Християнство на території сучасного Єгипту почало поширюватись ще в І столітті. За церковним переданням, Александрійська Церква була заснована євангелистом Марком, який мученицьки загинув в Єгипті близько 68 року. Святий Марко також вважається першим єпископом Єгипту, і від нього ведуть свій родовід александрійські патріархи.
Проповідь євангелиста знайшла відгук в серцях не тільки греків та юдеїв, яких на той час багато проживало в Єгипті, а й серед місцевого єгипетського населення, яке греки назвали «коптами». Блаженний Єронім називає апостола Марка засновником найдавнішої християнської катехитичної школи в Александрії. З цієї школи вийшло багато богословів ранньої Церкви, зокрема «батько теології», автор близько 6000 коментарів до Біблії Оріген.
Однак Єгипет славний в християнському світі не тільки своєю наукою, а й своєю пустелею. Саме туди в ІІІ столітті попрямували перші монахи-пустельники, а згодом тут почали формуватись і спільножитні монастирі. Атанасій Великий, Павлоанахорет, Макарій Єгипетський та Пахомій, засновник спільножитніх монастирів, були першими монахами Вселенської Церкви. Окрім богослов’я та монашества, Александрійська Церква розвинула власну традицію іконописання та літургійний обряд, відомий сьогодні як «александрійський» чи «коптський».
Практично всі богословські суперечки раннього християнства були так чи інакше пов’язані з церквою Александрії. Саме тут зародилась перша велика єресь, відома за ім’ям александрійського пресвітера Арія – «аріантво». В Александрії про‑ живав також борець проти цієї єресі Атанасій Великий. Святий Кирило Александрійський, Отець Церкви, який очолив боротьбу проти несторіанства, також був представником Церкви Александрії. Протягом перших віків християнства Александрійський Патріархат, посідав друге місце після Рима в переліку церковних престолів, та постійно намагався довести справедливість такого статусу в суперечках то з Антіохійською Церквою, а згодом із зростаючою Церквою Константинополя. Aле завдяки політиці візантійських імператорів таки поступився цим місцем Царгороду. Цікавим фактом є також те, що в переліку офіційних титулів александрійських патріархів міститься титул «Папи».
Розкол єгипетського християнства
Александрійці брали активну участь у перших Вселенських Соборах. Однак під час Халкедонського собору було засуджено александрійського патріарха Діоскоруса, який захищав монофізитське вчення, вважаючи, що він захищає вчення святого Кирила Александрійського. З цього часу єгипетське християнство перестало існувати як єдине ціле. Хоч великою мірою за розколом між Александрійським Патріархатом і Католицькою Церквою стояли богословські причини, значну роль у цьому конфлікті зіграли політичні фактори протистояння між корінним населенням Єгипту та грецькою за своєю суттю імперією.
Після Халкедону Патріархат розділився. Частина, яка не прийняла постанов собору, з цього часу називається Коптською Церквою та очолюється Патріархом. Інша частина, здебільшого єгипетські греки, отримали свого патріарха, якого призначали з Царгороду та який отримував значну підтримку з боку імператора. Тому ця частина древньої Церкви називалась «мелхіти» або «царські», тобто ті, яких під‑ тримує імператор. У своїй боротьбі проти візантійців копти вважали, що захищають свої законні права і автономію, а також старий порядок структури Церкви, який порушив Константинополь узурпацією вла‑ ди. Конфлікт одразу переріс у свого роду релігійну громадянську війну. Тільки у 567 році імператор Юстин ІІ визнав двох Патріархів Александрії. Коптська Церква, яка також відома як дохалкедонська Церква (разом із Сирійською, Вірменською, Малабарською і Маланскарською Церквами) зберегла александрійський обряд, натомість імперська Церква поступово відходила від древніх традицій, а в ХІІ столітті зовсім його відкинула і ввела візантійський обряд.
У 642 році Єгипет був завойований арабами. Візантійське військо потужно протистояло завойовникам, однак коптське населення не надто підтримувало греків у боротьбі, сподіваючись завдяки арабам позбутись грецького керівництва. Однак після завоювання Єгипту мусульманами з часом християнство в країні (особливо після приходу до влади мамлюків у 1250 році) почало становити меншість.
