До питання спільних святкувань 1000-річчя Хрещення Руси-України
Порушена проблема належить до найбільше актуальних українських проблем під сучасну пору. Знаємо, що 1000-річчя християнства на Батьківщині не будуть відзначати ні Українська Православна Церква, ні Українська Католицька Церква, бо обидві – фактично зліквідовані. Всі святкування буде переводити за вказівками комуністичних вождів Кремля Московська Православна Церква. Вся древня історія Київської Руси буде приписана Росії. Про те, що так буде, немає найменшого сумніву, і ми на це не матимемо найменьшого впливу. Під цим оглядом не інакше це питання розглядають керівні чинники Російської Православної Церкви усіх юрисдикцій тут, на еміграції. Варто, щоб не тільки православні українці, але також й католики хоч трохи запізнались з підготовкою до святкувань 1000-річчя хрещення Руси-України Російської Православної Церкви, а зокрема з їх літературою з церковною проблематикою, яку видає Семінарія св. Володимира на англійській мові. На жаль, факти в цій літературі далекі від правди. Нещастя в тому, що ми на це мало звертаємо увагу і не бачимо, як полиці різних бібліотек заповнюються російською літературою, у якій місця як для Української Православної Церкви, так і для Української католицької Церкви немає. Беручи до уваги такий загальний стан, ми повинні взятись спільними силами і належно відзначити 1000-річчя християнства в Україні. Це завдання нас всіх. В цьому напрямі ми повинні шукати те, що нас лучить, а не навпаки. Вже був час, щоб припинити всякі антагонізми на церковному полі. На жаль, під тим оглядом деякі православні, як і католики залишились у пелюшках минулого і не спроможні з них вирватись. Звичайно, така ситуація дуже на руку нашому північному сусідові. Чи ми щось робимо в цій справі?
Сьогодні не йдеться про те, хто кращий – православний українець чи католик-українець, бо це тепер не є на часі. Ми про це повинні, хоч на цей час, до святкувань, забути. Нашу увагу ми повинні звернути на те, що українська християнська спадщина Київської Руси-України повністю загарбована північним сусідом – Москвою. Якщо ми цього не бачимо, то це прикро і боляче. Це вже нам показували на американській телевізії, про що була згадка у вересневому числі нашого журнала. Хто хоч пробував у цьому напрямі щось зробити? Маємо завзятих оборонців православ’я, католицтва, різних репрезентантів і амбасадорів, але в обороні християнської спадщини Київської Руси-України, за винятком кількох листів, ніхто більше нічого не зробив. Нашим спільним обов’язком – православних, католиків і євангеликів – є не тільки боронити, але й відвойовувати нашу християнську спадщину. Для цього є добра нагода – святкування ювілею 1000-річчя християнства в Україні. Цю нагоду ми повинні спільно й всебічно використати, себто приготуватись до спільного й гідного відзначення. Це відзначення не повинно полягати тільки на спільних молитвах, академіях, але також на виданні джерельних праць, які мали б говорити правду про християнську Україну. Слід підкреслити, що вже не багато залишилось часу до 1000-річчя хрещення Руси-України – всього п’ять років. На жаль, дотепер нічого конкретного не запляновано, і тим самим, як нам відомо, нічого не робиться. Мабуть, немає ще нічого навіть у пелюшках?
Витяги з двох статей Миколи Галіва: «До питання спільних святкувань 1000-річчя Хрещення Руси-України» (Патріярхат №7-8 (151-152), 1983) та «Наголошуймо 1000-ліття Християнства, а не Православ’я, Католицизм чи Протестантизм» (Патріярхат №10 (154) 1983)
