Нижче друкуємо доповідь о. д-ра Івана Гриньоха, яку він виголосив на форумі Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви в Нью Йорку. Зміст доповіді й висунені в ній думки настільки важливі й цікаві так, що варто і пропонуємо з ними запізнатись нашим читачам.
Кілька зауваг як введення до названої теми доповіді:
1. Вже увійшло в звичай, що в місяцях листопад-грудень в спільних молитвах та доповідях відзначуємо день смерти та день іменин Митрополита Сл. Б. Андрея, вшановуючи цим найвидатнішу постать церковного ПАСТИРЯ, непересічного МИСЛИТЕЛЯ-БОГОСЛОВА, великого ГРОМАДЯНИНА, вірного СИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і ЦЕРКОВНО-ДЕРЖАВНОГО МУЖА БОЖОГО ПРОМИСЛУ першої половини нашого століття.
2. На запрошення Філії УКУ в Філядельфії присвятив я одну лекцію в пошану Митрополитові, якої тема була «МОДЕЛЬ СВ. З’єдинення Слуги Божого Андрея».
3. Міг би я і сьогодні повторити цю лекцію на цьому форумі, та — не бажаючи повторятися — вибрав я іншу тему — «ПРИЗАБУТІ АКТИ», питання, яке мене зацікавило так в аспекті церковного, як і державного ставання українського народу.
4. Спонукою до такої теми було й те, що в мене створюється враження, наче б з пам’яті нашого церковного і мірського люду затирається свідомість бурхливих років останньої світової війни, а слідом за тим і недоцінюється ті державно та церковно творчі акти які в цьому часі постали.
5. Про період державного будівництва доби після першої світової війни з Універсалами й проголошеннями самостійности і соборности, про Митрополита — ЦАРСЬКОГО В’ЯЗНЯ, про МИТРОПОЛИТА-ПОСЛАННИКА Й ОБОРОНЦЯ ПРАВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ на ВЛАСНЕ ДЕРЖАВНЕ ЖИТТЯ на переломі двадцятих років багато писалось і, слава Богу, все те зберігається в нашій пам’яті.
ПРО МИТРОПОЛИТА – НЕЗЛАМНОГО ПАСТИРЯ, ОБОРОНЦЯ ЛЮДСЬКИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВ, БОРЦЯ ЗА СУВЕРЕННІ ПРАВА ЦЕРКВИ І НАРОДУ В ПЕРІОДІ НАСТУПУ ДВОХ ТОТАЛІТАРНИХ ПОТУГ на Український нарід, в жорстоку добу, з загрозою його Духовного, а то й фізичного знищення, про акти і дію Митрополита чомусь менше відомо. Так само менше відомо, або невірно сприймається те, що в цьому часі творив український нарід. Створюється враження, наче б ціле десятиліття 1941-1950 було порожнечою в державно-творчому процесі визвольної боротьби. Тимчасом каже стара засада: НАТУРА ГОРРЕТ ВАКУУМ, — ПРИРОДА ЛЯКАЄТЬСЯ ПОРОЖНЕЧІ. І ТОМУ ПРО ДЕРЖАВНО-ТВОРЧІ АКТИ цього періоду буду говорити, щоб вказати на те, що ТАКОЇ ПОРОЖНЕЧІ НЕ БУЛО. Що, навпаки, український нарід, так на церковному, як і національному полі свого життя дав такі свідчення своєї зрілости, яких не можна і не вільно стерти ні з історичних аналів, ні тим більше зі свідомости української людини.
ДО СВІДЧЕНЬ ЗРІЛОСТИ зараховую наступні АКТИ-ДОКУМЕНТИ:
1. ПРОГОЛОШЕННЯ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ в дні 30 червня 1941 р.
2. ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО — «ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» — від 1 липня 1941 р.
3. ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ — ДО ДУХОВЕНСТВА, написане в грудні 1941 p., німцями сконфісковане, після того Митрополитом «писане так, щоб уникнути конфіскати», й опубліковане в Арх. Відомостях, Ч. 2, 1942.
4. «ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ УПА» — Рік 1943.
5. УНІВЕРСАЛ УГВР — Червень 1944.
6. ЗВЕРНЕННЯ ВОЮЮЧОЇ УКРАЇНИ ДО ВСІЄЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ — писане в 1949 p., дійшло до відома 1950 р.
