Підбивати підсумки такого і насиченого для українського суспільства та Церков року, яким став 2011-й, непросто. Але ще складніше у цих підсумках зберігати частку оптимізму, адже всі експерти і опитування вказують на те, що 2011 рік був важким для України, і лише 4% українців назвали його вдалим. Трендами року, за результатами експертного опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, називають згортання демократії та посилення авторита‑ ризму. Найбільш значущою подією 2011-го став судовий процес над екс-прем’єром Юлією Тимошенко, який був каталізатором, причиною і тлом інших суспільних процесів.
Для світу цей рік ознаменувався протестами: від «арабської весни» до мітингів у Росії. Недарма «Time» назвав людиною року безіменного протестувальника. Ці тенденції не оминули й нашу державу – в 2011 році зросла протестна активність українців, які після розчарувань Помаранчевою революцією стали доволі інертними. І на відміну від сусідньої Росії, де основну частку протестувальників становив середній клас, в Україні цього року мітингували найбільш незахищені верстви населення – пенсіонери, ветерани війни в Афганістані, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, фермери, яких об’єднували не політичні гасла, а соціальні вимоги. Найяскравішу картинку протестів створили донецькі пенсіонери, які прийшли до облдержадміністрації з… вилами. Деякі експерти вважають, що в 2012 році протести частішатимуть, і Україна опиниться на порозі соціальної революції.
Українські Церкви, незважаючи на те, що кожна з них мала свої внутрішні справи, були доволі активними в суспільному житті держави. Традиційно «опозиційними» стали УГКЦ і УПЦ (КП), та вони виступали партнерами у різних молитовних акціях, наприклад, разом вшанували героїв Крут та відзначили День Соборності України. Варто згадати і спільне звернення УПЦ (МП), УПЦ (КП) та УГКЦ з нагоди 20-річчя референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Воно стало важливим не лише тому, що це перше таке звернення, але й тому, що воно викликало відповідний резонанс у суспільстві. Пропонуючи роз’єднаним політичними розбіжностями українцям об’єднатися навколо духовних ідеалів любові, справедливості та взаємодопомоги, ієрархи здобули підтримку українських суспільних авторитетів, які 13 грудня оголосили про створення Ініціативної групи «1 грудня», що започаткувала Національний «круглий стіл», який має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства. Це звернення та ініціатива стали знаком надії та добрим закінченням 2011-го, який для багатьох українців став роком зневіри.
А тепер дозвольте детальніше розглянути соціальну активність Української Греко-Католицької Церкви, яка не лише реагувала на суспільні події, але й, що важливо, ініціювала деякі обговорення.
Рік двох Патріархів
Для нашої Церкви цей рік ознаменувався резигнацією Блаженнішого Любомира та вступом на патріарший престол нового глави – Святослава Шевчука. Ця важлива для Церкви подія привернула увагу громадськості та відкрила нові можливості для соціальної активності УГКЦ, дала відповіді на питання та виклики, які стояли перед українським суспільством. Обидва Патріархи були дуже активними в оцінках подій суспільного життя. Не варто порівнювати їхні звернення і коментарі, бо в кожного свій стиль та завдання. Проте багато експертів зауважили, що Блаженніший Любомир, не обтяжений офіційною посадою та позицією, дозволяв собі коментувати доволі сміливо і гостро. Така соціальна позиція була логічним продовженням його десятирічного слу‑ жіння. Адже, як зазначив Мирослав Маринович, «за час патріаршества Кир Любомира Церква, що в попередні комуністичні десятиліття ви‑ мушено була «Церквою мовчазною», нарешті повною мірою відновила свій публічний пастирський голос».
Від Патріарха Святослава Шевчука суспільство чекало такої ж активної позиції, яка була в його попередника. Якщо порівнювати його звернення з оцінками Владики Гузара, новий Глава Церкви говорив «обережніше», з усією відповідальністю душпастиря, проте не залишив жодної значної події в суспільно-політичному житті без власної оцінки чи коментаря.
Критика дій влади
2011-й був роком політичного напруження в суспільстві, найяскравішими подіями якого стали арешт та засудження лідера опозиції Юлії Тимошенко і тримання в слідчому ізоляторі іншого опозиційного політика – екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.
