Маємо українських святих та блаженних, маємо у храмах мощі, до яких прикладаємося, маємо життєписи святих, іконки з їхнім зображенням, Молебні та Акафісти за допомогою яких звертаємося по заступництво… Як це все отримуємо? Хто стоїть за «справою святих»?
Щоби особу було визнано святою, мусять бути пройдені певні етапи. Перш за все, хтось конкретний (людина чи група людей) мав би знати життя претендента на канонізацію чи, скажімо, факт його мученичої смерті за віру Христову і бути впевненим у його святості. Керуючись загальним добром Церкви, ця людина бажає святе життя претендента представити ширшому колу вірних для спасительного наслідування. Ця людина чи група людей є так званим автором справи. Але не завжди автор справи має достатньо можливостей, щоби могти процес підготовки до проголошення святим ефективно провести. У такому випадку він звертається до того, хто має відповідну компетенцію, а ним є постулятор, який від імені автора справи займається ствердженням і провадженням процесу підготовки до беатифікації, тобто проголошення людини блаженною (особа, яка визнана блаженною є представлена до почитання у місцевій Церкві), а згодом канонізації – святою (ця особа втішається культом загальноцерковного почитання ).
Як беатифікація, так і канонізація, зазвичай, здійснюється Вселенським Архиєреєм. Самозрозуміло, Папа не має можливості особисто розглядати справи усіх представлених для винесення на престоли. У цьому йому допомагає Конгрегація у справах святих, що є однією з численних Конгрегацій (відомств, свого роду міністерств), які належать до Римської Курії, а, в свою чергу, Римська Курія покликана допомагати Римському Архиєреєві займатися розв’язком конкретних питань у певних сферах релігійного, церковного життя. Конгрегація у справах святих, як це видно з назви, займається такою ділянкою в житті Церкви, яка стосується святості канонізованої, а зокрема справами канонізації. Всі речі, які торкаються святості Божого люду, наявної у конкретних його представниках, конкретних людях, від моменту, коли починає існувати слава святості цих людей, до моменту, коли їх офіційно проголошують святими – все це належить до компетенції прийняття рішень Конгрегації у справах святих. Остаточне рішення приймає Римський Архиєрей, але весь процес повністю супроводжується діяльністю тих чи інших внутрішніх підрозділів даної Конгрегації.
Перш ніж «справа святості» потрапить до Конгрегації, вона пройде шлях у тій єпархії, де претендент на канонізацію жив чи помер; саме тут, зазвичай, справа ініціюється, і логічним є, що для того, аби добре провести процес підготовки до беатифікації, необхідно знати мову, культуру, середовище, в якому жив кандидат.
Перший святий українського народу, мощі якого спочивають у соборі св. Петра в Римі, визнаний таким Вселенською Церквою після Берестейської Унії та внесений до літургійного календаря – це свщмч. Йосафат. Після потвердження на Берестейському соборі приналежності української Церкви до Церкви Католицької, процес канонізації св. Йосафата став першим процесом у справі мучеництва нашого співвітчизника. Але, в силу певних обставин, збір матеріалів, потрібних для доведення факту мучеництва за віру, був здійснений представниками Церкви Латинської. Те саме було й у випадку Пратулинських мучеників. Одним з перших процесів беатифікації, ініційованих самими греко-католиками, є, зокрема, процес у справі Митрополита Андрея Шептицького.
У період, коли Церква на матірній землі була у підпіллі, греко-католики діаспори ініціювали беатифікаційні процеси, писала молитви за прославу слуг Божих. Після виходу нашої Церкви з підпілля виникла потреба координації розрізнених дій окремих постуляцій. У Церкві з’явилося усвідомлення того, що ми здатні самостійно здійснювати підготовку до беатифікацій. Так, рішенням Синоду єпископів УГКЦ у 1997 році було створено Місію «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ». Назрівало це рішен‑ ня давно, оскільки провадилася вже на той час декілька беатифікаційних справ, тож для оптимізації їх проведення вартувало просто сконсолідувати зусилля постуляторів.
