ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННИМ ВЛАДИКАМ,
ВСЕСВІТЛІШОМУ І ВИСОКОПРЕПОДОБНОМУ ДУХОВЕНСТВУ, СВІТСЬКОМУ І МОНАШОМУ, ПРЕПОДОБНИМ СЕСТРАМ І ДОРОГИМ ВО ХРИСТІ ВІРНИМ — МИР І БЛАГОСЛОВЕННЯ!
Помісна Українська Католицька Церква в Україні, хоч сама важко страждаюча, ніколи не забувала і не забуває своїх дочерних Церков на поселеннях поза своєю територією, щоб їм помагати й пригадувати про приналежність до своєї Матері.
Чотириразові відвідини наших єпархій по цілому світі оживили національну свідомість і церковний зв’язок помісности завершеної в Патріярхаті. Нині хотіли б ми звернутися до нашої Церкви в Югославії, зібраної канонічно в Крижевській Єпархії, яка цього року святкує свій великий ювілей 200-ліття існування.
У XVIІІ-ому століттю велика кількість нашого народу вимандрувала й поселилась в Сербії, Хорватії й Славної. Він найшов у тамошніх слов’янських народів гостинне прийняття й випосаження врожайною землею. Саме тепер минає 200 літ від того часу. Пізніше ще прибували до своїх знайомих з матірної української землі менші й більші громади. Як всюди, так і там наш нарід згуртувався біля Церкви, і, здвигненням часто величавих храмів, закріплював своє існування та притягав до себе тубильців. Саме Крижевська Єпархія — основана буллею Папи Пія VI «Charitas ilia» з 17 червня 1777 р. — то найстарша єпархія на українських поселеннях і вона завжди тісно лучиться і обрядом, і правом зі своєю Матір’ю.
Київський Митрополит Ізидор, вертаючись із флорентійського Собору тому приблизно 500 літ, переїздив через ці слов’янські землі, бо знав, що там вже є поселенці з його Метрополії. Він їх відвідав. Два століття пізніше Митрополит Йосиф Велямин Рутський помагав тим поселенцям, висилаючи туди місіонарів, духовні та літургічні книги, та всякими інтервенціями в Римі. Єпископа Лонгина Бранковича прийняв Митрополит Рутський як співбрата до Київської Метрополії і обіцяв запрошувати його на Синоди тієї ж Митрополії. Потім Галицька Метрополія посилала на ці землі як своїх місіонарів оо. Василіян. Коли ж у XVII-ому столітті переселено туди наших братів із Закарпаття, все те слов’янське поселення зорганізовано в Крижевську Єпархію. При кінці ХІХ-ого століття це поселення скріпила еміграція з Галичини й Холмщини, яка головно поселилася в Боснії. Сьогодні це є численна наша єпархія на чужині. Її розквіт припадає у часи Єпископа Діонізія Няраді, що часто бував у Сл. Б. Митрополита Андрея, брав участь у Синодах, посилав студентів до Богословської Академії у Львові, спроваджував монахів (оо. Студитів) і монахинь (сс. Василіянок і Служебниць) з Галичини так, що справді у великій мірі своє існування завдячує Крижевська Єпархія саме цьому зв’язкові із Матірною Церквою. Без того зв’язку ледве чи вона могла би була вдержатись і зберегти свою ідентичність.
Другою справою, на яку варто б звернути увагу в цім замітнім ювілею — це досвід, який наша Церква одержала в Крижевській Єпархії у її довгому житті на чужині. Коли з одного боку зв’язок із Матірною Церквою зберігав свою помісність і росло внутрішнє життя Крижевської Єпархії, так з другого й вплив чужини позначився дещо, передусім в останніх часах, латинізуючим напрямом, зокрема у літургійному житті тієї Єпархії. Були й є страти, і над ними можемо застановлятись в часі цього ювілею, та вчитись із того досвіду. Для Церкви на чужині завжди остане провідним питання — як тісно зона є у духовній злуці із своєю Матір’ю? Коли чужина починає творити з неї окрему одиницю без артерій життя із своїм коренем, тоді вона стає частиною чужого довкілля. Так діється ще й тепер. На жаль святкування того ювілею прийняли латинізуючий характер, що з великим болем приходиться нам відчувати. Одначе загал духовенства й вірних остає прив’язаним до своєї Помісної Церкви й свого прегарного обряду. Наша радість тим більша, що мимо важких часів і страт нинішнього стану, ювілей Крижевської Єпархії таки говорить про велику силу духа нашого народу, про його велику любов і прив’язання до своєї Церкви. Варто б в цей ювілей зробити поважний іспит сумління нас усіх про здобутки й занедбання, про духовний поступ і береження рідної духової тотожности, та про бажання йти й поступати вперед, бо не можна бути вдоволеним будь-чим, що приносить день. Головна вага церковного життя — це Літургія. Вона збирає громаду біля Христа й творить з неї могутній й діючий чинник в житті Церкви й народу. З Божим благословенням і упованням на Божу поміч ідім вперед. Хай пригадає Крижевська Єпархія вдень свого ювілею слова Апостола: «Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає» (Гал. 6,6). То значить — хай згадає про свій зв’язок із своєю Матірною Церквою, якій стільки завдячує і який лишень забезпечує її розквіт в майбутньому. БЛАГОСЛОВЕННЯ ГОСПОДНЄ НА ВАС!
Дано в Римі при Патріяршому Соборі Святої Софії
в Двісталіття створення Крижевськоїї Єпархії,
19 квітня 1977 р. Б.
ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