Основнішу аналізу присвячую ПОСЛАННЮ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ «ДО ДУХОВЕНСТВА».
Всі названі АКТИ-ДОКУМЕНТИ характеристичні тим, що їм спільний ідейно-політичний зміст визвольної боротьби за відбудову української державности; в одних документах він зформульований дуже загально, в інших його детальніше прецизується, у залежності від характеру і призначення даного Акту.
Не маючи можливости зупинятися над кожним Актом зокрема, подаю в загальному їх оцінку дослівно тими самими словами, які записані в моїй передмові до першої публікації про Українську Повстанську Армію авторства Миколи Лебедя, 1946 p.:
«… важно ствердити перед цілим світом, цілою історією і майбутніми поколіннями, що в останній воєнній завірюсі український нарід, ЄДИНИЙ серед європейських народів, зберіг чистоту ідеї боротьби проти нелюдських тоталітарних режимів…, український нарід вів боротьбу на два фронти, з брунатною і червоною диктатурами. Без чужої помочі, без слова признання чи моральної підтримки, спираючись на своїх власних силах.. НАШЕ ЗАВДАННЯ — РОЗКРИТИ ПРАВДУ ПРО УКРАЇНУ…» Всі мною названі АКТИ — ПРИЗАБУТІ, ІНКОЛИ ПРОМОВЧУВАНІ, ІНКОЛИ «ЯК ДО ВПОДОБИ» ІНТЕРПРЕТОВАНІ, розкривають цю правду і свідчать про те, що в державнотворчому мисленні в діянні у душі здорового українського народу ПОРОЖНЕЧІ НЕ БУЛО.
Генерації, яка різьбила цей період визвольної боротьби українського народу не має причини за них стидатися.
Митрополитом Андреєм в грудні 1941 р. написане і німецькими окупаційними властями сконфісковане Послання «До Духовенства» — це обширне з’ясування думок, висловлених в Пастирському листі «ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ», при чому ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ — це неначе ПРОЛОГ до ПОСЛАННЯ. (Цього ПАСТИРСЬКОГО ЛИСТА ДИКТУВАВ Митрополит своєму секретареві, о. Грицаєві ранком 1 липня 1941 р. після відслуження Св. Літургії в 7-ій год. ранку. Закінчив писати год. 9,30. Подиктований лист був написаний не на машинці, але чорнилом, в одному екземплярі, без копії. Після відчитання ПАСТИРСЬКОГО ЛИСТА в радіо — год. 11-а цей рукописний оригінал повернено Митрополитові. Таким було Його бажання.
Хід думок ПАСТИРСЬКОГО ЛИСТА характеристичний для мислення Митрополита:
Перша думка: Все, що в житті людини чи народу діється, не діється без БОЖОЇ ВОЛІ. І тому Митрополит починає Листа: «3 ВОЛІ ВСЕМОГУЧОГО І ВСЕМИЛОСТИВОГО БОГА В ТРОЙЦІ ЄДИНОГО зачалася нова епоха в житті ДЕРЖАВНОЇ СОБОРНОЇ САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ…»
Друга думка: «Нав’язуючи до Народніх Зборів, що відбулися попереднього дня», ствердили і проголосили ту історичну подію», якою започаткувалася ця «нова епоха», Митрополит, повідомляючи про те Український нарід, підкреслює, що це ніщо інше, як «ВИСЛУХАННЯ НАШИХ БЛАГАЛЬНИХ МОЛИТОВ». Бажань, змагань, надій, молитов усього народу!
Дальша думка: «3а вислухання молитов належить подяка Всевишньому, тому Митрополит пише: «… взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для Влади».
Та Митрополит свідомий того, що нова епоха в житті українського народу щойно починається, що нарід знаходиться в часі воєнних дій та що «воєнні часи вимагають ще многих жертв…»
Митрополит вірить в те, що «ДІЛО (тобто відновлення української Держави) РОЗПОЧАТЕ В ІМ’Я БОЖЕ І З БОЖОЮ БЛАГОДАТТЮ, БУДЕ ДОВЕДЕНЕ ДО УСПІШНОГО КІНЦЯ».