Не вдаючись до оцінки цих політиків, ієрархи УГКЦ не раз заявляли про неприпустимість «вибіркового правосуддя». Патріарх Святослав Шевчук назвав нинішній стан судочинства однією з найглибших виразок нашої держави. Питанню справедливого судочинства було частково присвячене і його звернення з нагоди 20-річчя проголошення незалежності України, адже вперше за роки незалежності Україна святкувала, коли лідер опозиції перебував у в’язниці. «Наша держава стане справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цьо‑ го суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання», – сказав, звертаючись до влади і пересічних українців, Блаженніший Святослав.
Колишній предстоятель УГКЦ Любомир Гузар, коментуючи цю ситуацію, заявив, що переслідування опозиційних політиків переконує людей, що справедливості не існує.
Щодо справи Тимошенко висловився і ректорат Українського католицького університету: «Своїми діями влада заганяє громадян у безвихідь та ізолює нашу державу на міжнародній арені як від Сходу, так і від Заходу. Ув’язнення лідерів опозиції, неадекватне застосування сили та нехтування конституційними правами і свободами – все це вказує на те, що ситуація в країні за‑грожує зловісною трансформацією в бік авторитаризму».
Справа Тимошенко була темою не лише поодиноких висловлювань ієрархів чи інших авторитетних установ, але й офіційного звернення єпископату УГКЦ до влади. У листі до Президента України Синод єпископів УГКЦ виразно наголошує на необхідності реформ у судовій системі та припиненні судових процесів з політичних мотивів. «Тривожить нас рівно ж політика щодо дотримання прав і свобод в українському суспільстві, зокрема в частині судочинства, бо вона робить нашій державі негативний імідж на міжнародному рівні, а в українське суспільство приносить непевність і тривогу. Аналітики всередині країни та за кордоном все частіше звертають увагу на вибіркове застосування закону, що дає їм підстави говорити про політичні переслідування опонентів» – йдеться у листі, на який єпископи не отримали жодної, навіть публічної відповіді. Печерський, а згодом і Апеляційний суд таки визнали винною Юлію Тимошенко…
Критика стосувалася не лише суду над Тимошенко. Владика Любомир Гузар гостро висловився у одному з інтерв’ю і щодо спроб влади контролювати Церкву: «Той, хто проповідує правду й свободу, завжди небезпечний для влади, яка хоче все контролювати. І тому на загал я сказав би, що ставлення (держави до Церкви. – Ред.) непогане, хоча влада хотіла контролювати Церкви. І до сьогодні те саме робить – хоче контролювати Церкви, бо боїться. І це цілком природно. Якби була свобода, правда і справедливість, про яку го‑ ворить Церква, то ми б інакше виглядали». Однією з таких спроб чинити тиск було намагання ВО «Свобода», яке тепер має більшість у міськраді Львова, позбавити пільг при оренді землі Український католицький університет. Неформальною причиною цього вважають гострі висловлювання проректора згаданого університету Мирослава Мариновича щодо деяких дій цієї партії.
З критикою влади виступив і секретар Синоду УГКЦ владика Богдан (Дзюрах) під час протестів «чорно‑ бильців» і «афганців». Він закликав Віктора Януковича та уряд України виконати обов’язок держави перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС та учасниками бойових дій в Афганістані. Проте цього заклику також не почули. В грудні Конституційний Суд України залишив право за урядом затверджувати розмір соціальних виплат відповідно до фінансових можливостей держави.
Визначні дати: дискусія щодо історичної пам’яті
Розділені історичною долею і пам’яттю українці досі болісно сприймають визначні дати – не можуть їх об’єднати ні перемоги, ні жертви. Майже всі святкування супроводжуються дискусіями та гострими суперечками. Цього року найбільш конфліктною темою стало відзначення річниці перемоги у Другій світовій війні через рішення Верховної Ради вивісити червоні прапори перемоги. Блаженніший Святослав Шевчук розкритикував таке рішення парламенту, бо воно спровокувало конфлікт. «Зокрема, саме тому, що такого типу символіка пов’язана з тоталітарними особами. Як на мене, можна шукати здоровіші розв’язки, аби об’єднати українське суспільство, нікого не зневажаючи», – сказав він. Незважаючи на протести і звернення, конфлікту уникнути не вдалося. Особливо гострим він був у Львові, де відбулися сутички між ВО «Свобода» і ветеранами, представниками Комуністичної партії України, «Родины» та «Русского единства».
