Коли грудневе число було готове до друку, редакція журнала одержала інформації й Комунікат про те, що відбулись синодальні наради владик нашої Помісної УКЦеркви у Римі під керівництвом Патріярха Йосифа, які тривали від 17 до 20 листопада 1978 р. Коли миряни тільки довідались, що Патріярх Йосиф скликає наради, а опісля почули, що таки наші владики вирішили взяти участь, це була справді велика радість. Всім добре відомо, які були труднощі в скликанні будьяких нарад до цього часу. Тому тільки треба вітати й радіти, що після так довгого часу зійшлись наші владики на спільній синодальній нараді в Римі для обговорення важливих і не відкладних питань Помісної УКЦеркви. У синодальних нарадах взяли участь майже всі владики, яким тільки дозволяли сучасні обставини. Очевидно, коли підкреслюємо, що взяли участь майже всі владики то маємо тут на увазі не тільки цих одинадцять, які взяли безпосередню участь, але й тих єпископів, що не мали можливості взяти безпосередньої участи, як також тих владик, яких імена нам невідомі, але твердо знаємо, що такі є. Ці синодальні наради є ще замітні тим, що в них брали участь представники монаших згромаджень. Жалко, що у відсутності протоархимандрита монашого чину ЧСВВ о. д-ра Ізидора Патрила не заступив його хтось інший. Вже пора, по так довгому часі, щоби монаший чин ЧСВВ перестав бути «блискучим відокремленням», а творив одну нерозривну цілість у нашій Помісній УКЦеркві. Це побожне бажання мирянського руху в дусі вимог і потреб Помісної УКЦеркви.
Якщо взяти до уваги порушені проблеми на синодальних нарадах то слід підкреслити, що вони є життєво конечними. Починаючи з першого питання, себто відмічення 1000 річчя хрещення Руси-України, яке і було одним з основних причин, що Патріярх скликав ці синодальні наради. Існувала конечна потреба скоординувати всі пляни й акцію відмічення і святкування 1000 річчя хрещення Руси-України. При цьому важливим є те, що взято до уваги, що ці відмічення і святкування не можуть бути партикулярними, але всесторонніми та соборними, щоби вони проходили спільно з нашими братами православними й українськими протестантськими церквами.
Перед нами одна декада часу, в якому належить солідно й дбайливо провести належну підготовку. Належить мати на увазі і пам’ятати, що ці ж святкування будуть святкувати росіяни, чи точніше Російська Православна Церква на еміграції, як також режимова Російська Православна Церква в СССР на чолі з патріярхом Піменом, які нам забрали і собі присвоїли всю нашу історію та всі надбання християнської України. В цьому аспекті належить також провести належну і скоординовану працю та ці питання включити у наших плянах святкувань.
Висунено неменше важливе питання, а саме питання беатифікації Слуги Божого Андрея, ось цього предвісника, сьогодні дуже голосного й поширеного екуменізму. Слід відмітити, що Слуга Божий Андрей є окрасою не тільки Української, а й Вселенської Христової Церкви. Він своїм умом випереджував всіх, тоді, коли ще не було й згадки про зближення, то він про це говорив і показував шляхи, якими повинно проходити, а його чеснота любови, яка є основою основ у Христовій Церкві немає йому рівного. В нього ця любов не була фразою, але виявом в його щоденному житті. Добре, що порушено це питання і тим самим показано, що наш єпископат на чолі з Патріярхом Йосифом дальше продовжує працю для закінченням беатифікаційного процесу. Нам всім тільки залишається молитись до Всевишнього Господа Бога за прославу Слуги Божого Андрея.
До найбільш пекучих і життєвих справ було питання обговорення Помісної УКЦеркви під сучасну пору з цілеспрямованою перспективою на майбутнє, так в Україні, як тут у вільному світі. Ідеться в першу чергу про відношення наших Дочерних Церков до Церкви Матері. Відомо, що деякі наші екзархати є підпорядковані римо-католицькій юрисдикції, а не Помісній УКЦеркві. Це нездорове явище і його треба направити. Обговорено ситуацію нашої Церкви в Україні, бо хоч там правно нашу Церкву зліквідовано, але вона все ж таки продовжає своє існування у катакомбах.
Добре, що пороблено заходи, щоби відновити діяльність Постійного Синоду, який з різних внутрішних й зовнішних причин, перестав активно діяти. Обговорення цілого комплексу питань нашої Церкви в цілому послужило для виготовлення загального становища нашої Помісної УКЦеркви до Святішого Отця Івана Павла II. Можна сподіватись, що Апостольська Столиця, а зокрема Святіший Отець Іван Павло II буде належно поінформований. Папа Іван Павло ІІ сам дуже добре знає, що означає бути переслідуваним, репресованим, чи дискримінованим і тому напевно буде мати більше зрозуміння до проблем і ситуації нашої Церкви. Після обговорення всіх актуальних питань нашої Церкви всі єпископи синодальної наради, відбули спершу індивідуальні авдієнції у Святішого Отця Івана Павла II, під час яких Папа запізнався з поодинокими владиками, а після цього спільну на чолі з Патріярхом Йосифом під час якої вручено Папі Іванові Павлові II загально випрацьований меморандум.
Як нас інформовано — синодальні наради проходили в діловій та взаїмно дружній атмосфері. Не було питань, в яких були б якісь суперечності. Треба радіти і просити Всевишнього Господа Бога, щоб й у майбутньому серед наших владик існувала нерозривна й неподільна єдність та єдиномисліє. Нижче містимо текст короткого відкриття, Комунікат і слово — закриття Патріярха Йосифа.
М.Г.