«ЖЕРТВИ», яких вимагається від цілого народу, це «піддавання Божим законам і справедливим, непротивним їм, наказам влади…»
Від українського народу Митрополит очікує зрілости, або «досить почуття авторитету і життєвої сили, щоб заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі Богом дані собі сили…»
«Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов’язків — закликає Митрополит — ДОКАЖІТЬ, ЩО ВИ ДОЗРІЛІ ДО ДЕРЖАВНОГО ЖИТТЯ».
Встановленій владі, каже Митрополит, треба віддати належний послух, але водночас від влади «очікуємо МУДРОГО СПРАВЕДЛИВОГО ПРОВОДУ І ЗАРАДЖЕНЬ, які УЗГЛЯДНИЛИ БИ ПОТРЕБИ І ДОБРО ВСІХ ЗАМЕШКУЮЧИХ НАШ КРАЙ ГРОМАДЯН, без огляду на це, ДО ЯКОГО ВІРОВИЗНАННЯ, НАРОДНОСТИ Й СУСПІЛЬНОЇ ВЕРСТВИ НАЛЕЖАТЬ».
Рівноправність всіх громадян і соціяльна справедливість, пошана Божого авторитету, зберігання Божих законів, це ті основоположні принципи, які мали лягти у фундамент відроджуваної української держави. Ці принципи ніяк не вкладались у програми тоталітарних систем, німецько-гітлерівської і російсько-більшовицької, систем, які зударялися на українській землі.
Кілька днів пізніше, коли у Львові з’явилася всевладна державна гітлерівська служба безпеки і почала заводити свої порядки, ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ ТАКОГО ПРОГРАМОВОГО ЗМІСТУ ВЖЕ НЕ МІГ БИ БУВ ПОБАЧИТИ ДЕННОГО СВІТЛА.
Свого пастирського ЛИСТА кінчає Митрополит БЛАГОСЛОВЕННЯМ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ і всіх його трудів та побажанням для провідників народу великого дару, СВЯТОЇ МУДРОСТИ З НЕБА…
Рідко коли в нашій історії починалася НОВА ЕПОХА ТАКИМ ПРОЛОГОМ, хіба що перенесемося думками в перше століття нашого тисячеліття і прислуховуватися будемо ДО СЛІВ ВЕЛИКОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО ІЛАРЮНА… ТАКОГО РОДУ АКТІВ ДЕРЖАВНОГО І ЦЕРКОВНОГО ЗНАЧЕННЯ НЕ ВІЛЬНО ЗАБУВАТИ НАМ, якщо вважаємо себе народом, зрілим до державного життя!
Від написання цього Пастирського листа-прологу — 1 липня 1941 p., до написання Послання «До Духовенства» в грудні 1941 p., проминуло точно пів року.
Положення змінилося. Німецько-гітлерівський «визволитель» скинув з себе маску і показав своє справжнє людо-ненависне обличчя.
Говорити й писати про відбудову української суверенної держави в новій політичній дійсності тоталітарного режиму вважалося злочином подібно, як за російсько-большевицького режиму… Завдання — втримати давню ідею самостійности і державного будівництва перебирає на себе українське підпілля.
А в тім Митрополит Андрей також не мовчить. Він виготовляє нове послання про побудову суверенної української держави. Німецька влада його конфіскує. Подібно, як польська влада сконфіскувала його послання в обороні Холмщини в 1938 р.
Митрополит ще раз пише, вже не до «Українського народу», як в Пастирському листі, але «До Духовенства». В одному екземплярі, пересланому довіреною особою до Риму, дописує Митрополит власною рукою: «писане так, щоб уникнути конфіскати».
В Пастирському Листі — назвав я його прологом, Митрополит писав: «3 волі всемогучого Бога і всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Самостійної України». — Епоха починається, та шлях до здійснення далекий. Але Митрополит вірить і дальше у здійснення. Тому пригадує і як Пастир навчає: «Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина».
«Наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина» — це те саме, що Соборна Самостійна Українська Держава!
Загальна характеристика Послання
Заувага: Це Послання ще й тому важливе, що воно прийняте як одне з Декретів — постанов Архиєпархіяльного Собору з 1942 р.
На Посланні видні такі впливи:
1. Євангелії, що очевидне. Держава, як її мислить Митрополит, має бути побудована на християнських началах!