Після подій у Львові зі зверненням виступили єпископи Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, заявивши про відповідальність влади за суспільне напруження і протистояння та закликавши до збереження миру: «Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті».
УГКЦ закликала всі конфесії вшанувати молитвою жертви комунізму та нацизму 22 червня – у день нападу Німеччини на СРСР, коли, зі слів Блаженнішого Святослава, «розпочалося смертельне зіткнення двох людиноненависницьких ідеологій – фашизму та комунізму». Цю тему продовжив Владика Любомир, наголосивши в інтерв’ю «Українській правді» на тому, що перемога у Другій світовій війні не означала кінця лихоліття для українського народу, бо один нелюдський режим був замінений іншим. Таке зрівнювання в злі фашизму і комунізму нормальне для всього світу, проте ще дуже важко сприймається в Україні, де Другу світову війну звикли називати Великою Вітчизняною, а 9 Травня – нашою Перемогою.
У подібному ключі була зроблена заява Блаженнішого Святослава Шевчука щодо Голодомору, який він назвав випробовуванням найдешевшої в світі зброї масового знищення і закликав до зцілення пам’яті, щоби в майбутньому не допустити подібного удару від жодної іншої людиноненависницької ідеології.
Владика Гузар взяв на себе сміливість прокоментувати річницю Помаранчевої революції і, згадавши свою національну гордість у той час, зазначив, що справа Помаранчевої революції не пропала і дух її не загинув. Таке позитивне повідомлення було необхідне, адже тепер експерти частіше почали говорити про поразки «помаранчевої команди», аніж про здобутки та значення тих подій. Коментуючи ці та інші події, ієрархи УГКЦ більшою мірою перебувають у західноукраїнському трактуванні історії, проте дуже яскраво демонструють «соборницький» дух, який є справді важливим для розділеної України.
Відповідь на соціальні виклики
2011 рік був багатим і на цікаві соціальні ініціативи. Наприклад, УГКЦ ініціювала у Всесвітній день пам’яті жертв ДТП панахиди за всіма загиблими в дорожньо-транспортних пригодах та ще раз наголосила на важливості дотримання правил дорожнього руху.
Декан філософсько-богословського факультету УКУ, член-кореспондент Папської Академії «Pro Vita» отець-доктор Ігор Бойко взяв участь у парламентських слуханнях «Про стан суспільної моралі в Україні», приділивши велику увагу питанням життя і здоров’я людини, пошануванню її гідності та фундаментальних прав.
Крім того, Церква порушила й питання тверезості. З такою місією священнослужителі та психологи відвідали більш ніж 150 населених пунктів, дали понад 200 консультацій, а 96 залежних та співзалежних людей пройшли реабілітацію за методом духовної терапії у трьох консультативно-просвітницьких центрах, які діють у Львові, Тернополі та Стрию. Також були організовані табори тверезості для молоді.
Ще однією важливою темою стала екологія, наприклад у Івано-Франківську провели екологічну ініціативу «Зелений Великдень: екологічне навернення задля воскресіння довкілля» та духовно-екологічну велопрощу в День Творця. А Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології закликало припинити вирубування лісів, адже саме це стало причиною екологічного лиха та частих повеней.
Рік був насиченим для політикуму, суспільства і Церков. 2012-й обіцяє бути не менш напруженим та цікавим, адже попереду – парламентські вибори, футбольний чемпіонат, продовження «газових війн» та «євромрій», які принесуть нові виклики для суспільства та нові можливості реагування для Церкви. Хотілося б ще більше проактивності – не лише реакцій та оцінок подій. Дуже важливо знати, що із суспільством не так, а ще важливіше знати, як чинити далі.
Мар’яна Карапінка
