнав Олеся Пришляка у шістдесятих роках після приїзду патріарха Йосифа Сліпого на волю та зародження патріархального руху, коли він включився у ряди ентузіастів, а згодом очолив Крайову Управу Патріярхального Товариства. Хоч ми проживали доволі далеко (Гартфорд – Філадельфія), доволі часто зустрічалися на різних засіданнях, симпозіумах та конференціях. Він був співорганізатором та учасником численних патріархальних конференцій і з’їздів у Римі, Україні та в США, а також членом проводу Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО). Після смерті Василя Колодчина, останнього голови цієї організації, у 2006 році О. Пришляк, як перший заступник, очолив УПСО, і, як це ствердила теперішня голова Українського Патріярхального Товариства США Рома Гайда, яка день перед його відходом у вічність мала з ним телефонну розмову, він до останньої хвилини свого трудолюбивого життя не переставав турбуватися про долю українського народу і його Церкви.
Наші особисті стосунки становили суміш громадського і професійного спілкування головно в рамках Патріярхального Товариства. Власне в тому контексті я мав нагоду краще пізнати цю справді благородну людину, що (на жаль, це занадто рідко буває в нашому житті) завжди ставила добро організації, громади та нації перед власними інтересами. Був він також у моїх очах дуже лагідною, скромною, доброю людиною, яка – свідома своєї гідності – ніколи не вибухала гнівом, не принижувала інших, завжди старалася теплим логічним способом, а то й гумором запобігти чи припинити потенційний конфлікт. De mortuis nil nisi bonum – каже давня латинська мудрість… Згадуючи покійного Олеся Пришляка, не можна нічого іншого сказати.
Вічна йому пам’ять!
Леонід Рудницький