2. Вплив старогрецьких філософів, особливо Аристотеля. Митрополит відкликується до твору: «Політіка, кн. III. 5», де Аристотель обговорює різні форми державного правління, як монархія, олігархія, демократія; або де Аристотель говорить що людина це «зоон політікон» (суспільне єство).
3. Дальший вплив Отців і Учителів Церкви V-VI ст., т. зв. Александрійської школи: «… кожної днини у християнстві досвідчуємо ту силу Євангелія. Вона спричинює, що, читаючи, напр. писання людей з V-VI ст., що жили в Єгипті, в глибокій недоступній пустині, відразу, від першого речення пізнаємо в них рідних і близьких нам братів…»
4. Св. Августина: «Civitas Dei» — якого твір можна вважати утопією, але й утопія може давати надхнення в будові суспільно-громадського життя!
5. Послання позначене також впливом соціального вчення Церкви, особливо папи Лева XIII. (Rerum novarum, Longinqua 6. I. 1895 p.) Цю Останню Енцикліку, в якій Лев XIII пригадує американським єпископам, щоб громадяни були праведними і мали моральне виховання, Митрополит цитує: Якщо йде про громадський порядок, то це правда очевидна і всіма признана, що особливішим способом у демократичних державах, якою є ваша держава, незвичайно важна річ, щоб громадяни були чесні й обичайні. Коли праведність і справедливість у свобідного народу не є в пошанівку, коли не пригадується народові і часто і дбайливо зберігання приписів Євангелія, сама свобода може бути великою небезпекою…»
До загальної характеристики Послання належить і те, що Митрополит, кидаючи свою проекцію побудови української держави чітко проводить лінію різниці між московською духовістю — з одного боку, і українською — з другого. Про це чітко говорить Митрополит в другій частині, де старається дати відповідь на питання: «Яке буде положення на Великій Україні, тепер, після 20 літ більшовизму. (Тепер уже 60!)».
Хто дивиться — пише Митрополит — з увагою на те, як те самостійництво трудно приймалося навіть серед інтелігенції, як Центральна Рада довго не могла прийти до думки самостійносте той буде побоюватися, що від Полтави минули за довгі літа, щоб відразу можна було стерти їх п’ятно…» І дальше: «Чи під більшовицьким режимом не змоглися, може, ще сильніші від напрямку федерації елементи розкладу навіть поміж тими людьми, що найщиріше хотять бути самостійниками, це покаже щойно майбутнє. На жаль, навіть з поверховної обсервації нашого національного життя конечно доходиться до висновку, що є в душі українця глибока й сильна воля мати свою державу, так попри ту волю знайдеться, може, рівно сильна і глибока воля, щоби та держава була конечно такою, якою її хоче мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення межи собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?!… Чи перевагу візьмуть елементи позитивні чи негативні?»
«Це в частині пізнаємо — пише дальше Митрополит — коли побачимо, чи Україна потрапить вже не з’єднатися на релігійному полі, але чи потрапить виректися чисто московської, а навіть більшовицької нетерпимости, що рідного брата зненавидить, коли тільки він у справах релігії інакше думає, ніж ми. Нетерпимість супроти «інакомислячих» гетеродоксів, поняття ортодоксії, як ненависти, як спротиву буває у нас, на жаль, таким частим феноменом, що можна поважно побоюватись за майбутність України…»
Стільки до загальної характеристики Послання.
Своє Послання, що займає повних 19 сторінок друку великої вісімки ділить Митрополит на три основні частини.
ОСНОВНІ ДУМКИ ЧАСТИНА ПЕРША
Вийшовши із начальної істини, що «Ідеалом нашого національного життя», отже не особистого, але збірного життя цілого народу, є «наша рідна всенаціональна хата-Батьківщина», Митрополит вважає незвичайно важним, щоб усе духовенство єпархії над тим працювало, щоб по нашим силам приготовитися до здійснення цього ідеалу. Йдеться, отже, про те, Ким і яким має бути священик Української Церкви. Митрополит вимагає від нього праці в державному будівництві! Від кожного, «по своїм силам»!
В ході дальших думок Митрополит говорить про «незвичайні труднощі», зовнішні і внутрішні.
