Наприкінці 2011 року глава і отець Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Патріарх Святослав, урочисто проголосив утворення трьох нових митрополій на території України. До уваги читачів короткі замальовки з урочистих промов, історичні довідки, а також думки з приводу цієї історичної події.
ЛЬВІВ
Історія
Єпископська кафедра на теренах Галичини була заснована у Перемишлі на початку ХІ ст. У 1141 р. єпископ переїхав із Перемишля до Галича. Перемишльську єпархію на початку ХІІІ ст. було відновлено, і обидві вони належали до Київської митрополії Константинопольського Патріархату. У 1303 р. галицький єпископ отримав титул митрополита. У 1347 р. митрополія була скасована. Друга Галицька митрополія існувала з 1370 по 1401 рр. Від 1401 р. Галицька митрополія як окрема церковна провінція не існує, її колишні єпархії підпорядковані Київському митрополитові, повний титул якого – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. У 1596 р. Києво-Галицька і всієї Руси митрополія Константинопольського Патріархату за митрополита Михаїла (Рагози) відновила єдність з Римською Церквою. Російською владою в 1795 році Унійну Київську митрополію було фактично ліквідовано. Феодосій Ростоцький, останній митрополит Києво-Галицький, помер під арештом у Петербурзі в 1805 році. На прохання галичан та австрійського цісаря Папа Пій VII відновив Галицьку митрополію (булла In universalis Ecclesiae regimine від 24 лютого 1807 р.), затвердивши за нею права, які мала Київська митрополія.
У 2005 році глава УГКЦ повернувся до Києва, таким чином митрополії повернено її древню назву – Києво-Галицька.
БЛАЖЕННІШИЙ ПАТРІАРХ СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК):
– Пригадую, як тоді, коли Блаженніший Любомир, за історичною справедливістю, повернувся до Києва як Отець і Глава УГКЦ, княжий Львів почувався немовби осиротілим. Складалося враження, що Львів став віддаленою церковною провінцією. З колишнього центру нашої Церкви перетворився на звичайне єпископство. Пригадую, як я читав декрет, в якому було написано, що оскільки Львів довгі роки був осідком Глави Церкви, то цьому єпископству надається особлива почесть – його буде піднесено до рівня архиєпархії. Але влада архиєпископа цього осідку поширювалася лише на території архиєпархії. Господь не хоче, аби ми почувалися осиротілими в нашому княжому Львові. І тепер цей єпископський осідок отримує надєпископську владу. Щоби наші єпископи, які служать у межах Львівської області, не почувалися далекими від Глави Церкви, Господь посилає мені особливого помічника – митрополита, який буде чувати над церковним життям у цих єпархіях. Тому нині ми радіємо і кажемо: Господи, ти покликав вірного, віруючого і мудрого управителя, ми з радістю ввіряємо наше життя – дочасне і вічне – та наше спасіння в руки цього душпастиря, бо знаємо, що він кожному з нас, у тому числі й мені, свого часу дасть денну мірку поживи.
МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ ІГОР (ВОЗЬНЯК):
– В імені Львівської митрополії приношу вдячність Божому провидінню за отримане благословення для ще кращого роз‑ витку нашої Церкви. Дякую! Як сказав тут присутній єпископ із Афін преосвященний Димитріос Салахас, митрополія як церковна провінція має велике значення для розвитку Церкви. Це менше означає піднесення особи до певної гідності, але поширює відповідальність у більш конкретному служінні вірним окресленої території. Це поміч Главі Церкви задля її кращого функціонування. «Митрополія» – грецьке слово, що означає організаційну одиницю в Церкві, яка складається з кількох єпархій з метою пастирської співпраці між єпископами. У стародавній мові в Греції термін «митрополія» означав «матірне місто», ми б додали – в областві.