Постуляція в Україні не має прямого і безпосереднього відношення до Конгрегації у справах святих, оскільки Постуляція, по своїй природі, – це незалежна фізична або юридична особа, яка займається доведенням святості тієї чи іншої людини чи групи людей. Тут можемо говорити про певне опосередковане підпорядкування діяльності Постуляції, оскільки Конгрегація у справах святих має певні критерії, відображені у тих чи інших інструкціях та практиці справо провадження, а Постуляція у своїй діяльності мала б втілювати в життя ці критерії бачення святості, які є традиційними. Тож, відповідно, Постуляція мала б певним чином гомогенізувати власну процедуру в плані доказовості святості даної особи, в плані висвітлення її життя, чудесного заступництва і т. д. з тими речами, які Конгрегація традиційно вважає приємлимими як докази.
Загальноцерковна Постуляція, тобто організація, котра займається справами багатьох претендентів на беатифікацію, як у нашій Церкві – це специфічний випадок, досить неординарний. У переважній більшості випадків, постулятор – це одна особа або група осіб, яка розглядає конкретний випадок, вона не розглядає всю множину випадків святості, які є в тій чи іншій Церкві. Традиційно, у Католицькій Церкві деякі Чини мають своїх постуляторів, які курують усі питання, пов’язані з постуляцією кандидатів до прослави, якщо вони належали до їхнього Чину. Великі монаші Чини, такі як редемптористи чи єзуїти, мають так звану Генеральну постуляцію, але це лише орган консультативногокоординаційного характеру. Врешті, процедура беатифікації та канонізації приписує, що компетентним є завжди єпископ місця, де той чи інший чоловік жив і де він помер, де сталося те чи інше чудо за посередництвом молитов кандидата на прославу тощо. Тут перетинаються інтереси постулятора Чину з компетенцією конкретного єпископа на місці, якому право признає виключну компетенцію у процесі. Деякі наші єпархії мають єпархіальні постуляції, та, переважно, це референт у справах постуляції, який діє спорадично, у разі виникнення потреби, залучаючи до цього також інших компетентних осіб.
Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» займається практично усіма випадками постулювання на території України, матірній території нашої Церкви, і теж закордоном. Але є процеси зініційовані сестрами служебницями в Бразилії, процес о. Ісидора Дольницького, який провадить Львівська Духовна Семінарія, інші подібні процеси. Постуляційний центр контактує з цими постуляторами більшою чи меншою мірою, в залежності від потреби.
Постуляція є юридичною особою і в Церкві, і в Державі та керується у своїй діяльності Статутом, який зареєстровано в обох структурах. У своїй діяльності вона спирається на ін‑ струкції видані Римським Апостольським престолом у справі про‑ ведення беатифікаційних процесів. До появи нового канонічного права, кодекс 1917 року розглядав справу проведення беатифікації як окремий розділ, тож у ньому містилися дуже чіткі норми щодо усіх дотичних до процесу речей. Сьогодні в канонічному праві про це майже не йдеться, є лишень кілька канонів, які опосередковано торкаються цієї теми. Натомість головною канонічною нормативною є тепер «Норми, якими керується єпископ при проведенні беатифікаційного процесу», а також Divinis Perfectionis Magister папи Івана Павла ІІ та теперішня інструкція Sanctorum Mater, сьогоднішнього Понтифіка.
На сьогоднішній день у Постуляції працює 5 осіб. Найголовніше і найактуальніше нинішнє завдання постуляції – це приготуваня мощів святих для прилюдного почитання вірними, що включає досить трудомісткий процес, пов’язаний з ексгумацією останків, їх перенесенням з місць поховання. Наступним кроком є приготування антимінсів, виготовлення релікваріїв. Серед інших завдань – збір та обробіток свідчень, праця в архівах, збирання, каталогізування матеріалів та створення власного архіву редакційна робота, тобто випуск підготованих матеріалів консультативна робота у тих випадках, коли хтось працює над процесом окремо від Місії розгляд чуд, які стаються за посередництвом тих чи інших кандидатів на прославу, зокрема розгляд із залученням спеціалістів медиків, судових експертів, анатомів тощо. Зараз є задум видати окремою книжкою додаток до життя святих, який би представляв життєписи усіх святих УГКЦ. Багато з цих завдань Постуляція реалізує у тісній співпраці з іншими структурами Церкви.
о. Роман Тереховський