Про зовнішні «не будемо говорити», бо «не в нашій змозі їх усунути. Можемо тільки упросити ласку у Всевишнього Бога, в руках якого доля народів, щоб справи повів так, як бажаємо. Навіть тоді, коли той дар з неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішних труднощів, які треба буде вже самим побороти, очевидно, не без помочі Божої благодати».
Тут виразний в настанові, навіть й формулюванні і в поняттях відгомін Пастирського Листа з 1 липня 1941 р. Завдання Українського народу бачить Митрополит у тому, «щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнили б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішної сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішних ворогів».
Те завдання може здійснити український нарід в організації Батьківщини (тобто — у власній державі), коли вона не буде штучним твором, але чимсь в роді організму, отже, «тілом, оживленим одним духом, що з внутрішної життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріяльним, але й моральним тілом».
Це незвичайно цінна і цікава думка Митрополита. Відомі ж нам різні теорії що до поняття держави, її генези і її завдань. Митрополит відкидає ці теорії, що були панівними, між іншим після французької революції. Йому присвічує аналогія до природи Церкви, в яких діє nvevux, Дух Святий. І хоч держава, як земний твір, не може бути надприродною, пневматичною істотою, то — по думці Митрополита — держава таки не чисто матеріяльний твір, але твір моральний, в якому діють і респектуються моральні принципи, Божі закони та зберігаються Божі заповіді.
І хоч Митрополит свідомий того, що «ніяка хата (держава), навіть національна, не є в строгому значінні цього організмом, бо жадна держава не має внутрішнього одного життя, як це мусить мати кожний організм…», свідомий того, що: «Організм, твір природи…», а «організація є твором людських рук…», то «людська організація», якою є держава, «буде тим сильніша і тим краще відповідатиме наміченій її творцями меті, чим і оскільки … стане по змозі як найподібнішою до природного організму». Отже в розумінні Митрополита — держава це твір організмо-подібний.
Організмо-подібність випливає із побудови держави, не з гори, не з чийогось наказу, а випливає з долини, із первісних клітин самої держави; а тими клітинами є найбільш до природних організмів зближені твори, насамперед «родина, утворена волею й умом людини, але утворена по силам природи і згідно з її законами». Дальшою клітиною є «громади, себто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв’язані зі собою сусідством і спільністю багатьох потреб… Звідси родина і громада є, сказати б, протоплазмами, первісними клітинами, з яких складається людська суспільність». Митрополит вичисляє ще інші різні людські спільноти, утворені волею людей, включно до професійних спілок і закінчує: «Такою організацією, організмом…, ще спертим на природні сили, можуть бути і держави, але легче ті малі держави, зложені з небагатьох, а зі собою зв’язаних сильними зв’язками солідарности громад, яких в одно лучить багато життєвих дібр і потреб». Митрополит говорить про малі держави, як найбільш природні організмо-подібні твори, і тим самим противиться типам імперіяльних держав, не називаючи по імені, але маючи на думці обі тоді імперіялістичні потуги — російсько-більшовицьку і німецько-гітлерівську. — Це відкинення імперіялізмів! (Визвольне підпілля у названих мною актах виразно стояло на цих позиціях).
«… чим більше, умів, які мають над тією організацією (розумій — державою) працювати…, чим у всіх, що до неї (держави) належать, більше спільних переконань, спільних потреб, спільних традицій, почуття солідарности і багатьох інших державних прикмет і чеснот, тим більше має така людська організація внутрішної сили…»
* * *
Вказавши на потребу цілому нашому народові або бодай вірним нашої церкви, передавати «потрібні знання і виховувати його в усіх тих громадянських чеснотах, від яких залежить вартість цілої громадської праці людини», Митрополит вірить, «що Боже провидіння дасть українському народові виконати його природне право — вибрати собі й установити форму своєї Рідної Хати…»
Цими словами підкреслює Митрополит:
1. Власна держава, це природне, отже, й Боже право українського народу,
2. Якою має бути форма державного правління, це має вирішити цілий нарід.
І саме «тому треба нам над тим так працювати, щоб того свого права він (український нарід) ужив мудро і по християнськи.»
Християнські принципи щодо державної влади, або християнське розуміння влади.
Праджерелом влади є Творець Бог. «Кажемо, що власть походить від Бога, від котрого походить і природа та її природні змагання і потреби».
