Служінню християн у в’язниці стільки ж років, скільки й самій Церкві, коли віра в Христа прирівнювалася до злочину проти імперії. Про це свідчать Діяння св. апостолів та ранні християнські мартирологи. Новітня історія Церкви розповідає про служіння душпастирів для в’язнів у часи репресій нацистського та радянського режимів. Тоді вірних, священиків та ієрархів ув’язнювали поряд із кримінальними злочинцями. Для священиків Української Греко-Католицької Церкви взірцем відданого душпастирства став священомученик Омелян Ковч, який добровільно залишився у таборі смерті «Майданек», щоб свідчити про силу віри в’язням.
Причини кримінальних злочинів – у суспільному житті людей. Але всякий злочин – це, передовсім, гріх та брак моральної відповідальності. Суспільство, зіштовхуючись з проблемою насильства та злочинів, передало державі відповідні заходи реагування, в тому числі й ув‘язнення. Ми делегували державній владі все, що стосується правосуддя та покарань за злочини. Тому те, що відбувається у цій сфері, залежить від кожного із нас.
Протягом років незалежності не припиняються зусилля реформувати систему кримінального судочинства та гуманізувати утримання в‘язнів. В Україні заборонено катування та смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, перебувають під впливом репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян, що перебувають під слідством. Згідно зі статистичними даними 2011 року, Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тис. населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад півмільйона осіб. 60 тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей. Майже 80% з них – особи продуктивного віку, до 40 років.
Церква є головною суспільною інституцією, що своєю місією та моральним авторитетом сприяє зміні кримінально-виконавчої системи України в бік належної пошани прав людини на її гідне трактування в усіх обставинах життя. Священик та його помічники, що пастирюють у в‘язниці, відіграють надзвичайно важливу роль у житті засуджених. Їхнє служіння стає серед в‘язнів знаком присутності Невидимого, знаком Його любові та прощення. Воно зміцнює їхню духовність, будить надію і збільшує почуття безпеки. Це набуває великого значення як у релігійному, так і в соціальному вимірі, бо стає причиною позитивних змін в особистості засудженого. Позбавлені волі, хоча й самі могли завдати іншим багато шкоди, проте всередині носять глибоке почуття кривди через страждання, яких зазнали у певному моменті власного життя. Часто вони відчувають, як фізично, так і психологічно, відчуження й самотність. У таких обставинах капелан може допомогти настільки, наскільки йому вдасться, вплинути на засудженого, пробудити в ньому внутрішню мотивацію, що спирається на релігійно-моральні цінності. Це сприяє виробленню душевної відкритості відносно самого себе, здатності до самооцінки. Безпосередній контакт із священиком для багатьох засуджених стає процесом зцілення, позначеним внутрішнім заспокоєнням, більшою вразливістю на проблеми інших людей, позитивною зміною поведінки. Зустріч із священиком є також способом віднайти відповідь на численні буттєві питання.
Відродження душпастирства у пенітенціарних установах України розпочалося одразу по легалізації УГКЦ після років підпілля. Єпископи, священики і семінаристи щороку відвідували найближчі виправні колонії з нагоди великих свят, для проповіді та євангелізації, для передачі засудженим гуманітарної допомоги. Серед ієрархів і священиків, які першими побували в тюрмах, слід відзначити владику Юліяна Вороновського, владики Юліяна Ґбура, о. Володимира Коника, ЧСВВ, о. Зиновія Хоркавого, о. Ігоря Царя, о. Степана Здобиляка (спочив у Бозі 23 жовтня 2008 року).
Після перенесення 2005 року осідку Глави УГКЦ до Києва почалося структурне оформлення цього служіння. Декретом Блаженнішого Любомира від 3 жовтня 2006 року при Патріаршій курії УГКЦ було проголошено створення Відділу душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. У грудні 2010 року Відділ було реорганізовано у Департамент душпастирства у силових структурах України з відділами військового і, відповідно, пенітенціарного душпастирства. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає новий Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Керівництво відділом покладено на ієрея Костянтина Пантелея. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 капеланів. Більшість із них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці в пенітенціарних установах.
Монахи Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя опікуються позбавленими волі в сімох установах виконання покарань. Зокрема, отціредемптористи видавали тематичний часопис «Закон і милосердя». Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв’язків із родиною, навчання священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Протягом чотирьох років відбулося вісім семінарів для в’язничних душпастирів та чотири тренінги для волонтерів.
Розташування пенітенціарних установ на територіях єпархій нерівномірне. Для прикладу, якщо в межах Київської архиєпархії – 29 закладів, а у Львівській архиєпархії – 3 установи, то на території Донецько-Харківського Екзархату – 88 колоній і тюрем. Тому 2010 року Синодові єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ було рекомендовано розглянути доцільність творення єпархіальних комісій або референтур пенітенціарного душпастирства. Неділя про блудного сина була обрана Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів. Рішенням блаженнішого Любомира у грудні 2009 року в Київській архиєпархії було створено Комісію пенітенціарного душпастирства. Голова комісії – о. Віталій Котик, ЧНІ. При курії Львівської архиєпархії від 2010 року діє Департамент пенітенціарного душпастирства, керівник – брат Юрій Кузьо.
Значного вдосконалення та розвитку потребують такі сфери служіння пенітенціарного душпастирства:
1. Для позбавлених волі та членів їхніх родин: – служіння ув’язненим і засудженим у їхніх духовних потребах;
– опіка пастирських структур УГКЦ за кордоном щодо мігрантів в ув’язненні;
– опіка парафіяльних спільнот УГКЦ в Україні щодо родин ув’язнених мігрантів;
– служба листування з в’язнями для духовного і харитативного супроводу особи та її неповнолітніх дітей, що залишилися без годувальника;
– реадаптація після звільнення з ув’язнення.
2. Для пенітенціаріїв та їхніх родин:
– особлива увага на рівні парафіяльного життя;
– відпочинкові реколекційні програми та прощі для пенітенціаріїв та їхніх родин.
3. Для держави і суспільства: – проведення виставок творчих робіт засуджених;
– організація конференцій та заходів суспільної солідарності для формування в державі пенітенціарної політики;
– впровадження програм надолуження і примирення для злочинців та осіб, що постраждали через злочин.
У справі повернення громадян до суспільного життя Церква ефективно співпрацює і засвідчує живу солідарність з представниками Державної пенітенціарної служби України, що виконують свій обов’язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини. Ця співпраця спирається на відповідну угоду, укладену 2 квітня 2007 року.
УГКЦ є співзасновницею та учасницею Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею на правах спостерігача, а від 2007 року – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка нині діє під керівництвом Конгрегації у справах духовенства та у співпраці з Папською радою «Справедливість і мир».
о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у Пенітенціарній системі України
