Не можна поминути одного разючого випадку, що стався в парафії св. Юра в Нью-Йорку, щоб на него не звернути уваги. Відомо ж, що в нас та й в інших народів культ смерти є дуже шанований. Можна навіть сказати, що цей культ померлих часом є перебільшений. Звичайно, ми стараємось з приводу смерти для нас близької й дорогої людини виявити наш жаль і задержати жалобу. Це в загальному відомі речі. Нажаль, цей загально прийнятий вияв, чомусь свідомо, чи несвідомо був знехтуваний у парафії св. Юра в Нью Йорку.
В середу, 18 жовтня 1978 р. Всевишній Господь покликав до себе працівника з свого виноградника на 64 році його багатотрудивого життя о. Йосафата Кузьм’яка ЧСВВ. Покійний о. Й. Кузьм’як походив з закарпатської української землі. Спершу душпастирював на Закарпатті, а згодом на Словаччині у різних місцевостях, був парохом й ігуменом у монастирі оо. Василіян у Межиляборцях. Від 1952 р. перебував в США і довгий час виконував душпастирську працю у парафії св. Юра в Нью Йорку. На праці в цій же парафії постигла його смерть. Він належав до дуже спокійних Богу відданих священиків. Очевидно смерть о. Й. Кузьм’яка є болючою втратою для парафіян, бо він з посвятою сповняв свої священичі обов’язки і до кожного ставився з увагою й зрозумінням.
В похоронних відправах миряни взяли численну участь. В суботу 21 жовтня ц. р. протоігумен о. Патрикій Пащак відправив Службу Божу в сослуженні о. пароха Володимира Ґавліча і багатьох священиків метрополії Нью Йорку, а після цього тіло покійного о. Йосафата Кузьм’яка відвезено на вічний спочинок.
Таки того ж 21 жовтня ц. р. відбулась в шкільній авдиторії парафіяльна забава. Як можна було робити в цей же сам день забаву? Для цього не знаходимо ні оправдання, ні зрозуміння. Чи не можна було забаву відкласти на пізніше? До речі при відкликанні забави парафія була б нічого не втратила, бо заля була своя, а оркестра напевно була б поставилась з зрозумінням. А навіть, якщо б прийшлось було понести деякі страти то і на це можна було піти. Зрештою знаємо, що парафія св. Юра не належить до найбідніших. Дай Боже, щоби в нас було більше таких «бідних» парафій. Варто було вшанувати і задержати приняті форми жалоби за своїм співбратом монахом, за священиком, що стільки своєї праці вклав для цієї парафії. Нажаль, ось ця мамона, яку в церкві все виклинають і говорять вірним, щоб за нею не ганялись, перемогла і забави не відкликано.
Якщо б про ці речі був вирішував о. Лаврентій Лавринюк, який випитує парафіян, що там роблять «сліпківці» то можна б на це не звертати уваги. Тут можна сказати — Господи Боже прости йому гріха, бо він не знає, що говорить. Відомо ж, що парохом церкви св. Юра є о. д-р Володимир Ґавліч. Від такого формату священика, як о. В. Ґавліч можна було сподіватись іншої постави, іншого рішення, але мабуть, ось ця мамона — гроші заслонили йому очі, але все ж таки те, що сталось немає ні оправдання, ні вияснення. Пишемо про це не зі злоби, але певного жалю, а рівночасно з метою, щоб подібні випадки не повторились. Очевидно в тому не менше можна винувати протоігумена о. Патрикія Пащака. Чи справді в нас вже більших вартостей поза грошима не існує? Сподіємось, що покійний о. Йосафат Кузьм’як буде мати зрозуміння до наших людських, туземних слабостей, а Всевишній простить нам гріха.
Присутний