Щоб розуміти цю думку Митрополита, треба взяти поняття влади, як його навчає Христова Благовість. Влада — це «Ezovbix»; «Дадеся ми всяка власть на небі і на землі» — шедше убо научіте всі народи»… Або розмова з Пилатом «власть імам»… не імаши власти нікакия, аще не било ти дано свише…»
Ця влада є в «депозиті», покладена в народі. «Та власть лежить у природі народу, себто цілого народу, не якоїсь поодинокої людини».
І дальше: «Немає ніякої причини, чому один чоловік, або кількох чи більше їх мали б бути провідниками і іншим, собі рівним, наказувати.
Нарід може собі вибрати того чи тих, кому дає таку провідну власть, яку хоче, себто є природним правом народу встановити собі форму провідної влади, вибрати поміж різними формами — монархічною, олігархічною чи демократичною, — задержуючи собі ту участь у провідній части, яку може виконувати виборами, себто голосуванням, а в деяких важніших справах т. зв. плебісцитами чи референдумами».
Якщо візьмемо до уваги походження Митрополита з аристократичної родини, його виховання в імперії, його студії на тодішних університетах, і, особливо, умови, в яких пише, де домінуючими системами були тоталітарні системи, то це відважні, мужні слова Великого державного Мужа. Так може говорити людина великого формату, людина — непересічний мислитель і справжній Пастир народу.
А вже в наступних словах, де з’ясовується завдання влади, вичувається, що це слова Пастиря-Святця: «Та керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень…» (Тут Митрополит вичисляє). «Для збереження природної і правильної свободи громадян керівна влада встановляє справедливі закони, непротивні Божому праву і загальному добру (знову думки з Пастирського Листа), та безстороннє і незалежне судівництво…»
Служіння, зберігання й оборона свободи громадян, встановлення справедливих законів, незалежне судівництво — основні завдання й елементи державної влади. Митрополит ставить ще дальші вимоги до Влади. Вийшовши з заложення, що український нарід у своїй істоті нарід релігійний, християнський, Митрополит вважає, що «влада обов’язана сповняти християнські обов’язки супроти Всевишнього Бога…, пристосовувати принцип Божого Об’явлення і помагати всім громадянам у виконуванню Божого культу, якого домагається Боже Об’єднання». Отже, Митрополит вимагає не тільки «свободи на релігійні культи», але й помочі в виконуванні свободи об’явленої,тобто Християнської, релігії, — це не є рівнозначне з нетолеранцією, бо Митрополит враховує складне положення, в якому знайдеться влада в українській державі. Тому виразно каже: «Супроти неправдивих релігійних Доктрин і неопертих на правді Божого Об’єднання культів провідна влада може запевнювати всім громадянам ту цивільну свободу, яку з природи має кожна людина: «Не бути змушуваною до ніяких зовнішних виявів внутрішних переконань, яких не має, і свободу виконувати той культ релігійний, який уважає за свій, оскільки в тому культі ніщо не противиться природній моралі».
«У тій цивільній толеранції супроти всіх вірувань і культів влада не має входити у внутрішній зміст тих вірувань, вона не апробує їх, а тільки запевнює громадянам у практиці цивільну свободу. Христовій Церкві, основаній самим Богом Ісусом Христом, влада обов’язана запевнити повну свободу виконування її Божого післанництва і проповідування слова Божого Об’явлення».
Закінчує Митрополит свої думки що до християнських принципів влади відкликом до Євангелії: «Знаєте, що Князі народів (поган) панують над ними і вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, а хто хоче бути між вами великий, нехай буде слугою, а хто хоче бути між вами першим, нехай буде рабом. Бо Син чоловічий не прийшов, щоб йому служити, але щоб послужити й душу свою дати за спасення многих» (Мат. XX. 26-28).
* * *
В дальшому Митрополит заохочує до дослідів і студій «над питанням, яка форма правління найбільше відповідає українському народові…», до вивчення «соціальних і богословських наук», закликає до того, щоб «зблизька приглянутися народним масам і досліджувати життя, прикмети і браки народу, бачити з близька, як цей нарід буває жертвою не тільки біди і тяжких праць, але крім цього великих небезпек і обманчивих надій…, які суспільні інституції, які форми влади, які закони найкраще відповідають його потребам». (Це саме робило організоване українське підпілля, чого свідками є названі на початку Призабуті Акти).