О. МИХАЙЛО ЛЕСІВ, ПРЕФЕКТ ЛЬВІВСЬКОЇ СЕМІНАРІЇ СВЯТОГО ДУХА:
– В еклезіальному мисленні життя нової церковної одиниці не розпочинається канонічним декретом про її утворення. Це радше завершення. Але випливає із потреби кращого свідчення Євангелія у конкретних історичних умовах. Таким було служіння Галицького митрополита в період занепаду Києва після татарських руйнувань. Дуже схожою була ситуація і тоді, коли територія Київської митрополії була розділена політичним кордоном між Австрійською та Російською імперіями і остаточною, примусовою ліквідацією греко-католицької Київської митрополії в межах Російської імперії (1839 р.). Саме в ці періоди Галицька митрополія ставала центром богословської і пастирської діяльності. І, що дуже важливо, у своєму служінні не обмежувалась лише політичними кордонами, але завжди у своїй діяльності була спрямована на збереження внутрішньоцерковної єдності, незважаючи на політичні кордони. Повернення осідку Предстоятеля Церкви до Києва є незаперечним фактом, що підкреслює єдність церковного мислення, яке, попри страшні випробування XX століття, демонструє в канонічному вимірі, з одного боку, повернення до джерел, а з іншого – природний розвиток, необхідний для ефективного свідчення Євангелія в реаліях сьогодення. Саме розвиток еклезіального усвідомлення, яке включає різні аспекти життя Церкви, є передумовою утворення митрополій. І в цьому є знак якісного зростання Церкви.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Історія
Згадки про першу єпархію в Івано-Франківську датуються 1884 р., коли була створена Станіславівська єпархія, яку відділили від Львівської. Декрет про створення єпархії 29 січня 1884 р. видав цісар Франц Йосиф. Спеціальну буллу з цього приводу 25 березня 1885 р. видав Папа Лев XIII. Єпископами Станіславівської єпархії були: Юліан Пелеш (1885 – 1891 рр.), Юліан Сас-Куїловський (1891 – 1899 рр.), Андрей Шептицький (1899 – 1900 рр.), Григорій Хомишин (1904 – 1945 рр.); єпископ-помічник (з 1929-го) Іван Лятишевський. Наступні єпископи вже очолювали Івано-Франківську єпархію: Софрон Дмитерко (30 листопада 1968 р. — 22 грудня 1997 р.), Софрон Мудрий (22 грудня 1997 р. — 2 червня 2005 р.). Від 2 червня 2005 р. Єпархом Івано-Франківським став Владика Володимир Війтишин. Попри те що на території новоствореної Івано-Франківської митрополії є престол Галича, місто Галич не входить до складу цієї митрополії. Воно підпорядковуватиметься безпосередньо Києво-Галицькому Верховному Архиєпископству.
БЛАЖЕННІШИЙ ПАТРІАРХ СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК):
– Нині в столиці Прикарпаття – велике свято. Цей день, мабуть, назавжди увійде в історію не тільки нашої Церкви, але й всієї України. Я відчуваю велику радість не тільки через те, що, як новообраний Глава УГКЦ перший раз прибув з офіційним візитом до цього достойного града Івано-Франківська, а й насамперед тому, що прибув не з порожніми руками. Нині ми піднесли цей єпископський осідок до гідності митрополії і ввели на престол першого митрополита ІваноФранківської митрополії, нашого улюбленого брата у Христі Владику Володимира. Апостол Андрій наче відкриває зміст проголошення нової митрополії у Христовій Церкві. Для того, щоб наша Церква на Прикарпатті й Буковині могла вільно та ефективно проголошувати слово Боже, знайомити з воскреслим Христом усіх тих, хто Його шукає, саме для того створюється ця нова структура.
МИТРОПОЛИТ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (ВІЙТИШИН):
– Дякуємо Богові за усіх наших попередників, які служили Богові і поклали життя своє на вівтар нашої Церкви та визволення України. Сьогодні – День святого апостола Андрія Первозваного, який, за переданням, благословив Київські гори. Нехай же стане він, зі слів нашого Блаженнішого Святослава, опікуном і нашої Івано-Франківської митрополії. У цей історичний і знаменний день для Прикарпаття і Буковини звертаюся до всіх вас, мої всечесні отці, преподобні монахи і монахині, любі семінаристи, дорогі во Христі браття і сестри, про молитву і ще більш ревну працю на благо нашої митрополії. Нехай Господь благословить нашу працю!
ІГОР СКОЧИЛЯС, ІСТОРИК, ДЕКАН ГУМАНІТАРНОГО ФАКУЛЬТЕТУ УКУ:
– Якщо Церква творить локальні структури, то вони водночас стають репрезентантами культури і традиції. У випадку Івано-Франківської митрополії – це специфіка Прикарпатського регіону, що межує із Закарпаттям (зокрема Мукачівською греко-католицькою єпархією), історичною Буковиною та Румунією (давня Русо-Влахія, тісно пов’язана з Галичем у XII – XVI ст.). Символом цієї регіональної традиції є собор Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі – первісна (з 1140-х рр.) катедра Галицької єпархії, а приблизно з 1303 р. – також митрополичий осідок. На території колишньої Станіславівської єпархії існувала практика і традиція локальної релігійної культури, яку плекав місцевий єпископ блаженний Григорій (Хомишин). Ця особливість увиразнювалася у ставленні до національно-визвольного руху, політики візантинізації, яку проводив Митрополит Андрей (Шептицький) тощо. Якщо ми зможемо на загальноцерковному рівні гідно презентувати ці локальні культурні та релігійні особливості та інтегрувати їх у дискурс київської християнської традиції, це збагатить релігійну, еклезіальну і культурну ідентичність всієї Української Греко-Католицької Церкви.
ТЕРНОПІЛЬ
Історія
Християнське Тернопілля належало до Галицького єпископства, одного із 7-ми перших єпископств на території Київської Русі. Галицька єпархія об’єднувала Галичину, Буковину і Поділля. У 1884 р. з південних парафій Львівської архиєпархії сформовано Івано-Франківську, яка охоплювала південь Тернопільщини. Тому перші чотири десятиліття ХХ ст. тернопільська земля була частиною Львівської митрополії Української Греко-Католицької Церкви.
