За однією з гіпотез, Володимирська або Лодомерська єпархія існувала на півночі сучасної України ще задовго до хрещення Русі. Її засновниками, правдоподібно, були учні святих Кирила і Методія. Поза всяким сумнівом, історичним фактом є те, що заснована вона у 70-80-их роках ХІ століття (хоча є згадка про іменування єпископа для цієї єпархії в 992 році). Належала вона до Київської митрополії. Згодом Володимирська єпархія стала матірною для чотирьох інших владицтв: Галицького, Перемишльського, Угрівського (Холмського) та Луцького.
Географічно давня православна Волинська єпархія охоплювала землі теперішньої Білорусі, Польщі та України, була на стику кількох народностей і у зв’язку з багатьма політичними перипетіями ця територія теж політично належала досить різним володарям, адже спершу політично підпорядковувалася Волинському князівству, пізніше – Галицько-Волинському, Литві, Речі Посполитій, Російській імперії (особливо наприкінці XVIII століття, з третім поділом Польщі). Поза тим володимирські владики в різні часи відігравали провідну роль як у релігійному, так і в політичнокультурному житті народу.
В декреті про створення Луцького екзархату (23 січня 2008 р. ) стисло викладена історія цього владицтва, зокрема, особлива увага приділена тому, що: «Наприкінці ХVI століття Волинь стала колискою унійного руху. Зокрема, Кирило Терлецький, Луцький єпископ, разом з Іпатієм Потієм, Володимирським єпископом, пізніше – Митрополитом Київським, були одними з найактивніших церковних діячів, які організовували заходи щодо відновлення єдності Української Церкви з Апостольським Римським Престолом 1596 року». На жаль, Володимирська земля не прийняла унію так одностайно, як інші єпархії (хоч кожна у свій час), тому впродовж довшого часу тривали конфлікти між православними та уніятами, і тут було два єпископи.
У Володимирі-Волинському народився апостол єдності, священномученик Йосафат Кунцевич, мощі якого тепер спочивають у базиліці святого Петра в Римі, а хрест, перед яким молився святець, донині зберігається у старовинній катедрі міста, яка зараз належить УПЦ (МП).
Після тотальної ліквідації ГрекоКатолицької Церкви на Волині російською імперською владою все ж таки настав час відновлення її діяльності на північно-західних українських землях у період між Першою та Другою світовими війнами. В 1914 році Митрополит Андрей Шептицький висвячує отця Йосифа Боцяна на Луцького єпископа. У 20-их роках минулого століття в Ковелі відкривають місійну станицю отці-редемптористи, і один із них – нині блаженний Миколай Чарнецький – стає Апостольським візитатором для греко-католиків Волині та Полісся. На жаль, війна знову диктує свої умови…
Щойно в часах незалежності Української держави, у 90-их роках, відновлюються парафії на Волині. Спершу вони входять до складу Києво-Вишгородського екзархату, потім Сокальсько-Жовківської єпархії, Києво-Вишгородської архиєпархії і тільки у 2008 році створюють Луцький екзархат та призначають екзархом преосвященного владику Йосафата Говеру з осідком в місті Луцьку при катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці.
Про сьогодення екзархату ми попросили розповісти владику Йосафата: «Луцький екзархат охоплює територію двох областей – Волинської та Рівненської, сумарна чисельність населення яких становить приблизно два мільйони осіб. Точної статистики кількості греко-католиків на Волині та Поліссі годі отримати. Щороку виявляються наші вірні в різних містах та селах, які бажають отримувати духовну опіку свого душпастиря. За сім років існування екзархату сформовані нові парафіяльні спільноти. Їх кількість із 14-ти подвоїлась і тепер становить 28. Також зголосилося чимало священиків до місійної праці. Діють три монаші спільноти: отці-василіяни, отці-редемптористи і нове для України Згромадження сестер Божого Провидіння, харизмою якого є допомагати душпастирям створювати молитовні спільноти та школи євангелізації. В екзархаті активно працює благодійний фонд «Карітас-Волинь», який поміж різних соціальних проектів займається дітьми заробітчан, допомагає внутрішньо переміщеним особам. Також активно функціонують молодіжні спільноти і мирянські рухи.
Однією з головних особливостей Луцького екзархату є його місійність серед численних релігійних спільнот. Адже практично в кожному населеному пункті Волині й Рівненщини – не одна церква, а декілька чи то православних, чи протестантських церков і рухів, які тут надзвичайно активні. На території Луцького екзархату є багато вірних нашої Церкви, які не мають душпастирського проводу через те, що наші парафії поки що тільки у половині районних центрів.
Волинь потребує ревних душпастирів та місіонарів, які б жертовно трудилися і служити тут, не зважаючи на матеріальні проблеми, могли розвивати і засновувати нові громади УГКЦ та створювати не лише релігійні, але й культурно-патріотичні осередки. В Луцькому екзархаті ведеться ефективна співпраця з Педагогічно-катехитичним інститутом Українського католицького університету, завдяки якому наші катехити навчаються в Луцьку при монастирі отців-василіян, де провадять щомісячні виклади львівські професори з УКУ. Крім того, налагоджені реколекції для катехитів, священнослужителів. Цього року вперше зорганізовані реколекції для дружин священиків, щорічно організовують парафіяльні та виїзні літні табори для дітей і молоді, здійснюється капеланське військове служіння в Сарнах та Костополі, підтримується співпраця з іншими конфесіями та органами місцевого самоврядування»
