Лист священиків до Папи
Святіший Отець Павло VI Папа Римський.
Слава Ісусу Христу!
7-го жовтня 1975 р.
Як духовні провідники Української Католицької Церкви у Східній Канаді, ми почуваємося до особливої відповідальности висловити наше занепокоєння в справі неґативного відношення Східньої Конґреґації відносно нашої Церкви й зокрема Його Блаженства Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, питання Українського Патріярхату й легковаження постанов Унії у Бересті-Литовському з 1596 року, яка запевнила нашій Церкві помісність і зберігання всіх ї ї прав і звичаїв. Від самого початку, як наслідок її віддалі від Константинополя, наша Українська Церква мала помісність. Її синодальна адміністрація зуміла влити духовне життя і міць у Церкву, бо вона могла діяти й реагувати відповідно до духа часів окремої території. Трагічно змушений втікати зі своєї родинної землі, наш український народ ніс у свойому серці палку любов до своєї Церкви, і коли поселився у діяспорі, він скоро основував місцеві церкви, щоб могти славити Бога в свій окремий спосіб. На жаль, через численні політичні, соціальні і релігійні обставини, ми тепер бачимо, що наша Українська Католицька Церква виглядає як порожня шкаралупа, відділена від серіозної теології і синодальної адміністрації та позбавлена прекрасного обряду. Ми стали перешкодою і предметом насміхів у наших православних братів, бо ми ані не закорінилися у західніх традиціях, ані не змогли зреалізувати нашу східню ідентичність. Ця кризова ситуація заіснувала в наслідок непорозуміння, якого ми зазнали зі сторони Латинської Церкви, яка, в результаті ігнорування нашої спадщини й наших прав, силувала нас пристосуватися до норм обряду, який є чужий східній ментальності. Від якогось часу, деяка частина єпископів, священиків і вірних старається змінити цей трагічний хід справ і в декілька випадках їм це вдалося. Зі звільненням Його Блаженства Йосифа Сліпого зі Сибіру, більшість українських католиків бачила в ньому свойого провідника, ’’Патріярха” , який зможе об’єднати українських католиків у діяспорі в сильну Церкву й громаду, яка буде відкрита до Святого Духа. Другий Ватиканський Собор заявив, що Східні Церкви мають урочистий обов’язок вернутися до їх давніх традицій. Однак, Його Блаженству в багатьох починах перешкаджають сповнити цей мандат. Чи це значить, що у Східній Конґреґації є укрите намагання знищити народ тої Церкви, яка посвятила так багато життя людей, щоб схоронити це, що є Одне, Правдиве й Святе. Ми, українці католики в Канаді, і, можемо додати, у вільному світі, маємо глубоке коріння в історії. Ми є вдячні Богові, що покликав нас бути Його людьми у цій окремій національності, у цій особливій Церкві й у цьому окремому обряді. Ми заявляємо нашу підтримку для нашого улюбленого Патріярха й Батька Йосифа Сліпого й покірно благаємо Бога, щоб, живучи окремо й віруючи Святому Духові, ’’Нехай всі будуть Одно”.
(Слідують підписи 39 священиків)
(Патріярхат №11, 1975)