20 квітня 1993 р. засновано окрему Тернопільську єпархію. Її утворено з теренів, що до цього часу належали до Львівської та Івано-Франківської єпархій. Першим правлячим архиєреєм було призначено владику Михаїла Сабригу (ЧНІ), (1993 – 2006 рр. ). У серпні 2000 року реорганізовано Тернопільську і Зборівську єпархії: на їх основі створено Тернопільсько-Зборівську та Бучацьку єпархії. З 2006-го до 2011 року правлячим єпископом Тернопільсько-Зборівської єпархії був владика Василь Семенюк.
БЛАЖЕННІШИЙ ПАТРІАРХ СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК):
– Сьогодні ми стали свідками справді історичної події не в лише Тернополі, цьому митрополичому осідку, а всієї нашої Церкви. Сьогодні ми маємо празник цього кафедрального собору, і Господь зволив, щоб саме сьогодні тут, уперше в історії, ми впровадили на престол першого митрополита архиєпископа новоствореної Тернопільсько-Зборівської митрополії. Я думаю, немає нічого випадкового, і саме свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії для нас сьогодні є тим ключем, який допоможе відкрити зміст тої події, яку переживаємо. Всокопреосвященний Владико-митрополите Василю, ми всією Церквою вітаємо Вас, дякуємо Господу Богу за дар вашого життя, священичого покликання і вірності Христовій Церкві. Знаменно, що Пречиста Діва Марія, яку ви так любите, зволила, щоб той край, котрий славиться на весь світ чудотворним місцем Зарваниця, отримав статус митрополії саме в Її свято, Богородичне свято. Нехай Та, яка стерла голову ворогові людського роду, додасть вам сили владною десницею звершити все те, до чого вас кличе Господь Бог.
МИТРОПОЛИТ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ВАСИЛЬ (СЕМЕНЮК):
– «Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі, Спасі моїм», – ці слова промовляє Пресвята Богородиця, споглядаючи діла Божі, як Господь Бог провадить дорогою життя людину, цілі спільноти, суспільство, Церкву. І ми є сьогодні свідками тих Божих справ, які служать покращенню, удосконаленню спільноти Божого люду. Таким особливим ділом Божим є сьогоднішня подія – проголошення Тернопільсько-Зборівської митрополії. Тернопільська земля відома такими марійськими центрами, як Зарваниця і Почаїв, тут народилися видатні діячі: ісповідник віри Патріарх Йосиф Сліпий, блаженний священномученик Григорій Хомишин – єпископ Станіславівський, священномученик Микита Будка, Владика Ісидор Борецький – єпарх Торонтський, владика Іван Пряшко – єпископ Австралії та багато інших. Запрошую всіх до ревної молитви за добре функці‑ онування митрополії та здійснення мрій нашого земляка Патріарха Йосифа, щоби невдовзі устрій УГКЦ увінчався визнанням Патріархату!
ВЛАДИКА ВЕНЕДИКТ, ЄПИСКОП-ПОМІЧНИК ЛЬВІВСЬКОЇ АРХИЄПАРХІЇ:
– Ми свідомі того, що трохи більше ніж 20 ро‑ ків тому Церква наша мала лише одне скерування – щоб вижити. В часи радянські, в часи підпілля діяли єпископи, священики, були семінарії, в яких виховувалися кандидати до священства, були монастирі, де приймали до новіціяту, складали обіти, але явних зовнішніх структур не було. Тому, коли Церква вийшла з підпілля, почали поволі створюватись структури. І, для прикладу, на цій території Львівської архиєпархії постало у різні історичні часи і в останні 20 років чотири єпархії. Але п’ять років тому сталася подія, яка змінила напрям скерування нашої Церкви. Глава Церкви переїхав до Києва, і це був ще один, наступний крок для певної реорганізації. Тоді знову в середовищі нашого Синоду, єпископату виникла думка об’єднати ці локальні єпархії в митрополії. Так постають три нові митрополії. Постають в контексті кожної державної адміністрації, кожної області. І тому ці митрополії творяться в контексті кож‑ ної області. Закономірно, що проголошення митрополій є кроком до Патріархату. Я не маю сумніву, що він у нас буде. Так, як кожен із нас, коли росте, не має сумніву, що стане дорослим. І Патріархат – це певна дорослість Церкви. Патріархат – це наявність батька у Церкві. Це не привілей, бо коли хтось із нас стає старшим, дозрілим, коли хтось стає батьком – це не привілей, це нормальний стан людини.
За матеріалами сайтів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської митрополій УГКЦ, Департаменту інформації УГКЦ, Українського католицького університету, Львівської духовної семінарії, РІСУ та католицької телепрограми «Скеля».