Контакти з Римом
Римський престіл доклав значних зусиль для єдності Коптської Церкви з наслідниками апостола Петра. Тим паче, що в питанні привілеїв Церков Рим ішов не за політичними ознаками, за якими на Сході найперше місце зайняв Константинополь, а за принципом апостольського походження престолів. Згідно з цим принципом, Александрія посідала друге місце після Рима. Перша спроба віднайти єдність була на Флорентійському соборі у 1442 році, де 4 лютого було підписано документ під назвою Cantate Domino. Однак у самому Єгипті цей документ не знайшов співчуття. Наступна спроба поєднання була на соборі в Мемфісі у 1582 році.
В XVII столітті свою активну місіонерську роботу в Єгипті розпочали францисканці та капуцини, а згодом до них приєднались і єзуїти. В цьому ж столітті відбулось кілька безплідних діалогів між католиками і коптами. Тільки в 1741 році коптський єпископ Єрусалима Амба Атанасій приєднався до Католицької Церкви. Папа Бенедикт XІV призначив його апостольським вікарієм для коптів католиків у Єгипті. Однак згодом єпископ Атанасій повернувся в Коптську Церкву. Незважаючи на це, існування Копт‑ ської Католицької Церкви не припинилось. Вже у 1824 році було створено Коптський Патріархат, який, однак, існував довгий час тільки на папері. У 1829 року турецька влада визнала існування коптів-католиків та дозволила будувати храми. А у 1895 році Папа Лев ХІІІ апостольським листом Christi Domini повторно підтвердив заснування Александрійського Патріархату. Патріархом у 1899 році став Кирило Макарій. Територія Єгипту була поділена на три єпархії: патріарша єпархія нижнього Єгипту (північна частина країни, дельта Нілу), єпархія Гермополіса та єпархія Фів. Патріарша резиденція була розміщена в Каїрі. Наприкінці ХІХ століття в Коптській Католицькій Церкві відбувся Синод, на якому було введено в практику деякі латинські запозичення. В Церкві відбувся конфлікт, через який Патріарх подав у відставку, і до 1947 року керівництво здійснювали апостольські вікарії. Нового Патріарха було обрано тільки у 1947 році. Ним став єпископ Александр Скандар. Інтронізація відбулась 7 березня 1948 р. Після цього територію Патріархату було розділено на нові єпархії. Загалом Церква складається з семи єпархій у Єгипті та 11 парафій у Європі, Америці, Австралії і Кувейті.
Церква сьогодні
Сьогодні Коптська Католицька Церква налічує 165 парафій, понад 160 тисяч вірних у Єгипті та діаспорі. Опікуються Церквою 10 єпископів. Коптська Церква утримує понад 100 початкових та середніх шкіл. Церква має велику лікарню, багато медичних пунктів та госпіталів, а також дитячі будинки. В Церкві на сьогодні немає монастирів, які продовжували древню традицію єгипетського монашества. Існує францисканський монастир, а також три жіночі згромадження: сестри Пресвятого Серця, сестри Ісуса і Марії та Малі сестри Ісуса, які займаються освітньою та харитативною діяльністю. У 2006 році Патріархом коптів-католиків став Антоній Нагіб, народжений у 1935 році. Центр патріархату є в Каїрі.
Слід зазначити, що коптська католицька спільнота досить малочисельна та не в силах у повноті представити коптську традицію у Вселенській Церкві, оскільки багато питомих елементів традиції Церква втратила. Вповні свідчення коптської традиції зможе відбутись тільки тоді, коли відбудеться об’єднання Коптських Патріaрхатів, католицького і до-халкедонського. Сучасна ж Коптська Церква може стати для решти коптів свідком вселенської єдності Церкви. Однак це буде можливим тільки у випадку того, якщо в Римі добре розумітимуть необхідність пошанування незалежності цього східного патріархату та віддання йому належних почестей, відповідно до його древньої традиції.
Анатолій Бабинський
