В понеділок, 25 грудня 1978 р. несподівано на серцевий атак помер на шістдесят шестому році життя Архиєпископ Йосиф Шмондюк, Митрополит Помісної УКЦеркви в США. Кожна смерть серед живучих людей викликає якийсь неспокій з почуттям жалю й смутку. Хоч властиво не повинно цього бути, бо згідно з вченням Христової Церкви людина з дочасности переноситься в Божу, безконечну вічність. Але ця істина не міняє нашої душевної настанови після втрати дорогої нам людини, людини яка в церковному житті сповняла функцію Владики. Якось, мимоволі, без глибшої застанови у таких хвилинах щиро сповняємо слова Господньої молитви Отче наш, де говориться «… прости нам довги наші, як і ми прощаємо…» Дуже часто не тільки миряни,але священики й владики нерозважають, не роздумують, не застановляються і не вглиблюються в ці, так змістово схоплені слова, вимовляючи їх машинально, як пусті без значення фрази. Це надзвичайно важливе питання над яким не тільки, що можна, але конечно потрібно застановитись, нажаль, це не є темою нашої статті. Ми умисне зробили тільки натяк, щоби вказати вагомість слів, Господньої молитви і щоби підкреслити й вказати, що підходимо до смерти Митрополита Йосифа Шмондюка в дусі Господньої молитви, себто в дусі всепрощення.
Архиєпископ Йосиф Шмондюк занимав найвищий ієрархічний пост у Помісній Українській Католицькій Церкві в Америці. Зрозуміло, що перед ним стояли відповідальні обов’язки, не в матеріяльному, але духовому значенні. Не збираємося тут робити будьякого осуду, бо Покійний став перед найвищим, справедливим, Господнім судом. В цій замітці хочемо тільки звернути увагу на деякі маркантніші моменти в його житті.
Владика Йосиф Шмондюк народився 6 серпня 1912 p., у малому місті Валл біля Піттсбурґу, Пенсильванія, в родині Михайла і Марії (з Боців) Шмондюків. Батьки Йосифа прибули до Америки в 1909 р. з Західньої України — села Торське. Коли Йосифові було сім років, під час епідемії інфлюензи померли його батьки і сестра. Йосиф з своїм братом Михайлом знайшли притулок у сиротинці у Філядельфії, де ним опікувались Сестри Василіянки. Його наймолодший брат Еміль Іван був кооптований. Згодом, в 1921 р. Йосифа і його брата перенесено до іншого сиротинця св. Павла в Карнеґі, Па. в якому пробули чотири роки і знову повернулись до філядельфійського сиротинця. Йосиф Шмондюк в 1930 р. закінчив середню освіту. Після того Йосиф Шмондюк їде до Риму і вписується на студії богословії. Спершу студіює в Ангелікум, а згодом в українській католицькій семінарії св. Йосафата. Йосиф Шмондюк закінчив студії богословії в 1936 р.і приняв священичі свячення. В цьому самому році повертає до США. Одержує призначення на пароха свв. Петра і Павла в Аліквіппі, Па., де пробув шість років. В дальшому був парохом у Рочестері, Пассейку й Гемтремку — Дітройт. За душпастирювання в Гемтремку побудовано парафіяльні школи. В 1953 році одержує вивищення шамбеляна, а в серпні 1956 р. був номінований папою Пієм XII на єпископа-помічника для Митрополита Богачевського. Величаві свячення відбулись в листопаді 1956 у Філядельфії в катедрі Непорочного Зачаття. Після смерти Митрополита Богачевського Апостольська Столиця 14 серпня 1961 року іменує єп. Йосифа Шмондюка на Стемфордського єпарха, а до філядельфійської митрополії приходить номінований митрополит Амврозій Сенишин. Після смерти Владики Сенишина Апостольська Столиця єп. Йосифа Шмондюка підносить до сану архиєпископа і митрополита філядельфійської метрополії. Владика Йосиф Шмондюк будучи єпископом Стемфордської Дієцезії зорганізував окремий український музей, вдержував семинарію і закупив більшу посілість в Гемпронбурґу в стейті Нью Йорку, де заклав український католицький цвинтар Св. Духа, на якому за його стараннями збудовано Хрест-пам’ятник. Згідно з завіщанням Митрополита Йосифа Шмондюка, його поховано на цьому цвинтарі.
Належить відмітити й підкреслити, що від смерті батьків Йосиф Шмондюк не зазнав родинного тепла й любови. Це підкреслюємо тому, що ця ніби маленька, але дуже важлива деталь в житті покійного Владики Йосифа була визначальною. Нажаль, це сирітство мусіло бути дуже вийняткове, тяжке, яке залишило незатертий слід на цілому життєвому шляху Владики Йосифа.
В нас була пословиця, — а за сиротою стоїть Господь з калитою. Звичайно, це не повторялось без причини. Були видимі й наявні факти, які потверджували сказане. Звичайно в цій пословиці вміщалась правда. Коли з цього боку підійти до сирітства Владики Йосифа то можна прийти до висновку, що справді Господь стояв з калитою і під тим оглядом не опускав Йосифа Шмондюка. Все ж таки за Божою поміччю Йосиф Шмондюк закінчив середню, а згодом високу освіту — студії богословії. Якщо брати до уваги ті часи то ці досягнення Владики Йосифа були немалі. І коли ми глянемо на дальший життєвий шлях Йосифа Шмондюка то побачимо, що він таки вибився на одне з найвищих становищ в структурі Української Католицької Церкви в США, ставши Митрополитом. Значить доля для Владики Йосифа Шмондюка була ласкава і навіть щедра. Ось тут видна ця Божа калита. Ні більше, ні менше у руки Владики Йосифа Шмондюка були дані великі можливості.