Митрополит критично аналізує різні політичні системи в минулому і переходить до клясичного твору Аристотеля — Політика, кн. III. Треба б цьому присвятити цілий ряд лекцій, тому підкреслю тільки, що основною вимогою, яку ставиться до всіх систем є, щоб «усі власті імущі виконували владу за приписами чеснот».
Чеснота — «арете» — це вимога за словами Митрополита, «найтрудніша до виконання».
Свої теоретичні мислі про різні форми державної влади Митрополит кінчає такими ствердженнями: «Тиранія більш небезпечна, ніж зіпсута аристократія, або олігархія, а ця знову гірша і небезпечніша від демократії. З усіх лихих організацій влади зла демократія… ще найменше шкідлива, а зіпсута монархія, що її називають тиранією, найбільш шкідлива…»
Митрополит говорить притчами-образами і закінчує свої мислі знаменними словами: «Олігархія спирається на одну партію, або на один народ, спокуса надуживати власти для гноблення інших партій чи національностей є більша. Чесноти громадян, що беруть участь у власти, мусять бути тим більші чим більше партійність і національний шовінізм засліплюють чоловіка супроти прав противників». Сказане Митрополитом в грудні 1941 p., свіже, змістовне й зобов’язує кожну чесну і мислячу людину і сьогодні!
ДРУГА ЧАСТИНА
Роля Церкви і духовенства в державному будівництві
Тема, яка потребувала б окремої доповіді. Тому пореходжу до Третьої Частини.
Найдовша — 9 стор. — III Частина, присвячена питанню, яку ролю зіграватиме Церква згл. Церкви (православна і католицька) в державному будівництві. В цій частині Митрополит аналізує, в історичному і психологічному аспектах, церковне положення в Україні і дає свою проекцію і програму Св. З’єдинення, тобто привернення церковної єдности. — Ця частина — це причинок до українського екуменізму, якої детально тут аналізувати не буду. Загально хочу відмітити, що на думку Митрополита роля Церкви в державному будівництві незвичайно важна з уваги на «виховну силу Церкви», бо Церква «виховує народи, вона вщіплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина».
Церковне З’єдинення, про яке «треба українським Церквам і віровизнанням самим рішати», а «не лишати рішення чинникам українському народові чужим», має бути заохотою і взором національної єдности в державному будівництві, бо «ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане…, коли українці-самостійники не зможуть мимо всіх різниць, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшої єдности. Тієї єдности Україні треба, а та потреба накладає на нас усіх обов’язок і від сповнення того обов’язку залежить ціла будучність Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної (розумій — української соборної) хати (розумій — держави) хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусит проявитися діянням і те діяння мусить вести до єдности. До єдности в усіх напрямках, тому й релігійної єдности». Вершком віроісповідного замирення і церковного з’єдинення мав би — по думці — Митрополита бути Патріярхат Київського Престола. Закликаючи наших православних братів до помирення, Митрополит пише:
«На такому помиренні не ми,а вони самі (тобто — православні брати) більше скористають. А передусім скористає ввесь нарід. При відновлені Київської Митрополії та при майбутньому, дасть Бог, піднесенні Київського престола до достоїнства патріярхату, ми ж будемо канонічно підчинені тому патріярхові, коли той Патріярхат признає власть Вселенського Архиєрея, а цим патріярхом буде хтось із їхніх єпископів, а не з наших…» Ми свідками того, як здійснюється на наших очах будова патріярхату старого Київського Престолу. Переживаємо євангельську картину: Ісус у синагозі — «і принесли Йому звиток пророка Ісаї — «Хромі скачуть, сліпі прозрівають, недужі встають, мерці воскресають» — «Це все збувається на очах ваших». І кінчає Митрополит цю III частину і своє Послання:
«А зискають передовсім те, що принесуть українському народові ту єдність, якої йому тепер треба і без якої легко буде його паразитам ще довго над ним панувати…»
В церковній єдности будемо всі мати не тільки силу, а й приклад, як повинна виглядати національна єдність. «3 будови одної, святої, вселенської, апостольської Церкви будемо могти учитися і досвідчати яка повинна бути суверенна провідна могутня єдність українського народу».
Якщо ми призабули ці державно-творчі Акти, бажанням моїм було їх пригадати.
