На авдієнції у митрополита УПЦ Володимира в Києві
Перебуваючи на святкуваннях першої річниці української незалежности у Києві, я мав нагоду бути на авдієнції у Митрополита УПЦ Владики Володимира (Сабодана) у Києво-Печерській Лаврі. Авдієнція відбулась 18 серпня 1992 р. при допомозі і при участі о. пароха Української Греко-католицької Церкви у Києві Валерія Шкарубського, Студитського Чину. Резиденція Митрополита Володимира знаходиться на терені Києво-Печерської Лаври у Києві.
Я представився Митрополитові Володимирові як редактор журнала «Патріярхат», який є незалежним світським журналом. У журналі друкуються статті на релігійно-церковні теми не тільки мирян, але і священиків та владик. Друкуємо статті не тільки католиків, але також православних та інших конфесій. Журнал «Патріярхат» має відвагу ставити відважно всі проблеми наших Церков, але вони мусять спиратись на правдивих фактах. Нашою силою є правда і тільки правда. Там, де ми помиляємось, маємо відвагу признатись до нашої помилки і за неї вибачитись. «В такому дусі прийшов до Вас, Високопреосвященніший Владико Володимире, щоб по-християнському поздоровити Вас і привітати з Вашим вибором на Митрополита Київського і всієї України Української Православної Церкви». І при цьому висловив стурбованість, що в УПЦеркві стався розкол.
– Високопреосвященніший Владико, чи ви могли б розказати, як це так сталось, що Митрополит Київський Філарет (Денисенко), який стояв так високо на ієрархічній драбині Руської, розумій Російської Православної Церкви, будучи містоблюстителем Патріярха Пімена, що означало потенційний кандидат на патріярха, до чого, якщо не помиляюсь, Митрополит Філарет дуже серйозно готувався. Що було причиною поразки Митрополита Філарета?
Митрополит Володимир: Тут трудно говорити про якусь причину, бо такої не було. На Помісному Соборі Російської Православної Церкви було поставлено трьох кандидатів, а ними були: Митрополит Філарет, я (себто Владика Володимир) і сучасний патріярх. Голосування було таємне, і вийшов патріярхом їх Святість Алексєй. Під тим оглядом все було згідно з канонічними законами.
– Чи це могло бути причиною того, що Митрополит Філарет вийшов з УПЦеркви і приєднався до Української Автокефальної Православної Церкви?
Митрополит Володимир: Ні, це не було і не могло бути причиною. Цей болючий розрив має інше підложжя. 31 березня до 5 квітня 1992 р. відбувся у Москві Архиєрейський Собор Руської Православної Церкви, на якому поставлено багато питань Митрополитові Філа‑ ретові, які стосувались його духовного життя. У висліді цього Митрополит на цьому ж Архиєрейському Соборі перед хрестом і Євангелією дав слово, що скличе Собор українських єпископів у Києві і на ньому складе свою резиґнацію. Коли Митрополит Філарет повернувся до Києва, то відмовився від своєї резигації.
– Чи є можливість, щоб якось цей конфлікт мирно поладнати у дусі – щоб усі були одно?
Митрополит Володимир: Трудно в цій справі щось сказати. Ось бачите, вчора у Луцьку і Рівному відбулись великі демонстрації – автокефелісти намагались захопити катедри УПЦеркви. Це викликало великий неспокій.
Коментуючи вищесказане Владикою Володимиром, я сказав, що маємо до цих питань велике зрозуміння, бо Українська Католицька Церква, яка пройшла важкий страждальний час, переживала і все ще переживає всі ці трагічні моменти неузгодження, але навіть і в цій складній ситуації треба шукати злагоди у християнському дусі. Бачите, Київ має стільки гарних церков, а ось о. Валерій Шкарубський вже біля двох років відправляє Служби Божі під голим небом. Невже немає настільки зрозуміння, щоби у столиці України не знайшлося одної церковці для українців греко-католиків? Де ж тут християнська солідарність?
Митрополит Володимир: Я за тим, щоб о. Валерію було надано церкву у Києві. Я його підтримаю у цьому.
При цьому Високопреосвященніший Володимир виявив зрозуміння і бажання до спільних розмов і зустрічей, бо це шлях, який може мати кращі успіхи, ніж ізоляція.
Дякуючи Високопреосвященнішому Митрополитові Володимирові за уділення часу для спільної розмови, звернувся з одним пекучим питанням:
– Ваше Високопреосвященство, чи можна щось зробити, щоб у Києво-Печерській Лаврі з’явився хоч трохи український дух, бо Київська Лавра є найбільшим осередком російського шовінізму. Чи можна в цьому напрямі щось зробити?
Владика Володимир з розкладеними руками тільки сказав: «Монахи… монахи». На цих словах закінчилась наша розмова.
З такої першої і дуже короткої зустрічі можна зробити один висновок – нам треба зустрічатись, нам треба говорити і взаємно себе пізнавати, це один із шляхів, який веде до того, щоб усі були одно. Слід пам’ятати, що Українська Православна Церква, яка ще недавно називалась Російська Православна Церква, об’єднує багато українців. Слід це все мати на увазі!
Микола Галів
(№1 (265), 1993)