Поруч всіх інших прикмет, які мав Владика Йосиф слід відмітити його основну і домінуючу, це була його велика побожність і незрівнана відданість Апостольському Престолові, конкретно Папі. Що Святіший Отець сказав для Владика Йосифа було святе й непорушне.
Ось ця беззастережна відданість і віра в непорушний централізм Апостольської Столиці перешкаджали Владиці Шмондюкові дивитись на Українську Католицьку Церкву, що є відмінною від латинської з своєю окремою духовістю, але з’єдиненою з Апостольською Столицею. Тут бракувало цього відчуття різнородності в одності. Без цієї різнородности Вселенська Христова Церква не матиме повноти, буде вбога. Іншими словами різнородність церков не заперечувала і не заперечує одности Вселенської Христової Церкви. Таке розуміння Вселенської Христової Церкви не є нашим відкриттям, чи видумкою, але Вселенського Собору Ватиканського II.
З одної сторони беззастережна віра у все те, що випливало з Апостольської Столиці, а з другої неприйняття цих змін, які стались на Вселенському Соборі Ватиканському II створити у Владики Йосифа Шмондюка певну, з резервою, настанову до проблем нашої Церкви, яка під кермою Глави УКЦеркви Блаженнішого Йосифа прямувала до помісности і патріярхату. Крім цього слід згадати, що латинське виховання не давало знань для пізнання духовости нашої Церкви. Поруч з тим слід згадати, що в той час в США також була домінуюча формула перетоплюючого казана. У зв’язку з тим багато людей волі, чи поневолі уподібнювались, забували та затирали сліди свойого походження. Звичайно це не стимулювало до шукання свойого минулого, минулого нашої Церкви та до пізнання історії Руси України. Так серед різних хвиль і впливів, починаючи від сирітства формувалась ціла настанова Владики Йосифа Шмондюка. До деякої міри, оправдано, все це не давало можливості зрозуміти життєвих проблем нашої Церкви. Без найменшого сумніву Владика Шмондюк мав особливі обставини на свойому життєвому шляху. Нажаль, він не був одинокий серед владик, який не мав зрозуміння до нам дорогих і святих проблем нашої Церкви. Все ж таки можна сказати, що Владика Шмондюк не ставив цих питань на вістря ножа, як це зробив єп. А. Горняк. Владика Шмондюк старався оминати таких потягнень, які завдавали б більше болю Блаженнішому Йосифові. Владика Шмондюк знав, що його номінація на митрополита філядельфійської метрополії не сталась в порозумінні з Патріярхом Йосифом, він відвідав Патріярха і просив його благословення. Варто також згадати, що коли ішла мова про екуменічний Молебень, який мав відбутись перед відкриттям III Конгресу СКВУ, коли православні відмовились відправляти в церкві св. Юра в Нью Йорку то Владика Йосиф Шмондюк запропонував, щоби такий Молебень відправити у православній церкві на 82 вулиці. Нажаль, на цю пропозицію не погодились православні з Канади. Цей факт є також багато мовний.
Без найменшого сумніву час робив своє. Наприкінці свойого життя Владика Йосиф Шмондюк в тому відношені робив деякі зміни. Він же брав активну участь, у листопаді 1978 p., у спільних нарадах українського єпископату під проводом Патріярха Йосифа у Римі. У зв’язку з тим Владика Йосиф заплянував програму підготовки до святкувань 1000-ліття християнства в Русі-Україні. Нажаль непередбачена і передчасна смерть перервала нитку його життя.
Величаві похоронні відправи були довершені в катедрі Непорочного Зачаття у Філядельфії, якими провадив в імені Патріярха Йосифа Митрополит Максим Германюк в сослуженні Владики Ізидора Борецького, Владики Ґабра, Владики Саварина Ніля, Владики Василя Лостена, Владики Івана Прашка з Австралії і Владики Августина Горняка з Англії. Похоронні відправи відбулись також при співучасті закарпатських владик: Митрополита Степана Коціска, Владики Михайла Дудика, єпарха Пассейку, Владики Еміля Міхаліка, єпарха Парми, Владики Івана Білока, єпископа-помічника Мунгальської метрополії і Владики Томи Долинай, єпископа-помічника Пассейку. Блаженнішого Митрополита Мстислава Української Православної Церкви репрезентував всечесніший о. мітрат Степан Біляк. Під час похоронів був присутний кардинал Іван Кроль, крім цього було ще кілька латинських єпископів. Окремо була репрезентована Грецька Православна Церква. Крім цього у похоронах взяли зорганізовану участь Пласт, СУМА, комбатанти та українські громадські й церковні установи, й організації. Офіційно Крайову Управу Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви репрезентували д-р Володимир Пушкар, інж. Володимир Медуха і д-р Юліян Колтун. Надгробні відправи на цвинтарі довершив Владика Василь Лостен в сослуженні о. д-ра Володимира Ґавліча, о. Монастирського й інших священиків.
