Ще 3 листопада 1978 за підписом їх Блаженства Патріярха Йосифа появився незвичайно цікавий документ, що його за парижською польською «Культурою» передрукувала майже вся (у вільному світі) польська преса. Тяжко зрозуміти, що, хоч від появи того документу минуло стільки часу, українська спільнота не мала нагоди довідатися про нього з рідної преси. Нагодою до його появи було звернення редакції «Культури» до провідних мужів чотирьох народів (сусідів Польщі), що вони висловили їхнє вражіння про значення вибору папи поляка. Речник росіян, А. Солженіцин, обмежився до коротких, загальникових, в позитивному дусі стверджень. Подібні наскрізь чуттєві заяви, відповідні їхнім народам, вислови представники словацького та литовського духовенства в Римі. Натомість обширну, наскрізь ділову відповідь написав Голова Помісної Української Католицької Церкви, Патріярх Йосиф. Зазначивши, що сьогоднішні думки являються доповненням до виданої ним, зараз після вибору папи «Деклярації», наш речник в шістьох обоснованих точках схоплює наше становище та сперті на логічних сподіваннях українського загалу: а) Папа є слов’янином, а слов’яни, не виключаючи поляків, були завсіди предметом різних калькуляцій і конюнктур своїх сусідів; б) українці й поляки мали й мають спільних ворогів, а нині тим ворогом є Москва; в) історичні факти пр. гетьман Виговський чи т. зв. «Цуд над Віслов»; г) тверда життєва школа Папи, його характер, активна участь в підпільних змаганнях, а передусім його власні слова, що «ніхто не може бути рівночасно християнином і матеріалістом, віруючим атеїстом». Це такі переконуючі аргументи, які сповняють українців надією, що папа буде піддержувати нашу боротьбу за вільний розвиток нашої Церкви, навіть якщо б віяли сильні вітри з Римської Курії у протилежному напрямі.
Висловлюючи Польській Церкві признання за єдність та боротьбу з комунізмом помимо несприятливої ватиканської «остполітік» уважає, що вибір поляка папою є нагородою за ту прикладну однодушну боротьбу. Рівночасно звертає увагу на тяжке положення нашої Церкви, і то так на рідних землях (офіційне скасування нашої Церкви при цілковитій мовчанці Заходу), як у вільному світі (намагання відірвати поодинокі церковні провінції від одного пня, керуючи ними безпосередньо з Риму, підпорядковуючи їх єпископам латинського обряду) – причому не вагається пригадати що «польська ієрархія, якій підлягає наша католицька Церква в Польщі, не виказала в минулому для нас знаків зрозуміння».
Покликуючись на ту обставину, що Поляки «добре знають яке є правдиве наставлення росіян до католицької Церкви, як росіяни шанують умови дотримують слова» вірить, що папа-поляк перевірить дотеперішню «остполітік» Ватикану та буде діяти в правдиво християнському дусі.
Порівнуючи організовану боротьбу поляків проти асиміляцїї, яка їм грозить в латинській Церкві до нашої боротьби за самозбереження, яке одиноко може нам запевнити Помісна Українська Церква, висловлює надію, що новий папа не обмежиться лише до слів потіхи та заохоти до терпеливости, як це робили його попередники, але практично виявить зрозуміння до прав гарантованих нам Берестейською Унією та потвержених Вселенським Ватиканським II Собором.
Зі статті Михайла Бойка «Рефлексії з приводу важливого документу Патріярха Йосифа», березень 1979 року.
